Шарварок № 23

20 сент 2019 11:33 0 329 Искусство, литература
Шарварок  № 23


Антоніна Корінь
(Кропивницький)

До дня батька (15.09),
100-річчю з дня
народження батька — Михайла
Григоровича Мельника
і клубу «Байгород»* присвячую

***

Литовським парком йду собі, гуляючи,
(пенсіонерам геть не до Мальдив),
ну де ж вона, де та єдина лавочка,
де батько до війни на ній сидів?
Вже наші хлопці вирвані з полону,
а батька назавжди забрав полон.
Просіюємо дружбу крізь полову
німецьких і російських підошов.
Сенцов і хлопці! Вам, героям, слава!
У «Байгороді»*  — пісня вам і вірш!
коли ж скінчиться ця війна кривава?
За смерті гіршого нема нічого більш…
З колись фашистом ніби знову дружимо,
в посольствах дегустуємо коньяк.
То за Союзом ветеранно тужимо,
то в незалежність не повіримо ніяк.
…Балтійське небо над містечком Кретинга…
Від спогадів аж пухне голова.
Історія тут вкотре кров’ю скріплена,
війна тут стріла батька Світова.
Тобі, Литво, вклоняюся доземно
(три кулі він вловив тут між атак),
Вкраїнське небо батька зве на землю,
а він ніяк не спуститься, ніяк!


8.09.2019 р.  
*Кропивницький клуб авторської пісні та поезії, створений у січні 2015 р.
 


Володимир Могилюк
(Кропивницький)

Спека. Райцентр. Душа
(на збірку Валентини Кондратенко-Процун «Жнива Магдалини», Кіровоград, «Степ», 2015)
І. Задушевне
 Ізотопи збили гени / І постаріла душа…  ст. 7
 Замість душ — озонова діра…  ст. 8
…Душу тихенько під стріху твою покладу…  ст. 11
Згубився у часі холоднім / Душі сопілкової спів…  ст. 13
Душа нестримно вкотре плаче… ст. 14
В душі — душі для щастя треба?.. ст. 19
 Тоді душа моя, така зелена / Хотіла світ зелений обійнять… ст. 19
Бунтує плоть. Вона ще в силі! / Хоча душа — вже при тобі.  ст. 21
Дивувалася душа зболіла…  ст. 26
Душа на епілозі ставить крапку…  ст. 29 і т. д. і т. п.

В ДУШІ — ДУША, як у матрьошки,  
ДУШЕВНОСТІ — не позичать…
ВЕЛИКОДУШНІЄШ потрошки
Бо що не вірш — ДУШІ печать!..


ІІ. Звіршоване в спеку  
Проторохтіла «чортопхайка,
(Так дядько «Їжака» назвав),
Задзявкотіла вредна Лайка,
Що сон солодкий розігнав.
Скрутилася у трубку пшінка,
Від зморщок здідивсь огірок.
Зциганилась під сонцем жінка,
Злиняв на спеці фартушок.
«Літо. Село. Спека» ст. 47


Чого до вірша не запхаєш,  
Коли спекотні дні такі:
Від «чортопхань» й собачих лайок,
До пшінки і сім’яників.
Як літо над обійстям кожним
Таке знеможене висить, –
Не лиш «зциганитися» можна,
А й «знегруватися» щомить!
Коли звіршуєш вірша здібно, –
Радіти пустишся навскач…
З тих давніх спек впріває плідно
Украй зчитачений читач!..  


ІІІ. Великодушне  

Заради веселої днини,
Рогатого дідька-хруща,
Смарагду рядна бережини,
Хвалька-акробата плюща,
Заради зізнань вечорових,
Пахнючо-тривкого борщу…
І просто — заради любови
Тобі всі провини прощу!
«Обида» ст. 35

Ніхто в цьому світі не спинить
Віршований порух душі:
Готовність прощати провини
Заради майбутніх дощів,
За всіх вечорів теревені,
За сальто-мортале плющів,
За гомін застіль ювілейних,
За пам’ять духмяних борщів…
Бо я не тримаю відрази
До дідька, хвалька чи хруща…
І, навіть, тобі за образи
Абищо готова прощать!..

Р. S. Самодушострата
Стерплю я все —
не треба блазня грати.
Актори — фальш.
Єдине попрошу:
Як душу волочитимуть
на страту,
Незрячим хай востаннє
послужу.
ст. 8

Я стерпіти усі тортури мушу, —   
Не блазнювати ж в
темені, бігме…
І так правдиво страчу
власну душу,
Що всі прозріють, чуючи мене?!.



Дмитро Танський
(Кропивницький)
                
Цілителю
Володимиру Могилюку,
лікарю 3-ї міської лікарні.

З прадавнього, запам’ятного віку,
Де за гріхи чумою  Бог карав,
На порятунок нагодився лікар,
Який знаходив зцілення від трав.
Пиявки  ставив.
Прикладав компреси.
Колов шприцем.
Впроваджував масаж.
Тягнувся до сучасного прогресу.
Та з цього не робив ажіотаж.
Продовжити життя людей
він прагне.
Обстежить. Не рубає із плеча.
Складає від  аналізів діагноз,
Щоб потім лікування призначать.
Я поринав знесиленим у прірву
Хвороби діставали — вороги.
На білий світ замученого вирвав
Із пазурів кістлявої Яги.
Допоки сяє сонце й течуть ріки,
Злітають в синє небо журавлі,
Як добре, що рахує пульс
нам лікар.
Уклін Йому низенький до землі!



Зміна
Ростуть сини у матері.
Думки серце тиснуть:
В які спілки вступатимуть?
В які товариства?
Щоб путь Жовтня прославляти,
Були жовтенята.
Тепер підуть у скаути
Й в майбутнім —  солдати.
Були колись піонери,
Що йшли на лінійку.
Тепер юні рекитери.
Збивають копійку.
Несли в свята транспаранти
Й стяги комсомольці.
Тепер ходять в комерсантах
Або в богомольцях.
Раніш були комуністи.
Заходи їх — свята.
Тепер пани хочуть влізти
В крісла депутатів!


Борис Притула
(Кропивницький)
                    
Лірична пригода

Якось жінка й чоловік
Полягали спати.
Звісно, потяг чоловічий –
Став наполягати,
Щоб обов’язок сімейний
Тут же розпочати.


Жінка йому:
«Що ти, Йване,
Дитина не спить.
Треба трішки почекати,
Тоді все робить».
Чоловік весь розпалився,
Хіть його бере,
І, щоб знати, чи спить синок,
Гукає: «Синок, принеси води!»
Прислухався… Ні, не чути,
Щоб щось хто робив.
І на радощах він жінку
Тут же прихопив,

 

Після палкого кохання
Він в знемозі впав
У приємнеє безсилля…
Коли чує зовсім поруч
Хтось носом сопе –
Син стоїть біля кроваті
І таке рече:
«Ну, ще довго я з водою
Буду тут стояти?
Я, татусю, також хочу
Хоч трішки поспати».
                

***

У лікарню старий дід ледве дочвалав
І, з дороги відпочивши, лікаря спитав:
— Доктор, що це може бути:
Після сексу давить груди,
Ну, а потім попервах
Сильний шум в моїх вухах?
Посміхнувся діду лікар:
— Прості сентименти.
То, дідусю, звучать із неба
Вам аплодисменти.
            

***

Захворів якось Юхим,
Давить його кашель.
Жінка збилася вже з ніг.
Ліків не настачиш…
Та й питає:
— Чим тобі допомогти,
Щоб позбувся ти біди?!

 

Юхим стиха відказав:
— Згадую в лікарні –
З такою ж бідою
Мені дуже помогли
Коньяк з медсестрою.


Володимир Стафідов
(Дніпро)

Ларисі Саєнко

Скажу тобі — алаверди,
Подрузі славній на фейсбуці,
Та на ваги ще поклади
Мої рядки смішні та куці.

Хоча сміятися не час,
Гартують бомбами усмішки,
Та це, звичайно, не про нас,
Хоча, можливо, трішки-трішки.

Я дуже дякую тобі
За етикет, за розуміння,
Світ не волає на трубі -
Йому сподобалось сп’яніння.

Та ще, я вірю, прийде час,
Мине безглуздя сьогоденне,
І буде мир, і буде вальс,
І танго жарке і натхненне.

Тебе в цім танго поведе
Під плач труби і саксофона,
І тільки вітер загуде
Як ще в часи — без телефона,

Під конче крихітний момент
Якийсь цілком, банальний спогад.
Хай буду я цей елемент
До вашіх послуг. Дядя Вова.



Роман Любарский
(Кропивницкий)

Парад пародий

Анатолий Каретный
***
Мост, соединяя берега, лишь молчит
Под ношей непомерною. Люди и авто
Туда — сюда. Ветер голосит,
Да стайка птиц над  УТО.
***
На мосту стою. Но не молчу,
Режу людям правду-матку голую.
Я стихами им сказать хочу,
Что мне голуби нагулили на голову.
***
Подымаюсь выше от реки. На волах
История застыла. Ордена одели
старики,
Молодеют прямо на глазах,
Гомонят, как берега реки.
(Сохранена орфография автора)
***
Сегодня от волов дрожат Валы.
В глазах волов История застыла.
А старики, как прежде удалы,
Идут в атаку и заходят с тыла.


Дмитрий Воденников
***
И я — проснусь, я все ж таки проснусь,
цветным чудовищем, конем
твоим железным,
и даже там, где рваться бесполезно,
я все равно в который раз — рванусь.
***
И я проснусь, а если не проснусь,
Не удивлю тебя своим конём железным,
Чудовищем останусь бесполезным.
Так разбуди меня! Любимая, не трусь!
***
И мы — проснемся, на чужих руках,
и быть желанными друг другу
поклянемся,
и — как влюбленные —
в последний раз упремся —
цветочным ржаньем —
в собственных гробах.
***
И мы — проснёмся, не в стогу в лугах,
Не пред иконами друг
другу поклянёмся,
Цветы сожрём, заржём и
вновь займёмся
Любовью в наших собственных гробах.


Наталья Шмитке
***
К перелёту готовятся птицы.
Их манят к себе дивные дали.
Их манят к себе дальние страны
Острова, водопады, вулканы.
***
Есть какие-то странные птицы.
И поют и летят как-то странно.
Эти птицы — самоубийцы.
Манит их чем-то жерло вулкана.
***
Я иду одинокой аллеей.
Под ногами багряные пятна.
Словно раны багряные пятна
Что-то шепчут друг другу невнятно.
***
Я пишу, как и прежде, стихами.
А на пальцах — чернильные пятна.
Иногда они тихо вздыхают:
«Почему же ты пишешь невнятно?»



Редколегія, щойно повернувшись із далеких і близьких мандрів, оперативно зміксувала творчий спадок членів клубу веселих і винахідливих у вересневому випуску «Шарварку». Сподіваємось, нумерація вагонів… даруйте, виходів наших сміхотворів відповідає дійсності.
Про всяк випадок нагадуємо, що всю відповідальність за достовірність інформації несе Людмила Макей.
Ваша редколегія:
А. Корінь,
В. Стафідов,
Р. Любарський  
і К.

 







 

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий