Париж - місто моєї мрії

16 сент 2019 13:03 0 128 Туризм, спорт, отдых
Париж - місто моєї мрії


На початку травня у складі туристичної групи мала нагоду побувати в одному з найгарніших і найомріяніших міст світу – у Парижі. Дійсно, це місто вражає з першого погляду, правда, не завжди позитивно, однак не залишає байдужим точно.

В’їхавши вранці в межі міста, можна було спостерігати не дуже приємну картину. Обабіч дороги неприбране сміття, відцвілі рештки дерев і кущів, чоловік справляє нужду, відвернувшись від проїжджої частини. Тож перша думка, що прийшла в голову, – нічого нового…
Проте далі розумієш, що не так усе й погано, адже Париж – туристичне місто, і, зважаючи на такий наплив туристів, місцеві двірники просто не встигають прибирати вчасно, та й до того ж, за словами нашого гіда, їх категорично не вистачає.


Однак коли розпочалась пішохідна екскурсія і ми рушили в бік Нотр-Даму, перед нами відкрились такі краєвиди, що всі сумні і невеселі думки пішли геть. Звичайно, в сам собор ми не потрапили, а от помилуватись його красою неподалік і пливучи Сеною усе ж таки змогли. Дещо пошкоджений, але величний і красивий Нотр-Дам-де-Парі уже відроджується, киплять відбудовчі роботи, і в недалекому майбутньому він знову прийматиме туристів з усього світу.


Довелося побувати і в Луврі, однак того часу, який мали на споглядання світових шедеврів, замало. І все побачити чи хоча б зрозуміти, на що ти дивишся і до якої епохи чи країни належать ці витвори мистецтва, просто неможливо. Звичайно ж, найбільший інтерес у туристів викликає славнозвісна Мона Ліза, до якої тягнеться величезна і нескінченна черга відвідувачів. Кожен бажає зробити фото напам’ять біля Джоконди і сподівається побачити величне полотно роботи Леонардо да Вінчі, однак, підійшовши ближче, бачить такий собі невеликий портрет, проте це аж ніяк не применшує значимості цього твору… І, до речі, не поспішайте замовляти екскурсію до Лувра у турагентстві. Хвилин 20-30 живої черги зекономлять вам добрий десяток євро.

Блукаючи вулицями Парижу, поринаєш в атмосферу витонченості і стилю… Усі будинки в одній кольоровій гамі, немає занадто яскравих плям, як-то реклама чи, не дай боже, фасад будинку, навіть кодиціонерів і супутникових антен ніде не видно. Та це не означає, що їх немає. Вони є, але сховані у внутрішніх дворах від людського ока, і до того ж, якщо комусь заманеться, що мало ймовірно, порушити правила, на нього чекає величезний штраф. Навіть назви найвідоміших модних брендів не псують зовнішнього вигляду будівель, а лише своєю стриманістю приваблюють покупців. Більше того, лінії електропередач, як і інші комунікації, ймовірно, сховані під землею, що дозволяє буйно рости деревам, які створюють пишні алеї по всьому місту: платани, каштани, білі і рожеві, і навіть гліцинії, які на той час уже відцвіли.


 У Парижі, особливо на Єлисейських полях, майже нічого нового не будують, всі будівлі старі. Але якщо щось і будують, то новобудова жодним чином не має відрізнятися від інших споруд. Особливістю житлових будинків є ковані балкони і жалюзі на вікнах. Балкони на різних будівлях виконані у своєму неповторному стилі, й орнаменти ніколи не повторюються. І жодного заскленого… А от жалюзі дещо інші, ніж ті, до яких ми звикли. Вони розташовані ззовні і більше схожі на віконниці.

Місцеві жителі в основному житло винаймають і, до речі, не бачать у цьому жодних проблем. Сьогодні ти отримуєш пристойну зарплату і можеш дозволити собі квартиру на Єлисейських полях, а завтра щось пішло не так або запропонували хорошу роботу в іншому місті, і парижани, навіть сімейні, з легкістю залишають насиджені місця…
Прогулянка на кораблику Сеною теж має свої переваги. Можна роздивитися будівлі на набережній і порахувати мости, яких у Парижі, до речі, аж 37. Кожен з них відрізняється від іншого і зовнішнім виглядом, і архітектурним виконанням, і історією. Найпишніший – міст Олександра ІІІ. Звичайно, усі їх не вдалося побачити, проте переконатися у розмаїтті змогли.


Найбільше здивування викликала чимала кількість темношкірих громадян, чесно кажучи, не думала, що в Парижі їх так багато, як і індусів, до речі, теж. І не зрозуміло, чи ці люди тут проживають, чи теж туристи. Це ще за часів правління Жака Ширака вони мали змогу емігрувати до Франції і здобути громадянство цієї країни.


Оскільки жили ми не в самому Парижі, а у передмісті з назвою Шель, то мали змогу побувати у паризькому метро. Всього за 12 з центами євро можна придбати квиток та користуватись ним увесь день, і дійсний він, до речі, на всіх видах транспорту. Ми вирішили поїхати на Монмартр… І це в нас вийшло. Звичайно, методом помилок і спроб, не без допомоги російськомовних громадян Франції, однак усе ж таки до місця призначення дістались.


Монмартр живе своїм життям не залежно ні від погоди, ні від пори року… Художники, туристи, відвідувачі кафе і бістро, продавці сувенірів і якогось східного краму…Найвищою точкою Монмартру є базиліка Сакре-Кер. Звідси відкривається панорама на майже весь Париж. Краса неймовірна! Сюди варто завітати ще, посидіти у затишній кав’ярні, помилуватися краєвидами і просто насолоджуватися життям…


Візитівкою Парижу, звичайно, є всім відома Ейфелева вежа, яка вже давно стала символом цього міста. Говорити про неї можна довго, але все ж таки краще побачити і переконатись на власні очі у всьому колись почутому. Можна піднятись на оглядові майданчики, вівідати дуже дороге кафе на вежі, а ввечері помилуватися яскравими вогнями, які запалюють о 22-й годині.

Звичайно, мандрівка до Парижу – це не дешеве задоволення, проте воно того варте. І зараз цілком реально знайти турагенцію на свій гаманець. Ніякі гроші не замінять тих вражень і моментів, які залишаться зі мною на все життя. Тож тепер я точно знаю, куди б поїхала знову. Я хочу у Париж.

Світлана Дмитренко

Читайте також: Помандруємо українськими стежками фортеці святої Єлисавети
 

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий