Чиє ім’я носить твоя вулиця? Козак Мамай – духовний символ в Україні чи народна картина?

  • 20 трав. 2020 14:14
  • 3314
    • Стаття Чиє ім’я носить твоя вулиця? Козак Мамай – духовний символ в Україні чи народна картина? Ранкове місто. Кропивницький
     
    У 2016 році розпорядженням голови Кіровоградської  ОДА на  Лелеківці провулок Московський був перейменований на Козака Мамая.
     
    Козак Мамай у більшості  українців асоціюється з головним персонажем народної картини, на якій він зображений з бандурою.  Але це не просто герой картини, це – ідеалізований образ козака та своєрідний духовний символ в Україні. 
     
    Мамай, як і всесвіт, – біполярний, самодостатній, згармонізований: у ньому втілено два світових начала (чоловіче – святий-батько, козак-лицар та жіноче – земля-мати, душа-пісня). Мамай постає своєрідним каналом зв’язку між двома планами буття, слугує живим камертоном, який налаштовує на гармонійний лад. Для того, щоб набути такого статусу посвячення, Мамаю слід було втілити і поєднати в собі два начала і в такий спосіб злитися з космосом, стати його невід’ємною часткою.
    Картину створено за традиційною схемою – в її центрі у статичній позі під дубом сидить козак з бандурою. «Козак-бандурист», «Козак-запорожець», «Козак-Мамай» – все це назви картин одного типу. Загальні риси композиції і головного образу, побутування їх протягом кількох століть на українських землях дозволяють вважати ці твори традиційними народними картинами. Їх існує кілька варіантів. Але у всіх випадках основою композиції завжди є постать козака, який сидить «по-східному», тобто з підібганими під себе ногами. 
     
    Оповіді про козака-бандуриста зустрічаються серед народних легенд, переказів та приказок. На картинах малювали в супроводі сакральної для українців символіки – кобзи, що є символом національних традицій та співучої душі народу; коня, що є символом війни, некерованого гніву та хоробрості; дуба, котрий символізує могутність та генетичну чистоту роду. 
     
    Часто на малюнках присутнє зображення списа з прапором, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов’язані з життям та смертю козака, – спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу – вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю. 
     
    На одних картинах ми спостерігаємо козака у коштовному атласному жупані (кафтані) і червоних саф’янових чоботях, поруч лежить шапка, яка свідчить про його статус.  Для козаків шапка була найпершим і найголовнішим убором. Тому вони у козаків були гарні, здебільшого яскраво-червоні або рожеві. У костюмі реєстрових козаків ХVІ -XVІІ cт. популярними були плоскі шапки – “мегерки” – з різної ширини опушками із смушків і верхом із сукна, шовку чи оксамиту і нашитим кольоровим  галуном.
    На інших зображеннях герой вбраний у вишиванку і шаровари.  А сучасні художники малюють Мамая в однострої  Збройних сил України і берцях.
    Незмінним залишається лише козацький оселедець, правда, лежить він на різних полотнах на різні боки або ж закручений за вухо. Чуб, відомий і в інших народів світу, вірогідно, символізує вищі духовні сили. Козаки – косаки брили голову на знак відмови від мирського життя, переходу на шлях абсолютного аскетизму. У такому контексті чуб міг слугувати засобом ритуального зв’язку з вищими світами.
     
    На деяких полотнах за спиною козака з’являється гарна дівчина і замість кремезного дуба – невелике дерево з  лелечим гніздом. Можливо, це мрії про сімейний затишок? Бо поки що гніздо без птахів.
    У Полтавському художньому музеї зберігається картина «Козак-бандурист» Федора Стовбуненка (1890), на якій Мамай грає на бандурі, сидячі на коні. 
     
    Бойовий товариш козака – кінь зустрічається на картинах різної масті: і гнідий, і вороний, і білий, часто б’є копитом, мабуть, норовливий і рветься у дорогу. 
    Їжа у козака невибаглива, серед наїдків помічаємо яблука,  хліб і сало, це свідчить про те, що Мамай  точно нашого роду. Пригадуються слова з пісні Антіна Шашкевича «Там де Ятрань круто в’ється»: «...степ широкий – то мій сват, шабля, люлька – вся родина, сивий коник – то мій брат...»
     
    І неможливо уявити справжнього козака без шаблі та рушниці в бою, так само – без люльки під час перепочинку.  Була вона неодмінним атрибутом козацької  “ясної” зброї, символом чоловічої гідності. Паління хоча й вважалося в народі справою гріховною, проте козак не міг розлучитися зі своєю єдиною розвагою у степовій самотності. 
    На задньому плані деяких картин малярі розміщують зображення кургану, який у народі називали “козацькою могилою”. Як відомо, над похованнями козаків робили насипи.
     
    Може видатися дивним, що народного героя, козака-воїна, зображували не в запеклій сутичці з ворогом, а в мить перепочинку, таким собі умиротвореним і замріяним. Утім, видається, що саме в цьому зовнішньому спокої і криються глибокі душевні переживання козака, його внутрішня духовна міць. Уже чимало років він не розлучається зі своєю шаблею, боронячи батьківський край від заклятих ворогів. Коли ж випадає вільна хвилина, він сідає під дубом, кладе осторонь зброю і одній лише бандурі, «подрузі вірній», довіряє свої тужливі думи.
     
     
    Подібне медитаційне положення є іконографічним зображенням божеств у східних культурах (зокрема, Будди), що вказує на сакралізованість образу.
    Дослідників завжди цікавило питання: чому картину, на якій зображено українського козака, названо чужомовним ім’ям Мамай. Відразу на думку спадає однойменний Золотоординський хан. Східним походженням пояснюють назву картини дослідники Д.Щербаківський, П.Білецький та С.Бушак. На думку Бушака, слово «мамай» вживалося як синонім слів: «козак», «запорожець», «гайдамака», «розбишака», «волоцюга», «відчайдуха» й означало не ім’я козака, а характеризувало його заняття. 
    Може тому з’явилося полотно, де намальовані сцени з життя гайдамаків: на задньому плані твору бачимо гайдамаків, які готують  їжу на багатті, випивають,  а на дереві висять тіла вішальників.
     
     
    Історичні обставини зумовили те, що протягом XVІІІ – XX століть саме з козацтвом українці пов’язували всі свої мрії і сподівання на краще життя та національне визволення. Відтак, “Козак Мамай” є писаною фарбами думою народу, в якій за допомогою зображень-символів втілено цілий комплекс морально-етичних норм українського народу, його поглядів на життя, на людину, її місце в світі. Знаковий образ козака на цій картині постав уособленням життєздатності української нації, її духовним ідеалом.
     
    Торік, у червні, в Кропивницькому теж з’явився свій місцевий Мамай. Арт-об’єкт «Козак Мамай на Місяці» у вигляді муралу на одній із багатоповерхівок на вулиці Попова, який створили столичні художники-муралісти, вже встиг стати візитівкою мікрорайону.
     
    Використані джерела: статті Тетяни Пошивайло «Козак Мамай серед своїх діл» та публікація Олександра Нечипоренка.
     
    Олена Скочко