Творчість письменників Кіровоградщини. Про творчість Антоніни Корінь

11 июня 2020 15:47 0 343 Искусство, литература
Творчість письменників Кіровоградщини. 
Про творчість Антоніни Корінь
«Хай дорога вирина, пісня хай зліта»
 
Не один раз виникало бажання написати про чудову жінку – жінку творця, жінку – берегиню слова, роду і мови народу – талановиту письменницю, члена Національної спілки письменників України – Корінь Антоніну Михайлівну. Та ось наважилась. Бо коли такі люди з’являються на життєвому путі, то не просто так, – то велика рідкість і цінність.
 
Вперше ми зустрілися з Антоніною Михайлівною у 2005 році, тоді вона приїздила до Олександрії з групою літераторів Кіровоградщини (серед яких були колеги з Олександрівки, Долинського району, Кривого Рогу). На цю зустріч запросили членів літературно-мистецького клубу «Джерело», у складі якого була і я. Ми спілкувалися, читали вірші, ділилися планами на перспективу.
 
Антоніна Михайлівна розповіла про задум і вже роботу над великим проектом – виданням книги жіночої поезії та пісні на багатогранну тему материнства. Я також прочитала декілька своїх віршів. Схвально відгукнувшись про почуте, Антоніна Михайлівна запропонувала надати вірші для майбутньої книги.
 
Потім були ще зустрічі. Вона завжди цікавилась творчістю поетів клубу «Джерело», відгукувалась на видання його колективних і особистих збірок.
 
І ось, наприкінці травня 2005 року, напередодні обласного Дня Поезії, Антоніна Корінь з поетами області знову завітала до Олександрії. З рук співавтора, упорядника і редактора книги, я отримала збірку «Зоря материнства» з її дарчим написом. Це для мене був радісний і щасливий день. Після тієї зустрічі ми неодноразово спілкувалися по телефону. Антоніна Михайлівна радила не залишати творчість, запрошувала приїздити на засідання обласного літоб’єднання «Степ».
 
Та життя вносило свої корективи. Моя професія, така далека від поезії, не дозволяла серйозно займатись творчістю. Згодом, занепало і саме «Джерело».
 
Час ішов, віршів писалося мало, хоча життєвих вражень було багато.
 
У 2015 році відродилося «Джерело», заново створився колектив, який очолив Анатолій Штанько, а я допомагала йому в усьому. Дякуючи спільним зусиллям клуб фактично отримав нове життя. А вже через рік видали нову (четверту) колективну збірку «Джерело». Потім Віктор Олексійович Погрібний (вічна йому пам’ять) запросив нас на засідання обласного літературного об’єднання «Степ», де нас і прийняли до його складу, після того, як ми прочитали свої вірші. А. М. Корінь, на жаль, на тому засіданні не було.
 
Вже пізніше, на іншому засіданні «Степу», ми зустрілись з Антоніною Михайлівною. Вона розпитувала про знайомих їй поетів Олександрії, про наше оновлене «Джерело». Ця мудра, проста (ні, зовсім не простецька!) у розмові жінка вразила мене своїм добрим, майже лагідним поглядом, неспішними словами, що зігрівають і надихають, водночас спонукають до дії. Тоді ж ми подарували Антоніні Михайлівні колективну збірку «Джерело» 2016 року видання, на яку вона відразу ж відгукнулась дослідницькою, щирою, позитивно-критичною статтею. Це нас, джерельців, порадувало і підбадьорило, надало творчий поштовх до написання нових творів, над якими літераторка допомагає працювати. А восени 2019 року вона знову побувала в Олександрії на презентації п’ятої книги «Джерело», як і в 2017.
 
Позаминулого і минулого року Антоніна Михайлівна запрошувала нас на творчі зустрічі в бібліотеці Чижевського, а потім ще на інші заходи у літературно-меморіальний музей Карпенка-Карого. Якби я не знала про вік письменниці, то вважала б її років на десять молодшою. На творчій зустрічі минулого літа, в музеї, – вона була така енергійна, привітна, весела, в доброму гуморі. Її настрій передавався і присутнім. Справжні артисти читали вірші поетеси на високому професійному рівні, виконували пісні, написані на її слова, поети читали свої вірші-присвяти. Та, мабуть, найціннішими були тільки-но надруковані книжки з її віршами та перекладами, які вручив авторці відомий видавець і меценат – Віктор Федорович Лисенко.
 
Антоніна Михайлівна дарувала присутнім цю збірку, підписуючи словами, які призначались особисто кожному. Ми були схвильовані – бо мали написані ті побажання, які потрібні саме йому, і це радувало і надихало.
 
«Стежками століть – 111» – назва збірки. Першим, чомусь, бачився вірш «В інтернаті для престарілих», – читаю і ледве стримую сльози. Так написати?! Треба мати великий талант і силу, щоб високими словами створити поезію побачивши, що насправді відбувається у подібних закладах.
 
Вже, коли приїхала додому, не поспішаючи, читала вірші. Сподобалося все, неможливо перерахувати, що найбільше. Ось, наприклад, з першого розділу «Тепер і півжиття тому»: етюд «Примірюю роль», потім – «Діти війни», «Перша любов», «Свічка пам’яті», недопоема «Мамо!», «Колишньому Дніпропетровську», «Моцарти і Сальєрі», «Іркутська історія», «Хотіла б я бути дворічним Матвієм», «Новорічний блюз», «Перед Різдвом», «Нехай зустрінуться», «На Михайла», «Останній спадок», «Малюнок з уяви», «Пікнік» ( Це ж про дружню зустріч в саду музею Карпенка-Карого!) :
 
Нас зібралося вісім аж щасть:
сім жінок і один чоловік,
й вісім лап – тобто, двоє собак,
і садок, що до класики звик.
 
………………………………………..
 
Ми зелене «мохіто» пили, 
на шампурах тримали шашлик,
і щасливо сміялись жінки,
бо прислужував нам чоловік…
 
Вірші правдиві, немов малюнки з натури. Може, це комусь і не до вподоби, але хто ж напише правду, як не поет? Та і не гола правда у поетеси, – одягнена в шати добра і мудрості, вчить цим чеснотам незримо, тонко, наче легеньким дотиком пензлика, –  все зрозуміло. Якщо не зрозуміло, то уява сама домалює, бо контури вже позначені.
 
У другому розділі книги під назвою «Нові переспіви та переклади», сподобалась сама мова перекладів – українська, чиста, прозора, без новомодних вигадок.
 
Ось, Болгарія – Генка Богданова, уривок з одного із багатьох перекладених і
включених до збірки віршів – «Послання»:
 
Закрию очі – осінь плаче,
Торкаюсь я вогню живого
Й душа моя стає багатша
Думками, мріями і словом…
 
………………………………
 
Живи і будь – не треба звіту
Твоїм швидким нікчемним митям.
А ти достойного польоту
В житті добийся – крізь століття…
 
Авторка сама вивчає і нас знайомить зі зразками класичної і сучасної поезії тринадцяти країн світу: Європи, Азії та Африки. Поезію і переклади Антоніни Корінь потрібно читати і перечитувати, тоді видяться нові грані, нові барви, можливо, інше сприйняття, розуміння висловів, чи філософської думки.
 
Багато ще хочеться сказати добрих слів про незвичайну жінку. Вона тут, поряд з нами, наша співвітчизниця, наша землячка по духу і життю; і так потрібно письменників цінувати і підтримувати морально і матеріально у сьогоденні, яке не просте і не легке, особливо для творчих, талановитих, небайдужих, що несуть у широкий світ своє добре поетичне слово.
 
Що поетеса зичить іншим, нехай і їй буде, як у вірші «Хай»:
 
Хай дорога вирина,
пісня хай зліта…
Доля хай не зрадить.
творчість і краса…
 
І нехай буде ще багато творчих здобутків у нашого куратора «Джерела» і довгою життєва дорога.
 
Світлана Лантух
заступник голови
літературно-мистецького клубу «Джерело»
 
м. Олександрія
 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий