Як і коли потрібно слухати і чути свою дитину

 

Кожній родині хочеться, щоб діти росли гарними і добрими людьми, які вміли б багато чого робити і були здатні створювати, а не руйнувати. Тільки от у процесі виховання таких дітей виникає чимало проблем, на вирішення яких іноді йде дуже багато часу. А насправді все дуже просто. 

 

Хоча в народі завжди кажуть: все, що здається простим, насправді є найскладнішим, як хімічні елементи води: ніби дістати їх просто, але для цього потрібно діяти. Найчастіше позитивні дії середньостатистичних громадян починаються, на жаль, тоді, коли «припече». 

Причини труднощів дитини часто бувають приховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями — показати, навчити, спрямувати —  їй не допоможеш. У таких випадках краще за все послухати її. Правда, інакше, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб «активного слухання».

Що ж це значить — активно слухати дитину? Спочатку наведу приклад ситуації.

В пісочниці сидить дівчинка і жалісливо рюмсає, бормочучи собі під ніс: «Вона забрала мою лопатку!»  

Син повертається зі школи, нервово кидає на підлогу портфель, на питання батька відповідає: «Більше я туди не піду!»

У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити, — це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання, що «чуєте» її.

Для цього краще всього проговорити, що саме, на вашу думку, відчуває зараз дитина. Бажано назвати емоцію згаданого почуття або переживання.

Активно слухати дитину — значить «повертати» їй в розмові те, що вона вам розповіла, при цьому позначивши її почуття.

Повернемося до наших прикладів і підберемо фрази, в яких батьки називають почуття дитини:

Дочка: «Вона забрала мою лопатку!»

Мама: «Ти дуже засмучена і сердита на неї».

Син: «Більше я туди не піду!»

Тато: «Ти більше не хочеш ходити до школи».

Відразу зауважу: швидше за все, такі відповіді здадуться вам незвичними і навіть неприродними. Набагато простіше і звичніше було б сказати: «Ну нічого, пограється й віддасть...», «Як це ти не підеш до школи?!»

При всій удаваній справедливості цих відповідей вони мають один загальний недолік: залишають дитину наодинці з її переживаннями.

Своєю порадою або критичним зауваженням батьки ніби повідомляють дитині, що її переживання неважливі, вони не приймаються в розрахунок. А от відповіді за способом активного слухання показують, що батьки розуміють внутрішню ситуацію дитини, готові почути про неї більше, прийняти її.

Звичайно, буває, що конфлікт вирішується не так швидко. 

Але, якщо ви дійсно хочете не просто послухати дитину, а й допомогти їй, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її і ваші очі були на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте біля неї, візьміть її на руки чи на коліна.

Уникайте ситуацій у спілкуванні з дитиною, перебуваючи в іншій кімнаті, повернувшись обличчям до плити, дивлячись телевізор, читаючи газету чи лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї і ваша поза — перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і чути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре «читає» дитина будь–якого віку, навіть не віддаючи собі свідомого звіту.

Якщо ви розмовляєте з засмученою дитиною, не варто ставити їй запитання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в стверджувальній формі, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: «Що трапилося?» засмучена дитина відповідає: «Нічого!», а якщо ви кажете: «щось трапилось...», то дитині буває легше почати розповідати про те, що відбулося.

Дуже важливо в розмові «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все промовчати. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Дізнатися про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, «всередину» чи вдалину, то продовжуйте мовчати: в цей момент у дитини відбувається дуже важлива і потрібна внутрішня психологічна робота.

Практичний психолог Інна Хирса