Двічі цілителька тіла й душі. Інтерв’ю з лікаркою Оленою Барановою – письменницею Елеонорою Бєльською

17 июня 2020 13:52 1 572 Искусство, литература
Двічі цілителька тіла й душі.  Інтерв’ю з лікаркою Оленою Барановою – письменницею Елеонорою Бєльською
 
Письменництво – досить поширене явище серед медиків, починаючи з Антона Чехова. Серед письменників минулого служителями медицини були: Опанас Михалевич, Іван Микитенко, Сергій Пильненький, серед земляків-сучасників – Анатолій Кримський, Сергій Колесников, Володимир Могилюк, Олександр Ляшко, Світлана Дворнік, Тетяна Березняк та чимало інших.
 
Років п’ять тому подзвонили з обкому профспілки медиків і запитали, чи не причетна я до медицини. Відповіла, що живучи в Білорусії, два роки працювала шкільною медсестрою. Цього виявилось досить, аби призначити мене керівником делегації медиків, причетних до літературної творчості. І наша бригада з десятка працівників охорони здоров’я, які писали вірші і прозу, відбула до колег на Черкащину.
Нещодавно до лав Національної спілки письменників України вступила ще одна лікарка – Олена Баранова. Вона – частий гість літературного музею, учасниця багатьох заходів, подарувала нам дві свої перші книги.
 
 
Про медицину і літературу – наша розмова на передодні її професійного свята.
 
– Чи вплинув вступ до НСПУ на вашу творчість і натхнення?
 
– Вступ до НСПУ – це надзвичайна подія в моєму житті і, за великим рахунком, доволі неочікувана, адже ще десять років тому я була досить далеко від літературної творчості, публікувала статті в місцевій пресі тільки на медичну тематику як міський позаштатний терапевт при УОЗ МР. Якось, під настрій, написала невеличке оповідання-спогад і прочитала його друзям. Це були «Подснежники» (рос.). Я зовсім не думала про його публікацію. Так, написала для душі. Одна з подруг віднесла текст до редакції «Нової газети». На той час головним редактором був Валерій М’ятович. Він прочитав оповідання і без зволікань опублікував його в наступному номері. Моєму здивуванню і радості не було меж. Мене вітали й вітали знайомі та пацієнти. Я не сподівалась на такий успіх.
 
Окрилена визнанням, я відчула хист до письменництва, за півтора року написала повість та шість оповідань і видала книжкою у Центрально-Українському видавництві. Це був 2012 рік. Тексти до «Се ля ви, или Сколько стоит фунт счастья» – так називалася книга – редагував головний редактор видавництва Станіслав Миколайович Янчуков. Відтоді він був моїм другом і порадником у літературній справі до останніх днів його життя.
 
У наступні шість років я видала ще дві книжки: «Год кошки, или Вот такая любовь» та «Прокатай мене на мотоциклі». Стала дипломантом Всеукраїнського літературного конкурсу ім. М.Волошина у 2017 році, Міжнародного літературного конкурсу «Крилатий Лев» у 2018 році, лауреатом Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Ю.Яновського та членом Національної спілки письменників України у 2019 році. Тобто кожна з моїх книжок отримала визнання не тільки читачів, але й літераторів-фахівців у Кропивницькому та за його межами.
 
 
Особисто я свою письменницьку діяльність вважаю якимось дивом, винятком із правил. Взагалі-то, я належу до категорії людей, що ламають стереотипи. А моя молода Муза – тому підтвердження. Зараз готую до друку нову книжку, в якій буде три великі повісті і декілька оповідань. До видання цієї збірки ставлюся більш відповідально, ніж до попередніх, адже, ставши «письменником у законі», не можу дозволити собі жодного необдуманого речення, жодної зверхньої думки. Героїні моїх творів у своїй більшості значно молодші за віком, ніж я. Вони закохуються і страждають, народжують дітей, втрачають і знаходять порозуміння з батьками, розлучаються з коханими, пізнають гіркоту зради і, як птах Фенікс, відроджуються до нового життя і нових відносин. Коли я пишу, то перевтілююся в кожного з героїв, і це мені надзвичайно подобається.
Отже, доля подарувала мені можливість прожити ще певну кількість життів, стосунків, дещо почати знову. Я вважаю це справжнім щастям. Крім того, освоюючи літературний простір,  познайомилася і потоваришувала з багатьма місцевими літераторами й письменниками, а також тими, хто живе в інших областях України та за кордоном. У досить поважному віці я ще раз відкрила для себе бібліотеки і музеї не тільки як осередки культурної та історичної спадщини, а ще й як центри сучасної творчості, духовності, науки та мистецтв.
 
З нових історій, які я планую презентувати у наступному році, читачі дізнаються про знівечений Донбас та людей, що стали заручниками АТО, про патріотизм захисників та поламані долі місцевих мешканців, а також про велич Королівського театру у Мадриді та засніжене піднебесся Церматта, про змагання людини з биком та турнір між жінкою та чоловіком, про творчість трубадурів епохи Відродження та як вона вплинула на життя нашої сучасниці… Книга буде незвичайна за своєю формою і, сподіваюся, цікавою за змістом. Але поки ще про все розповісти не можу.
Поряд зі мною завжди моя сім’я, мої діти, онуки та друзі. Вони мої перші читачі і порадники. До, речі, Миколка минулого літа прочитав усі три моїх книжки, вони його також надихнули на літературну творчість. Ми з ним написали оповідання «Пригоди Фініка» – історію рудої морської свинки. Цим літом плануємо доповнити її новими витівками Фініка і опублікувати. Ілюстрації вже робить моя старша онука Лєрочка.
 
Люблю спілкуватися з колегами-письменниками. У них є чому повчитися. Бог не дав мені ні заздрощів, ні злоби. Не тримаю камінь за пазухою. Критику власних творів сприймаю спокійно: якщо вона конструктивна – дякую, якщо ні – то раджу не витрачати час на читання моїх книжок. Я не відчуваю дефіциту  прихильників своєї творчості.
В цілому, я самодостатня і відповідальна людина. Вступ до НСПУ – це виклик самій собі. Здається, я ще не все собі довела. Тож, заточую перо.
 
– Ви пишете під псевдонімом. Чому?
 
– Дійсно, я пишу під псевдонімом Елеонора Бєльська. Це моє літературне ім’я і його я обрала не випадково. Одна з причин – дитяча захопленість казкою Олександра Волкова «Чарівник Смарагдового Міста». Ви ж пам’ятаєте, там головна дійова особа – дівчинка Еллі (Ellen, Eleonora). Злий і могутній Буревій підхопив її будиночок і відніс в Чарівну країну разом з дівчинкою та песиком. Сюжет казки побудований на неймовірних подіях, що трапляються з Еллі на шляху повернення в родину. Але головним є те, що її шлях додому, а в більш широкому розумінні – до себе, це шлях до своєї мети через випробування найцінніших людських якостей: вміння товаришувати, здатності любити, упевненості в своїх силах, кмітливості, щирості, відваги та цілеспрямованості. На своєму шляху до чарівника Гудвіна вона зустрічає казкових істот: нерозумного Страшилу, жорстоку Залізну Людину, Лева, що всього боїться, і доводить їм, що розум, щиросердечність, сміливість та відвагу не треба шукати десь зовні, цими чеснотами Бог наділив кожну людину, і кожен може знайти їх в самому собі. Так і відбувається у казці. Герої за допомогою Еллі відкривають і знаходять себе заново, використовують на своєму шляху те, чого їм найбільше не вистачало. От і моя творчість – це шлях до себе і до читача, відкриття себе в собі, пропозиція зробити те саме читачеві. Це відверта розмова про головне. Ну, а Бєльська – це від тих білих крейдових гір, що височать над Айдаром, від міста, де я народилася – Старобільська та мого генеалогічного коріння.
 
– Чи подобається вам музей Карпенка-Карого? Що ми могли б разом робити?
 
– Так, мені дуже подобається музей І.К.Карпенка–Карого, тому що, на мій погляд, там відчувається атмосфера домашнього вогнища родини Тобілевичів. У музеї працюють справжні професіонали, натхненні та обізнані. Мені подобаються тематичні експозиції, фотовиставки, які там відбуваються, а також презентації нових літературних творів і творчих колективів. Пропоную організувати на базі музею літературні курси, на яких фахові письменники  знайомитимуть аматорів з азами літературної творчості, з аналізом та правилами редагування літературних творів, чи то проза, чи поезія, з літературними новинками та шедеврами. Можливо, має сенс більш поглиблене вивчення історії українського театру, і нашого театру зокрема, із залученням акторів та режисерів. Усе ж таки, ми – театральна столиця, а музей носить ім’я людини, що стояла у витоків українського театру. Також не завадило б започаткувати курси сучасної української мови, адже мова з часом зазнає змін, частіше проводити літературні вечори. Саме вечори, а не ранки, бо ті хто працює, потрапляють «за борт» літературного життя. До речі, мені дуже подобаються літературні зустрічі в книгарні «Є». Можна в музеї організувати щось подібне, але оригінальне, своє.
 
 
– Олена, нещодавно ви очолили громадську організацію «Духовний центр Кіровоградщини». Як ви плануєте її діяльність?
 
– Це не нова організація, вона заснована Олександром Барно більше десяти років тому і має багато напрямків своєї діяльності: вивчення духовної спадщини Кіровоградщини, краєзнавство, валеологія та деякі інші. У зв’язку з протиепідемічними заборонами нам, як планувалося, не вдалося провести літературний вечір «Шевченкові музи» у Художньому музеї до дня народження Тараса Шевченка та Свято вулиці – Студентського бульвару у форматі святкування Дня Європи – «Європейське місто – європейська вулиця». Але після остаточного зняття карантину ми почнемо активно діяти. Запрошуємо до співпраці інші громадські організації міста.
 
– Наша бесіда проходить напередодні свята – Дня медичного працівника. Олено, що ви хотіли б побажати колегам?
 
– У першу чергу – здоров’я, наснаги, оптимізму. Звичайно, щастя и добробуту. Адекватної зарплатні, поліпшення умов праці. Але обов’язково і якнайшвидше – миру Україні, перемоги над СOVID-19 в нашій країні і в усьому світі.
 
Спілкувалась Антоніна Корінь,
наукова співробітниця літературно-меморіального музею
І.К.Карпенка-Карого,
 м. Кропивницький
Комментарии
Author avatarОксана Свидницкая18 июня 2020 г., 19:50:31

Олена Баранова(вона ж Елеонора Бєльська) - людина з великим серцем. Вона вправно володіє як медичними знаннями і технологіями, так і літературним словом. А, отже, насправді лікує і душу, і тіло. І виходить у неї це так віртуозно, як у заслуженого дирижера чи то, скрипаля. Читати книги цієї лікарки-письменниці-одне задоволення. Раджу зцілюватись творами Елеонори Бєльської.

Оставить комментарий