Шарварок

 

Окрема думка

Об’ява

Редакція «Шарварку» створила комісію з визначення претендентів на нагородження новозапровадженим орденом Святої Шарвари. До складу комісії увійшли:  

А.Корінь, Л.Макей, В.Стафідов, Б.Ревчун, О.Антоненко. Комісія опрацювала матеріали публікацій «Шарварку» за весь рік Cобаки (хто,  як і про що гав…  ой! —   писав, писав!) і визначила кавалерів ордена Святої Шарвари. Ними стали: А.Корінь, Л.Макей, В.Стафідов, Б.Ревчун, О.Антоненко. А як ви думали?! А як інакше?

До відома орденоносців, а не для преси: 

 

 

СТАТУТ ОРДЕНА СВЯТОЇ ШАРВАРИ

Орденом нагороджуються активні учасники «Шарварку».

Історична довідка: Шарвара (від німецького «шаар» — юрба і «верк» — виробництво; тобто німці здавна збиралися всім миром і лаштували дороги, а коли ——  юрбою, то навіть у німців буде гармидер, чи «шарварок» у нашому вже розумінні слова).

Опис ордена: виготовлений з особливо цінного матеріалу, круглої форми (тобто може буде колись і кимось виготовлений).

Орден одягається кавалером (чи дамою) цього ордена (на стрічці на шию, на праву сторону грудей, кладеться в карман чи в сумочку) у всіх урочистих випадках. Присутні повинні звертатися до орденоносця «Ваша шарварочна вченість»  чи «Ваша високошарварочна вченість» ( але ні в якому разі не «Ей, ти!»). 

 

Обов‘язки орденоносця:

при від’їзді на зустріч з колегами-орденоносцями необхідно брати від сім’ї  «звільнювальний лист», який тимчасово звільняє від обов’язків чоловіка (дружини), дідуся (бабусі), прадідуся (прабабусі) і так далі;

якщо раніше номінант повинен був пам’ятати все, що з ним було, то тепер повинен пам’ятати й те, чого з ним і не було, і яскраво оповідати про те молодшим нащадкам на сторінках «Шарварку»;

орденоносець при зустрічах не має права похвалятися своїми надбаннями у медичній карточці, а наперекір цим надбанням проявляти бадьорість духу і молодіжний запал;

пам’ятати фразу з дитячої енциклопедії: «Гуси летять клином для зменшення аеродинамічного опору і щоб не губити один одного з поля зору». Пам’ятай, що ми хоч і не бозна які поважні гуси, але все-таки повинні триматися свого клина і не губити один одного з виду!

Пам‘ятай! За довгі роки життя і навчання тобі в голову вбили думку і ти повинен цю думку не просто носити в голові, а думати її!

 

Додаткові пільги та настанови:

при зустрічах із собі подібними вживання спиртного не обмежується, але варто пам’ятати, що «печёнка» (російське) на базарі продається, а «печень» за гроші не купиш;

дозволяється цілодобово носити з собою задню палітурку від шкільного зошита у клітинку (з таблицею множення) і безперешкодно нею користуватися при відсутності калькулятора;

якщо номінант забув ім’я дружини (чоловіка), дозволяється необмежено використовувати слова: «моє золотко», «рибка» («рибчик»), «голубка сизокрила» («голубочок») і т.д. і т.п.;

якщо у вас на кухні заначка зберігається у металевій банці від кофе, на якій шариковою ручкою нашкрябано «сіль», негайно візьміть ті гроші і купіть дружині (чоловіку) подарунок; інакше ви можете забути цю схему і до кінця днів своїх мучитися питанням: «Куди я її притулив?»;

якщо попередня настанова вже запізнилась, не переживайте: склероз —  це чи не найкраща хвороба, нічого не болить і кожного дня щось нове(!);

номінант має право вживати все те, чому він навчився у практичному житті: одно-, дво-, триповерхові мати і навіть мати-хмарочоси, але тільки про себе, в умі (якщо він ще є), і виключно з метою, щоб відігнати від себе всіляку нечисть у вигляді поганого настрою. І пишіть, пишіть, пишіть! Не бійтеся —  пишіть! Редактор зайве зітре і буде чистий листок, «tabula rassa» —  чиста дошка, як казали латиняни. (А дошки нині у ціні!).

 

Закрита конфіденційна інформація:

Орден є оберегом для орденоносця і його сім’ї, а також амулетом, який чоловікам у 3-7 разів підвищує їхню чоловічу силу, а жінкам, в очах чоловіків, до безкінечності збільшує їхню жіночу чарівність.  (Чоловіки! Не плутайте з «Віагрою», не гризіть орден!) 

 

Літмузейний куточок гумору

 

Микола Левандовський

Цим віршем ми починаємо нову рубрику  «Літмузейний куточок гумору»

 

Советы, так сказать, поэтам

О том и, так сказать, об этом

 

Напало на поэта вдохновенье!

В его душе все пляшет и поёт!

Он каждый день нам по стихотворенью

По поводу любому выдает.

 

Чихнул — предлог, а высморкался — тема.

Прёт рифма из него, спасенья нет!

На вдохе —   стих, на выдохе —  поэма,

А в паузе—   любой готов сонет!

 

Глядишь, уже рождается баллада,

Поэт в восторге! Не башка, а клад!

Послушайте, а может быть, не надо

Таких стихов, сонетов и баллад?

 

Уже вас верно оценить успели…

И откровенно хочется сказать:

А может, вам хотя бы раз в неделю,

Вот, сесть и ничего б не написать?!

 

Вы сами отдохнёте, а к тому же

Читателям ведь тоже отдых нужен!

 

2006 г. 

 

 

Звані Гості

Володимир Стафідов

(Дніпро-Болгарія)

 

Предвыборная-танцевальная

 

Люди добрые, очнитесь,

Ой, беды дождётеся!

Всё никак не наедитесь,

Крови не напьетеся.

 

Хоть ты левый, хоть ты правый —   

Знак не отмывается.

Впереди несётся слава,

А она случается,

 

Если в золоте сортиры

Вы себе отгрохали,

А беседуют мортиры

С нами, кабыздохами.

 

Лживый и витиеватый

Между аферистами

Окопался в депутатах,

Бывших коммунистами.

 

Хоть кричи, хоть соболезнуй —  

Ой, печаль весенняя!

Не проймёт тебя, любезный,

И тоска Есенина.

 

Если честно — мы на взводе,

То ещё явление,

К революциям в народе

Есть поползновения.

 

Может круто обернуться

Время эпопеями,

Не успеете проснуться,

Как придут за шеями.

 

И скажи, рожна какого

Ты, засранец, тужился?

Вот пришла к тебе с косою — 

Ты и обнаружился.

 

И ни златы, ни палаты

Не спасут от этого,

Будь ты трижды депутатом —

Лете фиолетово…

 

Кочевряжиться напрасно

Вовремя, без копоти…

Час придёт — и свет погаснет,

Проверено на опыте.

 

 

У нас на районе

 

Іван Мар’янов

(смт Добровеличківка)

 

Поспішне збирання

 

Маленьку доньку в дитсадок

Матуся поспіхом збирає:

Одна рука малює вії,

А інша донечку вдягає.

 

Біжать швиденько на маршрутку, 

І тут матуся поміча,

Що донечка — без рукавичок,

Без рукавиць її дівча!!!

 

О, Боже, що це в нас за муки,

Ми щось розгублені без меж!

— Чи не замерзнеш, доню, в руки?

— Ні, не замерзну, й в ніжки теж!

 

Бо ти, матусю, так спішила,

Що рукавички не оділа…

Здивую в групі всіх діток,

Бо йду в дитсад без чобіток!

 

 

Олена Приподобна

         (с. Новоглиняне)

 

На пероні до хлопчини звернулась бабуся:

— Я за твого татуся так чомусь боюся.

— А чому, — дитя питає, — з ним же все  байдуже!

— Бо він скоро посивіє, ти ж шкодливий дуже.

— Не посивіє татусь, знаю це напевне,

Бо він лисий як коліно, боїтесь даремно!

 

***

— А чи я зустріну принца? — онучка  спитала,

— Я ж зустріла й ти зустрінеш, — бабуся сказала.

  — Щось не склалося із принцем чи була обіда,

Що ти заміж вийшла за нашого діда?

 

***

— Не виходь ти заміж за того Миколу,

З ним щаслива ти не будеш у житті ніколи!

— Та не плачте, мамо, ви заради Бога,

Не на все життя виходжу, а так… ненадовго. 

 

 

Анатолій Чечель

(м. Кропивницький)

 

  Цінителі поезії (інформація до роздумів)

 

— Прип’ясти вам треба совість,

— Ходити, як сірий віл.

— Спокути думки у слабкість,

— І будеш ти той, і свій...

Відчуєш урок завчасно,

Мовчання — буття невдах,

А вирок — чи буде чесним?

— Ішкар* не підірве дах!!!

Презумпція чітко знає

У віршах вирує біль,

Зухвальство чи мудрість знайдеш,

Чи бурю призрінь звідусіль.

 

*Ішкар — богиня плотської любові,

                 війни і чвар.

 

 

Свои люди

Наталія Ситник

(м. Кропивницький)

 

Пригода в бібліотеці

 

Бувальщину почули власні вуха,

Не казка це, не оповідь яка.

Тонометр ще зранку “тиск” мій слухав, 

Біль в голові постійний допікав.

 

Та діло я в читальнім залі маю:

Тихенько відпускаю читачів,

То в формуляр пишу, то щось шукаю.

Заходить трійко гарних юнаків.

 

Товариші. Три вірних, добрих друга, 

Читальний зал аж веселішим став.

Два пишуть, аж від ручок ллється смуга,

А третій, звісно, класно  ловить  гав.

 

— Чому не пишеш, Дмитрику?  —  питаю.

— Навіщо, —  каже, —  ксерокс у вас є!

Я краще «Світ рибалки» почитаю,

Бо дороге для мене це — моє.

 

Перегорнув листок.  Щось зір лоскоче 

Зіщуливсь на стільці, мов аж присів.

Товаришам тихесенько шепоче:

— Ловили з татком вчора ми сомів.

 

— Десь від’їжджали? — Толя враз питає.

— Та ні, в Інгулі, там біля корча…

Сергійко мовить: —  Тут їх не буває! 

— От і буває! Сом, як  каланча!

 

Вчепивсь такий, на метрів сім чи й більше. 

Тягнули вдвох, признаюсь вам —  упрів.

— А далі що? Кажи ж уже скоріше! 

— Рахую, скільки треба нам столів.

 

— До чого тут столи? — сердешні мовлять.

— Його я розмір хочу показать…

Товариші від сміху сльози ловлять, 

А  Дмитрик і собі не може встать.

 

Та ще й трясе під носом мозолями.

Від сміху в мене аж понизивсь тиск.

Якби були ці хлопці лікарями,

Мабуть, від цього точно був би зиск!  

 

 

Антоніна Корінь

(м.Кропивницький)

 

И в этом зеркале разбитом

в обнимку оба — ты и я.

Сквозь призму лет неважно даже — моя иль не моя жена.

Неужели я таков — мне ж выпала роль отпущенья козла.

Вот он я — во всей своей красе!

 

(Из зеркального венка пародий)

О зеркала! Я вами 

Как надвое расколот.

В одном — согбённый старец,

В другом — красив и молод!

Я юн по-прежнему, чего там.

«Степ» А. Архангельский

Я в отображении зеркал

давным-давно свой род искал.

С собою ж мне не по пути,****

пытаюсь в Зазеркалье хоть найти.

В «Степу», в «Стежині» — в каждой полосе,

ах вот он я —  во всей своей красе!

А рядом — Муза! (В триста лет

счастливый вытащил билет!)

Но Муза ль отображена?

Кто скажет?  

Сквозь призму лет не видно даже,

чужая иль моя жена

в зеркале  изображена?

Любовь, ведь каждый знает, зла.

Мне ж выпала роль отпущения козла.

Так что, Муза, была не была,

А почаще смотрись в зеркала!

 

Осень, 2018