Чиє ім’я носить твоя вулиця. Панас Михалевич. Лікар-бунтар. Демократ чистої води

30 апр 2020 09:30 0 647 История, воспоминания
Чиє ім’я носить твоя вулиця. Панас Михалевич. Лікар-бунтар. Демократ чистої води

Сто п’ятдесят років тому у нашому місті жив лікар-бунтар з Волині, який не лише займався лікарською практикою, а і створив підпільну політичну організацію, у яку входили Іван Карпенко-Карий та племінник Тараса Шевченка.

"Видатний українець, демократ чистої води", - так назвала єлисаветградського лікаря Михалевича діячка народницького руху Софія Русова.

Панас Іванович Михалевич (1848-1925) - лікар і громадський діяч, який працював в Єлисаветграді. У 2016 році вулиця Профінтерна була перейменована на Панаса Михалевича (район Миколаївки).

Народився Панас Михалевич 5 липня 1848 року на Волині в родині священика, вчився у Рівненській гімназії, на медичному факультеті Київського університету. З дипломом лікаря почав працювати в селі на Полтавщині. Опинившись в колі народників, Михалевич невдовзі потрапив до поліцейських списків “неблагонадійних”, через деякий час Михалевича було вислано з Києва. Він працює на посаді земського лікаря в різних містах, одружується з простою селянкою, з котрою щасливо прожив багато десятиліть.

Звідти доля й закинула Панаса Івановича у Єлиcаветград. З цим містом пов’язане майже все подальше життя лікаря Михалевича.

Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років у військовий госпіталь надходило багато поранених солдатів і офіцерів російської армії. Для надання їм допомоги передові люди міста створили організацію Червоного Хреста. Ініціатором благодійної справи став Іван Карпенко-Карий. Саме на цій основі зійшлися актор і лікар. Їх зближували інтерес до літератури, спільність поглядів на розвиток суспільства. Обоє започаткували гурток, до якого залучили передову інтелігенцію міста.

Спочатку гурток носив виключно культурницький характерний напрямок, який проявлявся у постановці українських спектаклів, читання літератури, віршів. Пізніше цей гурток злився з подібним гуртком, організованим офіцером Миколою Федоровським. Під впливом Михалевича він перетворюється на політичний – гуртківці вивчають і розповсюджують заборонені твори Тараса Шевченка, Миколи Чернишевського, народницьку літературу.

Михалевича не полишала думка друкувати й розповсюджувати серед населення антиурядову літературу. У березні 1883 року він робить замовлення одному гуртківцю, що мав гектограф, надрукувати заборонені поезії Тараса Шевченка. Хоч задумане не вдалося втілити в життя, Михалевич не розчарувався. Керована ним підпільна організація (на той час гурток переріс в організацію, в якій об’єднувалися кілька гуртків) знайшла спосіб здійснити намічене. У ніч на 19 листопада 1883 року вулиці Єлизаветграда рясніли розкиданими листівками.

 "Як цілому народу корисно знати своє минуле, так - і окремій людині. Відкіля ж черпати досвід, навчання для життя, як не з минулого?" - це міркування належить єлисаветградському лікарю Опанасу Івановичу Михалевичу. Він сам - приклад служіння народу без пафосу і гучних слів - тільки справами.

До речі, членом гуртка  Михалевича був небіж Тараса Шевченка Йосип Варфоломійович. Він навчався у Єлисаветградському кавалерійському юнкерському  училищі.

У серпні 1884 року пролунав сигнал тривоги: поліція несподівано заарештувала шістьох членів групи Михалевича, у тому числі Карпенка-Карого. А в січні наступного року добралися і до керівника організації. Під час обшуку у Михалевича було знайдено рукописи заборонених творів Карпенка-Карого. Крім того на квартирі лікаря виявили прокламації, листівки. Михалевича звинуватили в організації таємного товариства, яке мало за мету “шляхом розповсюдження серед селян недозволених цензурою книг малоросійською мовою повалити чинний лад”.

У роки, про які йде мова, Панас Михалевич вважався одним із кращих лікарів міста. Лікарською практикою Михалевич заробляв значні гроші, але нічого не брав з бідних пацієнтів, допомагав їм ліками та грішми. Значну частину заробітку роздавав на купівлю книжок та брошур для шкільних бібліотек, а також членам і приїжджим керівникам політичних антиурядових гуртків.

Після арешту і численних допитів Михалевича перевели до Одеської в’язниці. Там він сидів у одиночній камері два роки. Щоб не гаяти часу, вивчив грецьку та англійську мови. Останню - так добре, що згодом передплачував медичний журнал цією мовою і читав Дарвіна в оригіналі.

Потім бунтівного лікаря заслали на поселення до Сибіру на п’ять років, куди за ним поїхала дружина і четверо дітей. У селі Тулпа, що за сто верст від Іркутська, за ним встановили суворий поліцейський нагляд. Перебуваючи далеко від цивілізованого світу, Панас Іванович не впав у розпач. Він зблизився з засланими революціонерами, продовжував вести пропагандистську і агітаційну роботу серед місцевого населення, надавав йому медичну допомогу.

У 1892 році закінчився строк заслання, і доктор Михалевич повернувся в Єлиcаветград. Спочатку він займався приватною практикою, а в кінці 90-х років одержав посаду лікаря у першій міській лікарні.

Мав міцні зв'язки Михалевич з відомою родиною Тарковських. Олександр Тарковський (старший) разом з Михалевичем за участь у народницькому гуртку був висланий до Сибіру. Вони навіть там мешкали в одній хаті. Почуття щирої дружби та любові до Олександра Карловича лікар переніс на його сина Арсенія, в майбутньому відомого російського поета. Арсеній Олександрович навіть написав автобіографічні замітки, в яких згадує місто свого дитинства і доктора Михалевича:

"Я много болел, и мне приписывали много лекарств. Он отменял их все и лечил меня чем-то вкусным на сиропах. Ничего, я выжил", "глаза его были добры до лучеиспускания".

Але найголовніше - "Он один не смеялся над тогдашними моими, впрочем, довольно-таки дикими стихами, выслушивал их внимательно, обсуждал их и читал мне стихи Григория Сковороды, которые я до сих пор помню".

У буремні роки громадянської війни посаду в міській лікарні Опанас Іванович втратив, приватної практики майже не було, померла дружина, в квартиру до нього підселили чужих людей. Михалевич дуже бідував і тільки на початку 1924 року за заслуги перед революцією дістав персональну пенсію 100 карбованців.

Єдиною втіхою семидесятилітнього лікаря була гра на скрипці, але і це треба було робити потайки, щоб не привертати уваги злодіїв до своєї квартири. Але недовго користувався нею лікар-гуманіст:

1 лютого 1925 року Панаса Михалевича не стало. Згідно з його бажанням, Панаса Івановича поховано без духівництва на Биківському кладовищі, поруч з дружиною. Зараз на цьому місці житловий масив, міська поліклініка № 1, Кіровський РВВС. Могила Опанаса Івановича зникла під ножем екскаватора десь на початку 1970-х років. Зник прах, але не пам'ять.

Олена Скочко

Джерела: Музей гімназії нових технологій навчання, Літературно-меморіальний музей Івана Карпенка-Карого

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий