Своє життя, свої думки — на слугування Україні - про писменника і отамана УНР Мелешка

27 авг 2019 16:27 0 311 Искусство, литература
Своє життя, свої думки — на слугування Україні  -  про писменника і отамана УНР Мелешка
 
(Фонд Фотія Мелешка у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого)
 
У  серпні виповниться 130 років від дня народження нашого земляка, уродженця села Глодоси Новоукраїнського району Фотія Миновича Мелешка.
 
Фотій Минович — активний учасник визвольних змагань доби Української Народної Республіки, один із організаторів селянського повстання у рідних Глодосах, керівник повстанської сотні, сформованої для Дорошенківського полку УНР, прозаїк, драматург, мемуарист, письменницький спадок якого ще належним чином не досліджений. 
Опинившись у 1920 році в еміграції (спочатку у Європі, а згодом у США), Ф.Мелешко закінчив Празький університет і як доктор філософії  займався не лише викладацькою діяльністю, а й вів активну громадську роботу, спрямовану на здобуття Україною незалежності.
 
Першовідкривачами імені Фотія Мелешка стали краєзнавець Федір Шепель та літературознавець викладач  педуніверситету ім. В.Винниченка Леонід Куценко. Під час відрядження до Нью-Йорка Леонід Васильович познайомився з удовою Фотія Миновича — пані Марією. У результаті цієї зустрічі фонди літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого поповнилися оригіналами фото: родичі Ф.Мелешка з Глодос (з автографом «Моя стражденна мати з двома дочками, зятем та трьома внучками… Ф.Мелешко»); сцена з вистави «Трьома шляхами» за його п’єсою, де наш земляк грав одну з ролей;  Ф.Мелешко серед випускників філософського факультету Української вільної Академії наук (Прага, 1927 р.).
 
Більшу частину фонду Фотія Миновича складають документальні матеріали: п’єси «Останній» (Прага, 1936) і «Трьома шляхами» (Лондон, 1964), авторські машинописи спогадів про події буремних часів у нашому краї та емігрантського життя, які згодом побачили світ на сторінках українських часописів США і Канади. Це праці  «Українські січові стрільці на Єлисаветчині», «Участь глодосян у визвольній боротьбі. Спогади з років 1905—1920» «Південно-Східна група армій УНР та її командир отаман Янів», «Українське національне життя на Грубешівщині» (Польща), «Завлтавська Січ».  Літературний доробок представлений новелою «Неписьменний учитель», поемо-драматичною картиною «Понад Дніпром», оповіданням «Чайка Дніпрова».  
 
Зберігаються у нашому музеї оригінали особистих документів Ф.Мелешка: свідоцтво науково-іспитової комісії для вчителів середніх шкіл при Українському інституті у Празі (1925), сертифікат професійного статусу (1948), а також публікації Фотія Миновича у газетах «Народний трудовий союз» та «Новий шлях». 
Фонд Фотія Миновича продовжує поповнюватися і нині. У 2018 р. у Кропивницькому побував історик, голова Наглядової ради молодіжної організації «Пласт — НСОУ» Юрій Юзич. Він працював з архівом Фотія Мелешка. Дізнавшись, що у музеї відсутня книга «Три покоління», подарував нам її другу частину і допоміг у розшуках першої. Перша частина повісті Фотія Мелешка «Три покоління» була надрукована у Львові у 1943 році і відзначена першою премією літературного конкурсу Українського видавництва. Ідея написання великого твору із селянського життя виникла ще у Празі. Як свідчив сам автор, за задумом його «селянська епопея» мала бути завершеною до початку сорокових років. Насправді ж закінчив роботу над великим полотном лише у 1963 році. На жаль, друком вийшли тільки перша та друга частини повісті (друга — у 1959 р. у Нью-Йорку). Третя і четверта знаходяться у сімейному архіві. Літературознавці і критики справедливо називають повість «Три покоління» найбільшим літературним здобутком нашого земляка: «…вона залишиться в історії українського письменства документом доби — кінця ХІХ та перших десятиліть ХХ ст.»
Для нас повість цікава ще й тим, що у ній відтворено життя українського села Глодоси (у повісті — Болотяного) та й загалом Єлисаветградського повіту протягом  п’ятдесяти років (1870 — 1920). У «Трьох поколіннях» простежується чимало автобіографічних моментів, досить детально описані дитячі роки самого Мелешка (у повісті — Масі, або Максима). 
 
Співробітники музею плідно спілкуються з поетом, директором краєзнавчого музею при Глодоському будинку культури Миколою Паскарем. Він — племінник ще одного знаного глодощанина Василя Недайкаші, друга і соратника Ф.М.Мелешка. Кілька років тому Микола Паскар знайшов своїх рідних аж у Франції. З’ясував: Василь Недайкаша листувався з Фотієм Мелешком, земляки підтримували дружні стосунки. Обидва мріяли про те, щоб факти з їхнього листування стали відомі на батьківщині й сприяли неупередженій оцінці повстанської боротьби початку ХХ ст. Виконуючи батькову волю, донька Василя Недайкаші переслала документи і деякі листи своєму родичу Миколі Паскарю. Копії згаданих листів краєзнавець надав до музею І.К.Карпенка-Карого на опрацювання.
 
Листи Фотія Мелешка до Василя Недайкаші майже не містять особистих новин, а висвітлюють політичні погляди справжнього борця за вільну Україну. Наведемо деякі уривки: «…Я ніколи не тільки не признавав, не признаю і признавати не збираюсь тих, які керуються насиллям і не тільки поневолюють, а й винищують цілі  народи — цим займалася московська комуністична зграя» (10 січня 1957 р., Нью-Йорк); «…Ти пишеш: “Мушу ствердити, що і на Україні не все в порядку”. На превеликий жаль, воно прямо таки все в повному безпорядкові. І не треба рівняти стан перед 1917 роком з теперішнім. Царська русифікація в порівнянні з теперішньою, коли наче є й українські школи, була все ж кращою. Тоді ми мали, так би сказать, дуже сильну цілину — селянство, яке зберігало в собі основи нації. Тепер же ті основи жорстоко докінчуються в концтаборах, тобто в так званих совгоспах та совхозах».
 
Все більше замовчуваних і табуйованих постатей української історії стають відомими широкому загалу. Відкриті архіви, документи діаспори дають можливість неупереджено дослідити і осягнути події на зламі історичних епох. Матеріали,  представлені у літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого на виставці «Своє життя, свої думки — на слугування Україні» (до Дня Незалежності України та 130-річчя від дня народження Фотія Миновича Мелешка) спонукають до цього. 
 
Тетяна Ревва, 
старший науковий співробітник
літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого
міста Кропивницького
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий