Болгарська родзинка в короваї дружби

17 апр 2018 09:45 0 496 Искусство, литература
Болгарська родзинка в короваї дружби
 
— А ти знаєш, що «стафід» болгарською означає «родзинка»? — просвіщала мене поетеса й несамовита болгаролюбка Антоніна Корінь, коли ми, як завжди, планували наступний випуск літературно–гумористичного додатку «Шарварок» в «Первой городской газете». 
 
Одним із авторів, яких Антоніна Михайлівна запропонувала до участі в цьому творінні, був Володимир Стафідов — іронічний, самобутній, хоча й «не канонізований» поет, чиї вірші чіпляють за душу. Представник нечисленної, але потужної болгарської діаспори у Дніпрі, яку добре знають і люблять болгари Кіровоградщини. Та хіба тільки вони?
 
— Ти ж неодмінно вкажи, що він із Дніпра! — закликала Антоніна Михайлівна, розповідаючи про незабутні зустрічі та творчу співдружність із паном Володимиром. 
На той час я й гадки не мала, що невдовзі побуваю у цьому чудовому місті й познайомлюся зі Стафідовим та його родиною, гостюватиму в його домі, питиму болгарське вино з солонуватою бринзою та почуватимусь так, неначе дружимо ми кілька десятків років.
 
А все почалося iз запрошення. Антоніна Михайлівна, чиїй творчій енергії може позаздрити Ніагарський водоспад, зателефонувала й запросила до клубу авторської пісні «Байгород». Однак я збиралась у справах до Дніпра і на концерт прийти не могла. Думала, моя відмова засмутить її. Аж тут у слухавці забринів її радісний голос.
 
 
— Ти їдеш до Дніпра! Так це ж прекрасно! Значить, познайомишся зі Стафідовим!
На мої несміливі заперечення, що, мовляв, не можу я ні з того ні з сього завалитись до чужої людини, почула:
— Та який же він чужий?! Це ж рідна душа! Він прийме тебе, як королеву!
 
І ці слова не були перебільшенням.
Коли я прибула до Дніпра, одразу занурилась у справи. Зустрітися з Володимиром Михайловичем домовилися по обіді, коли звільнюся. І от, нарешті, я чимчикую через калюжі по вулиці Саперній до будинку, де вже бували майже всі герої моїх публікацій: громадський радник комісії болгарського парламенту Веселин Сотиров, редакторка газети «Роден край» з Одеси Дора Костова, голова об’єднання болгар Кіровоградщини «Нашите хора» Сергій Осадчий та поетеса й перекладачка з болгарської Антоніна Корінь… 
 
Тут мене вже чекають. І не лише господарі! У флігелі, облаштованому під музичну студію, проходить заняття юних скрипалів болгарської діаспори Дніпра. Робота кипить. Під керівництвом досвідчених педагогів Бориса Борисова та Віри Акіньшиної двоє юних обдарувань — братики на прізвище Грозян опановують гру на скрипці. Восьмирічного Остапа та дванадцятирічного Тимура щотижня приводить сюди мама Леся разом із крихітною Розою. Їй всього чотири рочки, а вона теж навчається.
 
Остапчик по секрету розповів мені, що змалечку мріяв грати на скрипці. 
— Я брав удома гітару та уявляв, що це скрипка, — каже хлопчик. — Водив по струнах олівцем, неначе смичком. І от моя мрія збулася!
 
Тимур погоджується: грати на скрипці, яка вважається королевою серед музичних інструментів,  дуже захоплююче, хоч і непросте заняття. Бувають, звісно, труднощі, але як же без них? Усі видатні музиканти пройшли крізь випробування гамами, пасажами, академконцертами…
 
— Хлопчики грають репертуар молодших класів музичної школи — як соло, так і разом, — розповідає Віра Акіньшина. — Родинний ансамбль називається «Чарівні скрипки». У його репертуарі «Алегрето» Моцарта, «Маленька полька» Кабалевського, п’єси Люллі, Глінки, Бетховена.
 
— Нам пощастило з учнями — це дуже талановиті діти, — продовжує Борис Борисов. — За три місяці занять вони засвоїли те, на що іншим дітям потрібно декілька років. Зараз ми готуємо програму, з якою плануємо приїхати у травні до Кропивницького, на фестиваль до Дня Європи.
 
Тож готуйтеся, кропивницькі віртуози, до вас їдуть талановиті конкуренти!
А тим часом хлібосольні господарі запрошують до невеличкої екскурсії будинком. Вражає мистецька аура стафідовського родинного гнізда: на стінах — чимало живописних робіт, колекція камей, зібраних дружиною хазяїна, Наталею. Знайшлося серед шедеврів місце і для вишивки майстрині з Кіровоградщини Земфіри Штирьової. Кімнати обставлені старовинними шафами, які приємно контрастують із сучасними безликими меблями, у просторій кухні потріскують дрова в комині.
Тут на нас уже чекає ароматний булгур — національна болгарська страва, яка, до речі, нічого спільного не має з однойменною крупою. Білоруска Наталя, одружившись із болгарином, навчилася готувати всі національні страви Болгарії. Родина Стафідових любить і вміє приймати гостей. Тут кожен відчуває себе бажаним і рідним.
 
 
Слово за словом, і полилася розмова. Про дитинство, юність, предків та нащадків. Пан Володимир переповів мені родинний переказ про діда, наділеного богатирською силою, який боровся з самим Іваном Піддубним! Про бабусю Іванку, яка перші п’ять років життя була для маленького Володі цілим всесвітом, джерелом народних пісень, казок та звичаїв. Імовірно, з її легкої руки в онукові розквітла Божа іскра творчості. 
 
— Бабуся була неписьменна, однак мала прекрасний голос, її спів мав магічну силу, — згадує Володимир Стафідов, який також має непогані музичні здібності. — Вона часто розповідала нам із братом казки, які, напевно, придумувала сама. Ми з братом знали їх усі напам’ять. Одного разу бабуся чи то вирішила зімпровізувати, чи то механічно переплутала слова, і головний герой повернув не наліво, як завжди, а направо! Це мене здивувало й обурило. А мудра бабуся відповідає: «Вовочка, у казках так можна!». Після цього казки більше не розповідав, тільки я.
 
Перший невигадливий  віршик Володимир Стафідов склав у трирічному віці: «Курочка ко–ко–ко, а коровка — молоко». З тих пір багато води утекло, народилися сотні віршів, авторських пісень та перекладів, кілька дитячих книжечок. Цей талановитий болгарин примудрився завіршувати навіть шкільний курс хімії за шостий клас — був у його житті такий епізод… 
 
Що стосується перекладацької діяльності, то легше назвати болгарських поетів, вірші яких іще не переклав, ніж тих, які зазвучали українською та російською мовами. До речі, чимало з них — у співавторстві з кропивничанкою Антоніною Корінь.
 
Ну, а кому пощастило почути, як дніпровський болгарин Володимир Стафідов співає під гітару, — залишиться зачарованим на все життя. Власне, так сталося зі мною. Родзинкою нашої зустрічі став імпровізований концерт, який проходив на стафідовській кухні під тріскіт вогню в комині. А на прощання господар подарував мені кілька своїх книг для дітей. При нагоді розповім історію про те, яким дивовижним чином вони народжувались.
 
Сподіваюся також, що почують авторське виконання пісень під гітару й кропивничани. Принаймні Володимир Стафідов пообіцяв приїхати на одне з найближчих засідань Клубу авторської пісні «Байгород».
 
Людмила Макей        
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий