Олександр Шевчук: Ми оперуємо не гірше, ніж у провідних лікарнях України

13 июня 2018 16:03 0 3129 Здоровье, красота
Олександр Шевчук: Ми оперуємо не гірше, ніж у провідних лікарнях України
 
До Кіровоградської обласної лікарні, що має вищу акредитаційну категорію, направляють усіх хворих, яким не можуть допомогти в інших медичних закладах області. Знаючи про високий професійний рівень її лікарів, пацієнти часто приїздять і самі, бо хочуть саме там лікуватися. Одним з найбільш популярних відділень лікарні є  хірургічне гастроентерологічне відділення. Там оперують різні патології органів черевної порожнини та патології щитовидної залози. Вже 12 років цим відділенням завідує Олександр Шевчук — один з кращих хірургів області, цікава непересічна особистість. З Олександром Миколайовичем ми зустрілися, щоб поговорити про теперішню роботу хірургічного відділення і про самого відомого хірурга. 
 
— Загалом у відділенні протягом року ми робимо близько 1200 операцій, — каже Олександр Шевчук. — Найчастіше робимо операції на позапечінкових жовчних шляхах. Такі оперативні втручання становлять 40-45% від загальної кількості наших операцій. Це операції з видалення жовчного міхура у разі жовчнокам’яної хвороби, оперування механічного блоку, жовтяниці, видалення каміння у позапечінкових жовчних шляхах. На другому місці за кількістю йде оперування післяопераційних (вентральних) кил, що утворюються в місцях накладання хірургічних швів, або пахових чи пупкових кил (більш зрозуміла назва — грижа). Також доволі часто робимо операції на щитовидній залозі та ряд інших.
 
— Чи проводяться зараз операції, пов’язані з виразковими хворобами? 
 
— У 70-ті роки минулого століття в нашому відділенні виконували більше 100 операцій резекцій шлунка або органозберігаючих операцій. Тепер на порядок менше, адже, починаючи з 90-х років, з’явилася нова група препаратів для лікування виразкової хвороби — блокатори Н2 гістамінних рецепторів, блокатори водневої помпи. Ці препарати прекрасно лікують виразки, тому потреба відповідних операційних втручань різко зменшилась. Зараз оперуються лише занедбані форми виразкової хвороби, ускладнені шлунково-кишковими кровотечами або кровотечами дванадцятипалої кишки, стенозами (коли виразка зарубцьовує вихід зі шлунка), перфорації виразок (прорив виразок у черевну порожнину). Для хворих краще, що подібних операцій стало менше, але молоді хірурги все одно мають вміти їх проводити. Зараз у нас відбувається зміна поколінь хірургів, тому наші молоді лікарі повинні надавати допомогу не гірше, ніж в інших лікарнях.  
 
— Мабуть, 1200 операцій на рік — це дуже велике навантаження?
 
— Судіть самі. В нашому відділенні, розрахованому на 40 ліжок, разом із завідувачем оперують три ординатори. Нам ще допомагають два сумісники, які працюють на півставки, але основне навантаження припадає на трьох хірургів. Якщо поділити 1200 на 4, то виходить 300 операцій на рік на кожного хірурга. Тобто оперувати доводиться майже щодня, без вихідних. Оперуємо навіть у суботу та неділю. Це дуже велике навантаження. В нашій операційній на окремих операційних столах можуть одночасно працювати дві операційні бригади. Тож протягом дня маємо змогу робити до восьми планових операцій. Але, виходячи з нинішніх медичних нормативів, така кількість операцій є нормою, тому додаткові штатні хірурги для нас не передбачені. 
Слід пояснити, що змінилася структура самих операцій. На початку 2000-х років ми запровадили лапароскопічні операції, через невеличкі отвори. За допомогою спеціального обладнання зазвичай роблять три-чотири проколи черевної стінки і на внутрішньому органі роблять певні маніпуляції. Це зменшує час і дозволяє збільшити загальну кількість операцій протягом робочого дня. Але все одно навантаження велике не лише на лікарів, а й на медсестер та санітарок. Адже усіх хворих потрібно підготувати до операції, а також провести належний післяопераційний нагляд. 
 
— Якою є середня тривалість операцій?
 
—  Однакові за типом операції у різних хворих можуть тривати по-різному, від півгодини до трьох-чотирьох годин. Адже у кожного хворого є свої анатомічні особливості, які потребують проведення різних технічних процедур.
 
— Ви можете назвати людей, які були причетні до створення та розвитку хірургічного відділення обллікарні?   
 
— Відділення взагалі у нас унікальне. Ті лікарі, які працювали тут раніше й організовували роботу відділення, є видатними постатями, що вплинули на  розвиток всієї хірургії області. Першим завідувачем цього відділення був Федір  Чередниченко, потім Валентин  Халявко, який тривалий час був обласним хірургом. Він організовував роботу всієї хірургії області та опублікував багато наукових праць. Далі завідувачем був Станіслав  Сидоренко — теж чудовий хірург, дуже ерудована людина і не тільки в питаннях медичної допомоги. Зараз він працює заступником головного лікаря по хірургічній частині. Варто також згадати тих лікарів, які починали роботу у відділенні, — це Володимир  Головань, Юрій  Подгорний, Григорій  Колєчкін, Микола  Есаулов, Микола Тодорович Шевчук — мій покійний батько, він теж оперував у цьому відділенні. Ці люди створили відділення і саму хірургічну службу. Вони задали той високий тон, який тепер доводиться постійно підтримувати, проводячи складні операції та запроваджуючи новітні медичні технології. 
 
— А як саме в хірургічному відділенні оновилася технологія проведення операцій?   
 
— Перші лапароскопічні операції в Кіровоградській області почали робити саме в нашому відділенні з 2003 року. За своїм характером вони настільки різноманітні, що й досі ми намагаємося запровадити усі ті нові операції, які з’являються в цій методиці. Зараз ми виконуємо дуже широкий спектр таких операцій, більшість з яких не проводять в жодному іншому медичному закладі області. Такі ж за технічною складністю операції роблять у Києві, Харкові, Одесі. Наприклад, лапароскопічні операції при пахових килах. Досить складною є операція при грижах стравохідного отвору. Ми також робимо лапароскопічне видалення селезінки, причому при будь-яких розмірах цього органу, незалежно від віку хворих та їхньої маси тіла. Цим же методом виконуємо операції на позапечінкових жовчних шляхах (з дренування та інші). 
Хворим килами ми також встановлюємо поліпропіленові сітки. Ці сітки скручуються і через сантиметровий прокол вводяться у черевну порожнину. Вони підшиваються в місці дефекту передньої черевної стінки і добре приживаються. Сітка є своєрідною латкою дефектів, що утворилися у людини. Максимальний розмір таких сіток 30 на 30 сантиметрів.  
 
— Які інші прогресивні технології було запроваджено?
 
— Ми зараз також виконуємо багато дренувань різноманітних утворень черевної порожнини під контролем УЗД-сканера. Спочатку знеболюється місце проколу і в нього вводиться дренажна трубка для дренажу позапечінкових жовчних шляхів або гнійних абсцесів печінки чи підшлункової залози. Через ці трубки гнійна порожнина кілька днів промивається спеціальними препаратами, відтак потреба у складному оперуванні хворого відпадає. Таких маніпуляцій ми теж проводимо досить багато, більше ста на рік. Цей метод дуже перспективний, оскільки ним можна ефективно допомогти хворим, які страждають від гострого панкреатиту, різних механічних жовтяниць, гнійно-септичних процесів. Його застосування дозволяє значно скоротити післяопераційне перебування пацієнта у лікарні, зменшити травмування хворого й одержати результат не гірший, ніж при звичайних операціях. 
У майбутньому хочемо розпочати хірургічне лікування хворих на ожиріння. Планується виконувати два нових лапароскопічних операційних втручання, які раніше ми ніколи не проводили. Це будуть операції на шлунку, аби зменшити кількість їжі, що надходить у травний канал. У результаті людина швидше  відчуватиме почуття насиченості. Щоб оволодіти цією методикою, потрібне певне навчання наших лікарів. Сподіваємось до кінця нинішнього року її запровадити. 
 
— До речі, який в середньому час хворі перебувають у відділенні після проведення операцій? 
 
— Це залежить від віку та загального стану здоров’я пацієнта. Після лапароскопічних операцій хворих загалом можна виписувати додому на другу-третю добу після операції. Фактично так само швидко, як за кордоном. Але наші люди ще зовсім не звикли до такої швидкості, їм поки що складно повністю усвідомити переваги прогресивної технології. Прооперовані люди їдуть додому, де їм знімають шви й у разі необхідності проводять амбулаторне лікування. 
 
— Хто саме є вашою клієнтурою і чи існують черги на проведення операцій?
 
— Ми надаємо медичну допомогу не тільки жителям Кіровоградської області. За направленнями лікарів до нас можуть звертатися пацієнти з будь-якого району області і навіть з інших областей. Зараз черг на проведення операцій у нас немає. Коли ж виникає дуже великий потік хворих, то кожному пацієнтові призначається конкретна дата госпіталізації, яка записується в спеціальному журналі. В основному хворі приїжджають вже обстежені у районних лікарнях, тож уже наступного дня після госпіталізації ми можемо провести їм операцію. 
 
—  А яким є відсоток успішних операцій?
 
— Не варто вірити тим лікарям, які кажуть, що мають 100% успішних операцій. Помилок не буває лише в тих, хто нічого не робить. Таке трапляється в будь-якій професії, в тому числі у медицині. Лікар є звичайною людиною, це не робот. Існують певні заходи, щоб зменшити вірогідність помилок, і ми їх постійно вживаємо, але ситуації трапляються різні. Торік післяопераційних ускладнень в нас було не так і багато, близько чотирьох-п’яти на 1200 операцій. Це дуже маленький відсоток. Усі тимчасові ускладнення ми виправляємо, а летальних випадків унаслідок невдалих операцій у нас взагалі не було.
 
Коли саме хворому варто проводити операцію: коли людина пізно звертається за допомогою чи коли терапевтичними засобами її вилікувати неможливо?
 
— Для багатьох людей, у яких є певні хронічні захворювання, потреба в операціях виникає під час загострення хвороб унаслідок переїдання або надмірного фізичного навантаження. Українці — не дуже здорова нація, бо не схильні особливо дбати про своє здоров’я. Тут позначається і характер харчування, і спосіб життя. На жаль, хворіють і люди, які ведуть здоровий спосіб життя. Але якщо людина не палить, не зловживає спритним, займається помірними фізичними вправами, то при потребі в операції оперативне втручання відбудеться для неї значно легше. Наприклад, коли відсутнє ожиріння, проблеми з легенями, притаманні курцям, проблеми із серцево-судинною системою. 
 
—  Що потрібно для ще кращої роботи відділення?
 
— Щоб відділення працювало краще, має бути кращим матеріальне оснащення. Тому що всі новітні технології є високовартісними. На новому обладнанні можна було б виконувати різноманітні нові операції. Таке обладнання має бути закуплено за державні кошти. Інша проблема — низька оплата праці середнього і молодшого медперсоналу. В нашому відділенні прекрасні фахівці. Вони виконують операції не гірше, ніж у провідних лікарнях України. Тож зараз наше головне завдання — зберегти колектив, аби можна було завжди ефективно допомагати хворим. 
 
— Наскільки заважають ефективній роботі кадрові проблеми? 
 
— Штат хірургів у нас укомплектований, але з урахуванням великої кількості операцій, можливо, через деякий час з’явиться додаткова ставка. Найбільші проблеми маємо з плинністю кадрів середнього та молодшого медичного персоналу. Це характерно для медицини всієї області та України. Адже цим працівникам доводиться працювати у складному відділенні з великим навантаженням, спілкуватися з хворими людьми, які зосереджені переважно на своїх проблемах, і при цьому одержувати мінімальну зарплату 3200 грн. Зрозуміло, що в пошуках кращого життя медсестри та санітарки їдуть за кордон або переходять працювати у приватні клініки. На жаль, у медиків зараз найнижчий в Україні рівень зарплати. Навіть освітяни значно випереджають нас за цим показником. І в найближчі два-три роки суттєвого підвищення оплати праці медичних працівників не передбачається. Звісно, після завершення медичного коледжу молодь приходить, але, зіткнувшись з реаліями сучасної медицини, надовго у нас не затримується.
 
— І все ж ви проводите значну роботу з підготовки молодих фахівців. 
 
— Кіровоградська обласна лікарня є основною базою для підготовки лікарів-інтернів, готує практично 95% молодих лікарів. Вони проходять у нас теоретичні і практичні навчання. Це передбачає навчання роботі з хворими, роботі в операційній. На теоретичних заняттях з молоддю ми розглядаємо різних пацієнтів, різні патології, визначаємо тактичний підхід: що слід робити, як правильно лікувати, який має бути порядок дій у певних ситуаціях. Наприклад, при доставці тяжких ургентних хворих з політравмами внаслідок ДТП, падіння з висоти і таке інше. Тобто коли є ураження різних органів і систем організму. Чим краще ми навчимо молодих фахівців, тим легше нам буде з ними працювати. Зокрема, двоє лікарів нашого відділення саме у нас проходили інтернатуру і залишилися тут працювати. Інші інтерни, які проходять у нас навчання, їдуть у різні медичні заклади області. 
 
— Напевно, вже чимало фахівців пройшли вашу практичну школу? 
 
— Я з 2006 року завідую хірургічним відділенням. За цей час ми підготували більше 100 інтернів. Тобто протягом року готуємо близько восьми молодих лікарів. Хотілося б провести невеличку зустріч з усіма інтернами, які у нас навчалися. Ці фахівці працюють не тільки в медичних закладах області, а й у лікарнях різних областей України. Вони є у Львові, Дніпрі, у Чернігові, в Києві, Запоріжжі, в Івано-Франківську, у Житомирі, в Одесі. Хтось з них займається науковою роботою у вишах, хтось працює у державних лікувальних закладах, хтось у приватних. Під час зустрічі з ними може відбутися цікаве спілкування, корисний обмін думками, налагодження стосунків для подальшої плідної співпраці. 
 
—  А як ви ставитеся до реалізації в Україні медичної реформи?
 
— Вважаю, що реформувати систему охорони здоров’я однозначно потрібно. Але підігнати нашу систему під якусь європейську модель дуже складно. Тому що наша держава має певні особливості, певні особливості мають й політичні процеси, що у нас відбуваються. Держава має великі проблеми щодо фінансування сфери охорони здоров’я. Зокрема, є проблеми із фінансовим забезпеченням населення, яке мусить або самостійно, або за рахунок держави оплачувати надання медичної допомоги. Реформа медицини має проводитись поступово, виважено і далекоглядно. Я в медицині працюю вже 20 років, і всі ці роки в нашій країні реформують систему охорони здоров’я. Але ніяк не можуть довести реформу до кінця. До влади приходять нові політики, з’являються нові міністри охорони здоров’я і кожен з них по-різному бачить цю реформу. Одні реформують по-одному, інші зовсім по-іншому. 
 
Тому я вважаю, що потрібно створити таку модель, яку на загальнодержавному рівні підтримали б усі політичні сили — і ті, що при владі, й опозиційні. В усіх має з’явитися спільне переконання, що запропонована модель із врахуванням сучасного фінансового стану держави та нашої медицини для нашої держави є найкращою. Тобто потрібно визначитись, що у перспективі на 10 чи 20 років така модель буде ефективною. А план поетапної реалізації реформи має чітко виконуватись незалежно від зміни політичних векторів розвитку держави. Щоб усі розуміли, що реально станеться з нашою медициною через 10-15 років. Мабуть, лише за таких умов реформування буде успішним.
 
 
Віталій Ніколаєвський   
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий