Етична допомога дитині

  • 8 вер. 2017 15:58
  • 1140
    • Стаття Етична допомога дитині Ранкове місто. Кропивницький
     
    У житті кожної дитини буває період, коли батьки намагаються привчити її до самостійності. 
     
    Саме «намагаються», приблизно ось такими вигуками на прохання дитини допомогти: «Ти ще маленький», «Перестань скиглити», «Розбирайся сам», «Це ж елементарно», «Як не вмієш, то й не треба братися» і т.п. Але частенько для дитини це завершується породженням невпевненості в собі. Діти з низькою самооцінкою зазвичай мають такі труднощі:
    перебуваючи в чужому оточенні, відчувають дискомфорт;
    не вміють висловлювати свої почуття й думки чітко і ясно;
    не здатні відстояти свою власну точку зору;
    не вміють відмовляти;
    самі бояться просити про допомогу;
    бояться приймати рішення, мучаться від того, що не можуть реалізувати свої бажання і потреби. 
    Причини невпевненості народжуються в дитинстві: саме звідти більшість людей виносить судження про самого себе. Якщо дитина часто терпіла невдачі і батьки при цьому акцентували на них її увагу, то і в дорослому житті вона буде бачити тільки свої недоліки, а достоїнства — не помічати. 
    Буває, звичайно, і те, що часу обмаль, нецікаво, або батьки самі не знають, як потрібно вирішити ситуацію з допомогою дитині. Всі ці «педагогічні міркування» і «поважні причини» — головні перешкоди на шляху виховання щасливої дитини.
    Отже, якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй. Добре почати зі слів: «Давай разом». Ці чарівні слова відкривають дитині двері до нових умінь, знань і захоплень. Сигналом про необхідну допомогу є те, коли  дитина прямо просить про допомогу, або скаржиться, що у неї «не виходить», «не знає як», або взагалі залишає розпочату справу після перших невдач.
    У кожному віці для кожної дитини існує обмежене коло справ, з якими вона може впоратися сама. За межами цього кола — справи, доступні для неї тільки при участі дорослого або ж недоступні взагалі. Наприклад, дошкільник вже може сам застебнути ґудзики, вимити руки, прибрати іграшки, але він ще не може добре організувати свої справи протягом дня. Ось чому в сім’ї дошкільника так часто звучать батьківські слова «Пора», «Тепер ми будемо», «Спочатку поїмо, а потім...»
    По мірі розвитку дитини коло справ, які вона починає виконувати самостійно, збільшується за рахунок тих справ, які вона раніше виконувала разом з дорослим. Іншими словами, завтра дитина буде робити сама те, що сьогодні вона робила з мамою, і саме завдяки тому, що це було «з мамою». Зона справ «разом» — це золотий запас дитини, її потенціал на найближче майбутнє. Уявімо собі, що в однієї дитини ця зона широка, тобто батьки з нею багато займаються, а в іншого вузька, оскільки батьки рідко приділяють їй увагу. Перша дитина буде розвиватися швидше, впевненіше, почуватися успішніше та благополучніше.
    Треба сказати, що діти добре відчувають і знають, чого вони зараз потребують. Як часто вони просять: «Пограй зі мною», «Давай погуляємо», «Візьми мене з собою», «А можна я теж буду...». І якщо у вас немає дійсно серйозних причин для відмови — приділяйте певний час своїм дітям.
    А що буває, коли батьки регулярно відмовляють? Наведу в якості прикладу розмову з психологічної консультації.
    Клієнтка: «У мене малий якийсь дивний, напевно, ненормальний. Нещодавно сидимо з чоловіком на кухні, розмовляємо, а він відкриває двері і прямо на нас з палицею йде і б’є нею!».
    Психолог: «А як ви з ним зазвичай проводите час?»
    Клієнтка: «З ним? Та ніяк не проводжу. А коли мені? Вдома все кручусь по господарству. А він хвостиком ходить: пограй та пограй зі мною. А я йому: «Так, відчепися, сам грай, тобі що, іграшок не вистачає?»
    Психолог: «А чоловік ваш, він з ним грає?».
    Клієнтка: «Що ви! Чоловік, як прийде з роботи, так відразу на диван і телевізор дивиться...»
    Психолог: «А ваш син до нього підходить?»
    Клієнтка: «Звичайно, підходить, але він його проганяє. «Не бачиш, я втомився, іди до матері!».
    То чи дивно те, що зневірений хлопчик перейшов «до фізичних методів впливу»? Його агресія — це реакція на ненормальний стиль спілкування (точніше, неспілкування) з ним батьків. Подібний стиль не тільки не сприяє розвитку дитини, але часом стає причиною серйозних емоційних проблем.