Дякую четвертій міській лікарні за перемогу над інсультом

 

Всі ми знаємо, яке то випробування – моральне й матеріальне, коли опиняєшся в лікарні. Особливо ж коли ти нерухомо-безпомічний, ще й мову одібрало. Такий контингент постійно наповнює інсультне відділення 4-ї міської лікарні швидкої допомоги. На носилках забирають пацієнта, на носилках привозять додому… Але все таки за два тижні лікування тебе «нафарширують» не лише ліками, а й вірою в одужання. 

 

Так і мого чоловіка запевнила лікуюча лікарка Наталія Вікторівна Заболотня: через півроку буде в нормі. Молода й гарна, вона навіть своїм енергетичним виглядом мобілізовує і весь персонал, теж переважно молодий. Перед випискою ми ближче познайомилися з лікаркою, адже «дружити» нам тепер, можливо, доведеться довічно, бо курси лікування мають повторюватися.

 

Дізналася, що вона – кіровоградка, з династії медиків (п’ятий лікар в роду, але невропатолог – перша). Закінчила Запорізький інститут, у Дніпропетровську пройшла інтернатуру, має шістнадцять років стажу, тут - третій рік, оскільки відділення нове. Завідувач відділенням – Сергій Володимирович Кочерга – родом олександрієць, тут опинився після Одеського медінституту, має й дружину – лікарку. Привітний, з гумором чоловік, бо інакше в такому тяжкому відділенні не витримаєш. (Поки тривала коротенька бесіда, в двері весь час стукали: колеги, хворі, родичі…). На прохання назвати кращих рішуче заявив, що всі – кращі. Але згодом змилостивився: всіх не перелічити, у колективі 15 лікарів, 31 медсестра, 21 молодші медсестри. (50 ліжок і 5-реанімаційних).

 

Серед найдосвідченіших: Л. Сідак, Л. Мельник, І. Яковлєва, А.Залізна (Аллочко, окреме спасибі за рясні укольчики та усмішки!).  На своєму місці старші сестри: І. Заносієнко та В. Савченко (вона ще й вишивальниця в нас!); наймолодший колега – Тарас Чепіга. Про  кожного завідувач говорив з повагою і вдячністю.

Я теж кажу через 10 місяців (раніше боялася зурочити): спасибі, дорогі рятівники за чоловіка! Ми там усі «породичалися» за 2 тижні, біда зріднила. Розуміємо, що то за труд: круглодобово на посту серед тяжких хворих, старих і молодих, серед рідні, яка теж повсякчас допомагає видужувати. І ні від кого я не чула скарг на медиків.

Хай же буде і у вас всіх здорове, спокійне й мирне життя. Дякую, що врятували мого чоловіка Валерія Павловича та повернули в нормальне життя. Гарних свят вам і буднів. 

 

З пошаною Антоніна Корінь. Селище Гірниче.