Острів надії (вірш, присвячений кропивницьким волонтерам)

21 нояб 2022 21:09 0 429 Искусство, литература
Острів надії (вірш, присвячений кропивницьким волонтерам)
 
З початку широкомасштабного вторгнення московії в Україну у Кропивницькому розгорнувся волонтерський рух. Сотні мешканців міста почали збирати продукти, засоби гігієни, інструменти та гроші для військових, теплі речі та постіль для переселенців, а жіноцтво занадилось плести маскувальні сітки.
 
Одним із таких волонтерських центрів запрацював у Кропхабі. Вже через кілька днів стало зрозуміло, що цього приміщення вже замало для збору волонтерської допомоги. Активісти розмістили центр на Козачому острові. Вже туди містяни стали зносити матраци та подушки, овочі та консервацію, пальне для коктейлів Молотова. Там же проводились курси з першої домедичної допомоги, плелися маскувальні сітки та шилися постілі і розноски.
Та всі ці речі потрібно було сортувати та пакувати у мішки і коробки, вантажити у авто для передачи військовим. Людям доводилося працювати, не зважаючи на погоду: на холоді і в спеку, в мороз і дощ.
 
Кілька сотень людей приходили щодня, деякі - у вільний від роботи час. Протягом 80 днів поступово сформувався кістяк із 15 чоловік, які зранку до ночі трудились на волонтерській ниві. На сьогоднішній день волонтери з Козачого острова продовжують свою невтомну працю, але на інших локаціях: розмальовують бомбосховище у дитсадку, плетуть сітки на MIR 2 0. Друзі продовжують спілкуватись та відвідують разом культурні заходи. 
 
Одна з активісток - Світлана Балаклєєнко - написала вірша, який присвятила своїм друзям-волонтерам, які разом надавали матеріальну підтримку українським військовим та переселенцям.   
 
Світлана Балаклєєнко
Присвячується друзям-волонтерам з Козачого острова
 
 
Острів надії
Чекали ми весну, але прийшла війна
Брудна, страшна, смертельна лихоманка
Забули ми, для чого нам весна...
Одне в думках: як зупинити танки...
 
У кожного було своє життя,
але війна все це зламала.
Зібрала нас на острові вона,
Нас там здружила і загартувала.
 
Наш острів був нам островом надій,
а віра й праця нам допомагали.
Ми пліч-о-пліч, не залишая стрій,
на нашу перемогу працювали.
 
Ми - друзі, нас звела війна, 
і щоб там інші нам не говорили,
нас познайомила війна!
У горі цюю дружбу ми взростили. 
 
Ми мрієм - буде ще весна,
але друга, яку ми всі хотіли.
Андріївна нам пісню заспіва
вже не сумну - веселу захотіли.
 
Хай квітне "острів" наш, 
а з ним і наша дружба.
Вже розумієм ми: друг на війні - 
це, ох, як і потужно.
 
***
Війна! Війна! Не може бути?!
Не вірю, може, я ще сплю?
Ці перші дні нам не забути!
такого звірства - не прощу!
 
Душа боліла і кричала:
За що нам кара ось така?
Ми ж мирно жили й працювали...
Нащо нам в хаті "сатана"!
 
Вона прийшла. Затихло в хаті!
І лиш думки і дика лють!
Що ми зробили? Вбивці! Кати!
За що ті діти сльози ллють?
 
Потвори, все ви зруйнували.
Але одне ми маємо сказать:
Все, що змогли, то ви украли...
Свободу нашу вам не відібрать!
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий