Презентуємо Новоукраїнську літстудію «РАНОК»!

 

Наталія Андріяш

 

Якось в поважному зібрАнні,

Де все поети вельми знані,

Заслухали й мої вірші.

Вже ж пошпиняли від душі!

 

«Де, дорогенька, ваші тропи?!

Метафор де преповні строфи?!» –

Все критик там один кричав.

А всі: «Ату її, розчав!»

 

Ото раділи небораки,

Як я пекла, невдаха, раків,

Свій зошит у руках мнучи:

Хотіла слави — то й мовчи!

 

Вони ж поети та від Бога,

Віршоумільці дуже строгі;

В них по науці пошук рим — 

Куди тобі, плебейко, в Рим!

 

Далеко куцому до зайця,

Хоч вітром він підперезався…

Отак мій глузд гординю шпетив.

З тих пір не пнуся вже в поети.

 

Та тільки де ж ти, Осмомисле,

Подінеш вражі римомислі?

Нехай живуть — я їх не згаю — 

Та на папір собі лягають.

І може, ті їм знайдуть попит,

Хто в них «путі» шука, не «тропи».

 

                            Листопад 2018 року

 

«У мене у голові є думка і я її думаю!»

«Я маю у голові думку і я її думаю…»   

 

АВТОШАРЖ від Антіна Бомболюка

А також А.Бомболюк надає свою біографію, яку з його слів записав О. Антоненко ГЛИБОКО­ПОЕТИЧНИЙ, ШИРОКО­ФІЛОСОФІЧНИЙ, ВИСОКО­ЛОГІЧНИЙ І, НА МОЄ ЩАСТЯ, А НА ВАШЕ НЕЩАСТЯ, ДОВГО­ПРЕДОВГО­ДОВГИЙ МІЙ ЖИТТЄПИС (AUTOBIOGRAFIA, простіше сказати)

 

Колись я народивсь на світ…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Хто написав би цього вІрша?

                

Закінчив школу, інститут…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Не знав би букв, писати вІрші!

 

Я сорок років будував…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

То чи доріс би я до вІршів?

                

Собі побудував лиш дачу й дім…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Про що писав би тоді вІрші?

 

На дачі посадив я сад…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Про що писав би тоді вІрші?

 

Колись я в Юлю закохавсь…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Про що писав би тоді вІрші?

 

Зростив із нею я дітей…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Про що писав би тоді вІрші?

                

Вітрильники я будував і мотодельтаплан…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я вітер не ловив,

Якими були б мої вІрші?

 

Люблю рибалить, полювать…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не любив,

Якими були б мої вІрші?

                

Багато друзів в мене є…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби це друзів не було,

То хто б і слухав мої вІрші?

 

Я позавчора спав ввесь день…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я цього не зробив,

Про що писав би тоді вІрша?

                

Вчора ж нічого не зробив…

А могло ж бути значно гірше, –

Якби я так не учинив,

Писав би й далі цього вІрша!     

                

Висновок:  прожитими днями задоволений. 

(Бо могло ж бути значно гірше…

Ось доріс до того, що маю право

Вживати слово «вІрші» з наголосом

 на першому складі).   

 

(Коментар до вірша від О.Антоненка як очевидця описаних подій.  Кілька років тому я презентував літстудію «РАНОК» на засіданні обласного літоб‘єднання «Степ» під головуванням незабутнього  Віктора Погрібного. Незважаючи на грізний вигляд, зауваження нашого метра, Віктора Олексійовича, були, як завжди, виважено­доброзичливі, по­батьківськи турботливі. Мені навіть здалося, що виступ Наталії його особливо зворушив. А у цьому вірші поетеса скористалася своїм правом на гіперболу: — «не приврёшь — красиво не расскажешь!»).

 

БУДЬ ЖИВИМ!

Будь живим, солдате, –

Тату, сину, брате! — 

Наче скрикнув раптом

          Твій притихлий дім.

Звечора і зрання — 

Шепоти­благання

В небеса: коханий!

          Повернись живим!

 

Ти ж пониклі­ниці

Бачиш десь зірниці

Крізь гармат зіниці

            Поглядом новим.

На полях Валгалли

Тим страшніш, чим далі.

Та в пекельних далях

        Залишись живим!

 

Не утрать звитягу!

Пам’ятай присягу:

Під двоцвітним стягом

        Будь, як сталь, твердим.

У боях, козаче,

Виконай, одначе,

Завдання найважче — 

                   Уцілій живим.

 

Світе ясночолий,

Молодий соколе!

Хай ті благоволить

               Янгол­херувим.

Для сім’ї­родини

І для України

Ти ж такий — єдиний.

       Рідний, будь живим!

                   2 вересня 2014 року

 

ВОЛОДИМИР СТАФІДОВ

м. Дніпро

 

Предновогоднее

 

Вот­вот появится в природе

Высокочтимый Новый год.

Уже шампанское на взводе,

И пробка просится в полёт.

 

А может, пусть пока помедлит?

Её не надо торопить!

Завыла сука у соседей —

Её забыли покормить.

 

Не дивись на мене, хлопче

 

Я на тебе задивляюсь,

Королеву кабаре.

Відчуваю — закохаюсь.

Віски, падло, не бере.

 

Все гаразд у молодиці,

Як вродилася така!

Бюст, фігура та сідниці

Мутять розум козака.

 

Не дивись на мене, хлопче,

Не впаду, як Карфаген.

Ти дарма мене лоскочеш,

Я — японський манекен.

 

Он регоче охоронець,

На ютюб тебе знімав,

Як ти дівці з поролону

На стосунки натякав.

 

Приспів:

Гопця­лапця­дриця,

Тая лебедиця

Знаю, сто відсотків,

Ще мені присниться.

Бо любов — не  мода,

Бо любов — не  шкода,

Так про це подбала

Матінка­природа.

 

ОЛЕНА ПРИПОДОБНА,

с. Новоглиняне Добровеличківського району

 

КУРОРТНИЙ РОМАН  

 

Як приїхав в санаторій Ваня спозаранку,

В кожній жінці він побачив майбутню коханку,

Компліменти роздавав направо й наліво

І запрошував  відкрито на інтимне діло.

 

Згодилась одна на вечір за помірну плату — 

Побіг Ваня стрімголов по гроші в палату.

Знайшов схованку він швидко, 

розгорнув хустинку –

Замість грошей там записка 

від любої жінки:

 

«У путівку все включено: харчі,  процедури,

Тож не треба гроші тратить 

ще й на шури­мури!»

 

Дмитро Танський

 

«СПОРТСМЕНИ» З БУДИНКУ НА ГРУШЕВСЬКІЙ

Фехтувати? Нема шпаги.

Смішно  в руки брати дрин.

Депутати в залі Ради

Натягли боксерський ринг.

Тільки виникне питання,

Ти ж сваритися не смій.

Рукавички  без вагання

Натягни й вступай у бій.

Глядачі лиш очі зводять.

Йде проектор на екран.

Це ж не з площі хороводи

І не з армії парад.

Б`ють у  голову, печінку,

Сорочки й краватки рвуть.

Чоловік лупцює жінку,

Ляпаси жінки дають.

Увела ще й моду Юля,

Щоб не стерти з нігтів лак,

Так вона Олегу дулю

Показала — не кулак.

Тут суддею надзвичайно

Підіймає статус свій,

Молоточком б`є повчально,

Як арбітр Парубій.

На Грушевській дощ  із градом.

Ставки робляться свої…

До людей звернувшись задом,

Депутат веде бої!

 

Антоніна Корінь

Пародії на вірші Володимира Шурапова

(навздогін 90­-річчю)

 

И куда вы все торопитесь, куда, поезда, поезда?..

Звезды страдают, спутник несется, 

Милый уходит, любовь остается.

Вещи забыты, внучка смеется.

Поезд уходит, перрон остается.

Так почему же с годами неймется?

Стих стихосложится, песня споется,

Книжка издастся, слеза прольется.

Поезд уходит, билет остается.

                      ***

Так почему же с годами неймется…

В. Шурапов

 

Звезды звездятся, «Боинг» несется, 

Поезд уходит, вокзал остается, 

Жены забыты, любовь — в вагоне.

Внучка с вещами, плач на перроне.

Так почему же с годами неймется?

Стих стихосложится, песня споется.

Книжка издастся, слеза прольется.

Поезд уходит, билет остается.

***

Выпьется рюмка, сердце забьется, 

Пушкин уходит…

                            Дантес остается…

 

Наедине с собою я в забое

Когда в трудах наедине с собою

Выискиваешь слово для строки, 

Как будто бы находишься в забое

Или у затерявшейся реки…

                     ***

Строка живет. Она бежит за словом,

Огнем и гневом дышат те слова,

Любовью, трепетом и чем­то новым, 

О чем еще не ведала молва.

 

В. Шурапов

 

Когда в трудах наедине с собою

Пыхтишь, вокруг словесная руда, 

Скорее выбирайся из забоя,

Пока не причинил словам вреда.

Пока строка не погналась за словом, 

Пока не затерялася река, 

Прислушайся: стих дышит чем­то новым,

Пока редактор не пришел? Пока

Он разберется, ты  —  в забое иль в запое, 

Огня и гнева в нем — хоть пруд пруди.

Так что сиди наедине с собою

 И всенародную молву ты пощади.

 

Хеппи­эпиграмма 

Все так же трелит соловей.

В. Шурапов

Прошла пора рапсодов, трубадуров, 

менестрелей.

Шурапов же уж двадцать книг — 

(Он памятник себе воздвиг) –

Все так же трелит, трелит, трелит…

 

АНДРЕЙ ШУЛЬГА

Лошадь

Моя молчаливая лошадь

Любила солому и ненавидела плеть,

Она без ума обожала природу

За то, что природа её научила терпеть.

 

Припев:

Ей слышится крик за спиной   

И чудится топот погони,

Всю жизнь она бредет войной,

С войны возвращаясь домой.

Легко ей обиды прощать.

Я глажу ей гриву рукой

Но ей никогда не понять,

Что есть в этом мире покой.

 

Моя молчаливая лошадь

Любила свободу и не любила седло,

Не каждая лошадь вернулась с похода,

Не каждому воину выжить в боях повезло.

 

Припев:

Ей слышится крик за спиной

И чудится топот погони,

Всю жизнь она бредет войной,

С войны возвращаясь домой.

Легко ей обиды прощать.

Я глажу ей гриву рукой

Но ей никогда не понять,

Что есть в этом мире покой.

 

Моя молчаливая лошадь 

Любила привалы и обожала простор,

А дикие дебри и вязкие броды

Она проходила без помощи плети и шпор.

 

Припев:

Ей слышится крик за спиной

И чудится топот погони,

Всю жизнь она бредет войной,

С войны возвращаясь домой.

Легко ей обиды прощать.

Я глажу ей гриву рукой,

Но ей никогда не понять,

Что есть в этом мире покой.

 

АНАТОЛІЙ ЧЕЧЕЛЬ

м. Кропивницький

 

Новорічне

Висять сніги. Німіє птах

І за вікном не чути слова.

Насупив брови білий дах.

Тілесним втомам я готовий.

Готовить день пісні молитв.

Вирує буря — ти зі мною.

У мудрих строф весняний ритм,

І біль зникає за горою.

Варвари, Сави, Миколай —

І личенько твоє чудове,

Цукерки, вина, каву дбай,

Нас новий рік потішить знову.

Люблю тебе, люблю цей світ,

Не жду, що хтось засіє поле.

Не будуть лаври буде хліб,

І цим щаслива наша доля...

 

Над Шарварком головували: А.Бомболюк та Л. О’кєй. Безвідповідальний секретар — А. Сєльдєрєй.