«З любов’ю Володимир Панченко»
Зовсім нещодавно, на початку вересня 2019 року, до 65річчя Володимира Євгеновича Панченка науковці музею відкривали виставку «Вічнавіч з епохою». А вже 14 жовтня, на Покрову, Володимир Євгенович пішов від нас у кращі світи.
Письменник залишив по собі великий багаж творчого доробку в галузі літературної критики, досліджень з історії української літератури, проблем гуманітарної політики в українській державі. У нього був дивовижний дар доносити до читачів і слухачів істину, проливати світло на незнані, маловідомі чи призабуті факти з життя письменників, діячів культури і науки, відновлювати коди національної пам’яті.
Кропивничани сміливо називають Володимира Панченка, уродженця села Демидівки Одеської області, своїм земляком, адже у нашому місті він прожив 17 років – з 1984го по 2001 рік. Тут тривало його становлення як вченого, політика, громадського діяча.
У 1984 – 1985, 1994 – 1998 рр. Володимир Євгенович обіймав посаду доцента кафедри української літератури, у 1998 – 2001 рр. – завідувача кафедри зарубіжної літератури та компаративістики Кіровоградського державного педуніверситету ім. Володимира Винниченка. У 1986 – 1991 рр. очолював Кіровоградську обласну організацію Спілки письменників України. У 1990 р. був обраний народними депутатом України першого скликання (1990 – 1994).
Згодом Володимир Панченко зазначив:
– Відчуття безпо середньої причетності до історичних подій початку 1990х тішить мою пам’ять.
Як народний депутат Верховної Ради він сприяв поверненню в Україну колекції особистих речей В.Винниченка (1992). Безцінні меморії – кабінетні меблі та деякі особисті речі письменника і політика представлені нині в експозиції обласного краєзнавчого музею.
Володимир Панченко був одним з ініціаторів створення міського літературномеморіального музею І.К.Карпенка Карого. Саме за клопотанням його, народного депутата, обласних організацій Спілки письменників та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури виконком Кіровоградської міської ради народних депутатів у січні 1993 року прийняв відповідне рішення і у вересні 1995 р., до 150річчя від дня народження театрального діяча, музей відкрили.
У численних книгах і публікаціях Володимир Євгенович багато уваги приділяв видатним особистостям – літераторам, театральним і громадським діячам, чиє життя було пов’язане з нашим містом і краєм: Івану Карпенку-Карому, Марку Кропивницькому, Афанасію Фету, Володимиру Винниченку, Євгену Маланюку, Євгену Чикаленку, Левку Мацієвичу, Миколі Зерову, Юрію Яновському та ін.
В одному зі своїх інтерв’ю Володимир Панченко говорив, що всі його літературні надбання починалися з мандрівок.
– У мені живе і розвивається «бісик» мандрівництва, – не без почуття гумору звучало зізнання. Географія мандрів по Україні досить широка: це перша шкільна мандрівка до Умані, поїздка до місць, пов’язаних з життям Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Михайла Старицького; вся степова Україна, Чернігівщина, багата родовими дворянськими гніздами. Наслідуючи Т.Шевченка, який хотів альбомом офортів «Живописна Україна» пробудити інтерес до минулого рідного краю, В.Є.Панченко навідувався знову і знову на Слобожанщину і Київщину, бував то в Чигирині і Суботові, то в Глодосах, то на Хуторі Надія, то в Бобринці, то у винниченківській Григорівці. Про побачене, пізнане в мандрівках, вивчене в архівах з року в рік розповідав у періодиці. Слухачі радіо чекали його виступів у програмі «Українські скрижалі», яка щоразу дивувала вишуканим змістом.
За словами Володимира Панченка, йому подобалися три прислів’я, у кожному з яких є слово «камінь»: «Під лежачий камінь вода не тече», «Не тримай камінь за пазухою», «Крапля камінь точить». Саме такими принципами він керувався у житті.
Аналізуючи численні інтерв’ю, монологи письменника, розумієш, що йому були притаманні загострене почуття справедливості, непримиренність до абсурду в житті, невиправне почуття свободи («природно бути вільним…»), безмежна віра в силу і мудрість українського народу на шляху вирішення болючих проблем, «…вічне бажання пізнати, побачити, відчути і … написати!».
А написано чимало.
24 серпня, у День Незалежності, в обласному художньому музеї відбулася презентація другого, оновленого і доповненого видання книги Володимира Панченка «Сонячний годинник».
2 вересня, у день народження письменника, цю ж книгу представили у Києві, в книгарні «Є». Володимир Євгенович звернувся до киян листом: ««Сонячний годинник» – це надзвичайно важлива в моїй біографії книжка. Звісно, я хотів би, щоб вона мала продовження. А перед тим була добре прийнята читачами. Загалом, у моїй голові стільки планів, що їй Богу, хворіти не варто. Краще просто втішатися кожним днем, що його нам дарує Всевишній. У мене було достатньо часу – цілих 65 років! – щоб пересвідчитися: жити – страшенно цікаво! Ось цього життєвого азарту я й бажаю усім на многая літа. З любов’ю Володимир Панченко».
У літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого з Володимиром Євгеновичем склалися дружні і теплі відносини. Знаний літературознавець щедро ділився з музейниками своїми дослідженнями та матеріалами. На сьогоднішній день фонд Володимира Панченка налічує 247 предметів основного та 145 науководопоміжного фонду. Серед них особисті документи, нагороди, відзнаки, рукописи та машинописи творів, матеріали захисту докторської дисертації, численні фото літературних заходів, учасником яких був Володимир Євгенович, книги, газетножурнальні публікації з літературознавчими дослідженнями В.Панченка, листування з відомими письменниками, літературознавцями Іваном Дзюбою, Григорієм Гусейновим, Павлом Загребельним, Олексою Ющенком та ін.
Рано чи пізно люди залишають цей світ. Проте, як довго вони будуть жити у нашій пам’яті, залежить і від нас, і від них. Сонячний годинник Володимира Панченка не зупинити і не забути.
Тетяна Ревва, старший
науковий співробітник
літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого міста Кропивницького