Шарварок № 19. А сусіди в нас веселі

  • 29 трав. 2019 15:32
  • 1400
    • Стаття Шарварок № 19. А сусіди в нас веселі Ранкове місто. Кропивницький
    А сусіди в нас веселі
     
    Сміялись ми удвох з «Теопом» з Черкас до Кропивницького
     
    Слово «Теоп» — це «поет» навиворіт. Бо такий він і є черкащанин Іван Дубінін, лауреат премії імені Остапа Вишні, якого я  запам’ятала  ще з попереднього літдесанту з Кіровограда в Кам’янку років з десять тому, коли письменницьку організацію в Черкасах очолював незабутній Григорій Білоус, а ми — делегація літераторів і медиків — гостювали в черкаських колег. Взагалі, Черкащина — перший невідомий «материк», який я відкрила ще школяркою, подорожуючи по Дніпру з Києва в Канів. А запам’ятовується мені земля, перш за все, людьми і книгами.
     
     На заключній зустрічі кропивничан і черкащан у музеї Кобзаря Іван Дубінін зіграв роль веселого знака оклику, читаючи, в тому числі і на замовлення, свої пародії. Насміявшись, я добровільно здалась у полон пародисту, подарувавши йому свою книгу «Монолог метелика», а він мені — збірку вибраних пародій, видану в 2018 році, яку я читала по дорозі додому і рада була зустрічам перш за все із земляками-чернігівцями (я звідти родом). У пародіях я зустрілась з Леонідом Горлачем, Сергієм Дзюбою, Миколою Побеляном, Олександрою Самарцевою, Станіславом Шевченком та із земляком із Кіровоградщини — Віктором Соколовим.
    Маленькі поети, звісно, радіють за великих, коли ті попадаються на зуб пародисту. Тож я не виняток —пораділа за Миколу Вінграновського, за покійного Миколу Василенка (в тому числі лауреата премії імені нашого земляка Яра Славутича, про якого я чимало писала). Вслід за Станіславом Шевченком я вивчаю поезію польських «новелістів»: Віслави Шимборської та Чеслава Мілоша і навіть пробую переспівувати.
     
    Уперше стикнулася із поезією одеського «аса» Миколи Палієнка та черкаського — Григорія Діхтяренка. У новій веселій іпостасі відчула і Сергія Руднєва, який недавно мав авторський вечір у нашому клубі авторської пісні та поезії «Байгород». Звичайно, пораділа за І. Дубініна, який, мабуть, зібрав нектар не з однієї книги сучасних класиків, чию поезію люблю. А саме: Ігоря Павлюка, Павла Вольвача, Григорія Лютого, Василя Слапчука, Миколи Петренка (недавно брала участь у конкурсі його імені), Сергія Бурлакова (чиєю поезією захоплювалася у Дніпрі в 70-х рр.), Василя Кузана, Дмитра Шупти (гостював на запрошення болгар у нас), Віктора Женченка, Сергія Пантюка.
     
    Окремо про жіноцтво. Отут  низький уклін від нас, забутих і зневажених — пошанували веселими компліментами. Ваша фраза «Люблю жіночу поезію, бо вона особлива» кілком засіла мені в голові  і спонукає до пишання навіть на голому місці. З вашого боку, бо кіровоградські пародисти гав не ловлять, не дрімають, а вже й віддячили мені за те, що я, як і ви, люблю читати з веселим олівцем у руках. У нас вашими достойними дуелі суперниками були і є: Борис Чамлай, Анатолій Кримський, Володимир Могилюк, Сергій Колесников, Володимир Яремчук (був у Вас у квітні) та навіть поетеса Тетяна Андрушко довела, що прислів’я «свій — свого, щоб чужий і духу боявся» ще при ділі. Паралельно з читаннями проштудіювала довідник письменника і зрозуміла, що з його перевиданням треба спішити.
    Отож, щиро дякую пану Дубініну за яскраву демонстрацію талантів таких «китих» серед поетичних «китів», як Марія Людкевич, Ганна Костів-Гуска, Валентина Коваленко (до чиєї еротичної поезії і Антонії Цвід, і нам усім, як до неба); Людмила Тараненко (цікаво, чи пародіювали Ви їх, коли вони ходили в начальстві?!), Оксана Сенатович.
    Спасибі, що засвітили нові для мене імена й зацікавили поезією молодих: Катерини Вербівської, Марії Морозенко, Юлії Гончар (як музейник використаю цей опус у ніч музеїв!).
     
    Навіть мій скупий на похвалу чоловік, запеклий читач, «проковтнувши» зопалу «Теоп» і пожалкувавши, що книжка «мала», потім перечитував її, бо казав, що тут є над чим задуматись. До цієї «бліц-рецензії» від стороннього, як «своя» додам куті меду. Дуже сподобалась народна й водночас літературна мова І. Дубініна, вміло використаний фольклор, що вдало переплівся з інтелектуальним гумором.
    Диво-дивне помітила, що більшості пародистам вдаються пародії на більш відомих, а тут навпаки. І хоч я прихильник куценьких пародій та цитат, сприйняла й інший, детальний «розгін» при пародіюванні. Декому з «обпародійованих» знайомців уже передала веселі привіти. 
    Спасибі автору за подарунок. Рецензована книжка надійшла до фондів літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого.
    Жду з Черкас веселого пародійного знущання. З мазохістським привітом Антоніна Корінь.
     
    Із виставки ілюстрацій новоукраїнського художника Володимира Гребенюка до «Кайдашевої сім’ї» І. Нечуя-Левицького (до 180-річчя письменника) у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого. 
     
     
    Афоризми
     
    Не смітіть у літературі. У ній немає двірників (за винятком «Шарварку»).
     
    Поет — тягар для сім’ї. Сім’я — в’язниця для поета. 
     
    Гоноровий шарварківець: «Нагородіть мене бодай зворотною стороною медалі!»
     
     
    Автор: 
    — Що ставиться в кінці книжки?
    Редактор:
    — Що… що… Пляшка!
     
    Звані гості
    Владимир Стафидов
    Днепр
     
    Сергею Осадчему
     
    Здоров, Сергіє, брате запальний!
    Погладшав ти, чи так мені здається,
    Чи з манджею обід був затяжний,
    Чи може пиво з нею добре п’ється.
     
    Та ні — ти замотавсь у прапори:
    Болгарський триколор і синьо-жовтий,
    Дивлюсь, коли хтось котиться з гори -
    Та ба, Осадчий всміхнений і ловкий.
     
    Нічого дивного, він зна заздалегідь —
    В цих прапорах живе велика сила!
    Хіба тебе можливо не любить?!
    І як такого мамця народила!
     
    Їй мій уклін, вона така одна —
    Розумниця, живе великим болем.
    А за вікном вік грізний промина,
    Аж рушаться смереки і тополі.
     
    Та прийде час, в це свято вірю я —
    Отямляться бешкетники, пророки,
    Згадають всі  —одна у нас земля
    Допоки все, допоки все, допоки…
     
    А ти будь сильним, в тебе є талант
    Єднати континенти і народи,
    Бо ти, мій друже, велетень-атлант
    Болгарсько-української породи.
     
    Протоиерею Стойкову
    Василию Ивановичу к 90-летию
     
    Какие б бури ни носились,
    Каким бы страшным ни был рок,
    Без веры батюшка Василий
    И дня на свете жить не мог.
     
    Ломало время и кромсало,
    И выжигало города,
    Но отчей веры, даже малость,
    Спасает верящих всегда.
     
    Любовь дарует и свободу,
    Дорогой верною ведёт,
    И сколько б ни было народу -
    Всем утешение найдёт.
     
    Прожить достойно — ой, непросто!
    Но жизнь вам, к счастью,  удалась,
    За Ваши, отче, девяносто
    Моя молитва вознеслась.
     
    Горжусь, болгарского вы рода,
    Добролюбивы и скромны,
    И есть у нашего народа
    Такие славные сыны!
     
    Пожалуй, этим подытожу,
    Хотя не всё ещё сказал.
    Ещё добавлю, чуть попозже,
    Я в Ваш столетний мадригал!
     
    У нас на районе
    Роман Любарський
    Кропивницький
     
    Витребеньки, дрібушки, триндички
    *  *  *
    Перед нами ворог — підступний, хвалькуватий.
    Але ми, хлоп’ята, зроблені не з вати…
    *  *  *
    Тільки бачать «кіборгів», їх кидає в дрож.
    Нерви в нас залізні, «крашанки» —також!
    *  *  *
    Наша ціль, хлоп’ята, корисна і проста:
    Насиплемо Путяті дуста під хвоста!..
     
     
    Пародия на стихотворение
    Сергея Соловьёва «Джаз»
     
    Кто — на сеновале, а мы — на складе,
    Где Мона Лиза воззрилась на мохер и хурму.
    Мы играем джаз в переменном ладе,
     Не боясь при этом попасть в тюрьму.
     
    Вдалеке от поп-арта и попкорна
    Мы распиливаем ленинизма кольцо.
    Мысль эта, возможно, спорна,
    Зато процесс мышления — налицо.
     
     Я принёс тебе шиш с маслом.
    Съешь его как-нибудь.
     Джаз не имеет смысла,
     Важна твоя грудь
     
     И глаза твои — виноградины,
     И ягодиц покатая площадь.
    Да, я размножен — сперматозоиды украдены,
     И каждый рвётся к тебе, как лошадь.
     
     А поворотись-ка, стриженая, ко мне задом.
    Мы опасность игры сведём к нулю...
     В этом блефе джаза я рад, что ты рядом, —
     Я люблю тебя! Я тебя так люблю.
     
    Хляби разверзлись. Овому — овое!
    Ты не подвластна себе, Юдифь!
    Сломя голову, в розово-голое, —
     Весь я в тебе уже. Как тиф.
     
     А наутро ты освежала розарий
     И цедила цимес в позе гюрзы.
     А я составлял к тебе глоссарий.
    Ты непереводима на чужой язык!
     
     Твоя речь похожа на лепрозорий.
    Алеет зараза розовым языком.
    Третий день я лежу в зазоре
    Между джазом и твоим каблуком.
     
     Я зубами скриплю: дай под зад коленцем —
     И пулей вылечу из галифе.
    А ты, в белом лифе, между Джоулем Ленцем
     Тире распиливаешь подшофе.
     
     Я бегу, я в поту — как перед Зимним!
    Мы с пистолем с тобою всегда, не ссы.
     Джаз становится совершенно зимним:
    Половозрелость, борода, усы...
     
     
    Наталія Бідненко
    Добровеличківський р-н
     
    Горе з картузом
     
    Хочу, кумцю, пожалітись,
    Бо халепу маю —
    Чоловік, як сяде їсти,
    Картуз не знімає.
    Сиплю борщ, і не холодний,
    А добре гарячий…
    А він: «Жінко, я голодний,
    Аж ледве не плачу!»
     
    Ще картоплі подала я
    Гарний полумисок.
    А він їсть і не вгаває,
    Лиш лисниться писок.
     
    З’їв ще добру чвертку півня,
    Зо три чарки гепнув…
    Так от, кумцю, браво їв він,
    Що картуз той репнув!
     
     
    Борис Ревчун
    Кропивницький
     
    Афоризми
     
    Як часто у нас політики з підмоченою репутацією виходять сухими з води!
     
    Не кожному дано оцінити безцінне.
     
    Коли електорат має курячі мізки, він обирає півня, який гребе під себе й будує гребану країну.
     
    Голі королі завжди пнуться рядитися в білі шати.
     
     Мистецтво жити на широку ногу належить вузькому колу людей з волохатими руками.
     
    Тому, хто довго годує солодкими обіцянкам, хочеться дати перцю.
     
    Що нижчими є моральні принципи, то нижче падають.
     
    Засоби існування існують для того, щоб жити, а не існувати.
     
     
    «Попередження: шарварківці, болгари і болгаролюби попереджають, що готуються привітати нашу активну помічницю — психолога-дефектолога і першодрукаря Ірину Андреєву з ювілеєм — 5 червня». Підпис: Нагороджена редколегія: Н. Бідненко, Л. Макей, В. Стафідов, Б. Ревчун. Неглавный редактор — Нестор Нетописец.