Історія Рафаеля (але не художника й не того, що співає)

11 апр 2019 12:31 0 108 Психология
Історія Рафаеля (але не художника й не того, що співає)
 
Кримінальні правопорушення проти іноземців — це завжди головний біль для правоохоронців. Вони в цій ситуації почуваються, як на голках. Начальство знімає три шкури за незадовільний стан з розкриттям цих злочинів. І, звичайно, престиж держави впав. На сьомому небі почувається сищик, якщо встановлює кривдників, що вчинили це лихо. В інакшому випадку на нього всіх собак спускають.
 
Хочу нагадати неприємний приклад із своєї практики. Я тоді працював заступником начальника Кіровського райвідділу внутрішніх справ по оперроботі (зараз — це начальник кримінальної поліції). Повторюю, що злочини проти іноземців — це надзвичайна подія. Тоді за наказом МВС СРСР про такі випадки негайно письмово повідомляли в чергову частину обласного УМВС, а останні невідкладно в республіканське МВС.
 
Не дай боже не встановити зловмисника по гарячих слідах! Чекай перевірку своєї діяльності, а точніше всього райвідділу. Мало того, що відволікають від прямої роботи міліцію, а скільки нервів зіпсують «ревізори», просто жах. 
 
Нагадую, що в той час на території Кіровського району Кіровограда знаходились два виші, а саме Вища школа льотної підготовки (зараз Льотна академія) та Інститут сільськогосподарського машинобудування (зараз технічний університет). На той час суттєвою ознакою роботи міліції вважався процент розкриття злочинів. Він більший за 90. 
 
Влітку 19… р. керівництво райвідділу, у тому числі і я, одержали нахлобучку на засіданні колегії УМВС від генерала М.Попова. А наступного дня трапився неприємний випадок. Після восьмої вечора я відправився додому. (Це, швидше, виняток, частіше я потрапляв додому близько десятої години вечора). В той час до чергової міліції завітали двоє молодих іноземців — болгар. Майбутніх штурманів. Вони заявили, що в обох викрали гаманці з грошима (у т. ч. долари) і особисті документи. А головне, авіабілети. Завтра вони відлітають до Софії. Прикро, що хлопці були напідпитку, до того ж давали суперечливі свідчення з приводу того, де вони були того дня і коли сталася біда. 
 
Опергрупа впритул зайнялася дівчатами, з якими провели майже весь день. І, звичайно, сподівалася, що саме там вони знайдуть гаманці майбутніх штурманів. А тому не повідомили про подію в УМВС, сподівались вирішити проблему того ж дня. Навіщо відповідати на численні запитання та вислуховувати некомпетентні поради?
Час минав, дівчата навідріз відмовлялися. Оперативники і самі в цьому переконалися, коли розмовляли з батьками, сусідами тощо. Взагалі, дівчата мріяли вийти за красенів заміж, тому поводилися з ними пристойно й усіляко ублажали. Адже шлюб з іноземцем, та ще й з льотчиком і тоді, і зараз був престижним та вигідним. І взагалі, виїзд тоді з СРСР був мрією майже кожної молодої людини.
 
Мені про надзвичайну подію відразу не повідомили: не хотіли турбувати, бо останній тиждень я працював майже по 18 годин на добу.
А коли повідомили, годинник показував четверту ранку. Коли я приїхав до райвідділу, то побачив, що сищики опустили руки... Я проаналізував матеріал, провів розмови з майбутніми штурманами і зрозумів, що їхні дівчата не при ділах. Треба якнайшвидше діяти, а головне ефективно, бо час працював проти нас. Настрій був гірше нікуди. Хотілося кричати „караул”.
 
— Веніаміне Михайловичу, гадаю, що треба повідомляти УМВС про пригоду, — вирішив замполіт РВВС, який цього разу був відповідальним черговим. — Як не крути, а міжнародний скандал. Ми не викрутимося з цієї халепи.
 
— Пізно пити боржомі. Треба було зразу інформувати УМВС. 
 
Раптом мене осінило: можливо, злочинці викинули гаманці з документами болгар десь на смітниках, а гроші забрали. Головне — паспорти, авіабілети їм зовсім не потрібні.
Негайно склав маршрут, по якому переміщалися „наші” болгари, підняв на ноги додатково особовий склад і направив їх на смітники.
Я чітко уявляв, що завтра буде зі мною та замполітом, адже знав, що в таких випадках приймає рішення начальник УМВС М.Попов. Перспектива дільничного інспектора у Вільшанському або в Онуфріївському райвідділах, звичайно, мене не влаштовувала.
 
На годинник я дивився кожних п’ять хвилин і гадав, що ж треба було б ще зробити у цій непростій ситуації.
Найстрашнішим був дефіцит часу. Згадував усі злочини проти іноземців і як вони розкривались. Проте нічого путнього не приходило в голову.
Раптом десь на півшосту годину ранку пролунав телефонний дзвінок і сищик Аркадій Високовський доповів:
 
— Веніаміне Михайловичу, гаманці знайдені в урні. Паспорти й авіаквитки в них, але грошей немає! 
 
— Мерщій у райвідділ, — гаркнув я і задумався, у кого попросити автомобіль і відвезти потерпілих у Київ. Ну і дуже хотів, щоб про нашу міліцію залишились добрі спогади в іноземців.
 
Звичайно, про пригоду не повідомили УМВС. Приватну автівку знайшли, а замполіт провізію. Потім ми з болгарами подружилися, вони до нас заходили і дякували неодноразово.
Зауважу, що з автівкою дещо вийшла проблема. Один товариш пообіцяв відвезти, але через півгодини зателефонував і попросив вибачення, що не зможе виконати обіцянку. Мотор барахлить.
 
Виручив мене начальник карного розшуку райвідділу Олександр Новиков. Взагалі це був надійний товариш. Ми з ним працювали в УМВС. І добросовісний, а головне професіонал. Я щиро в нього вірив, знав, що він ніколи мене не підставить, і як доречно.
 
Ця історія нагадала мені іншу, яку я почув від правоохоронців міста Кіровограда.
Минуло багато-багато років. Міліція стала називатися поліцією, кількість приїжджих іноземців збільшилась у рази. На жаль, і кількість злочинів проти них зросла.
Влітку 2017 р. до нашого обласного центру заїхав як турист громадянин Швейцарії Рафаель, за професією програміст. Зараз Україна дуже цікавить іноземців, а іноземці цікавлять нечистих на руку наших громадян. Рафаель зайшов до інтернет-кафе. Коли він на хвилинку вийшов до туалету, то в нього благополучно з рюкзака витяг електронну книгу молодий чоловік, з яким іноземець тільки-но познайомився. Бідолаха не знав, що в нас все своє треба носити з собою.
 
Звернутися до поліції йому запропонували працівники закладу. Начальник поліції Дмитро Авдієнко доручив зайнятися цією крадіжкою досвідченим сищикам, а саме: старшому оперуповноваженому капітану Денису Лобікову та оперуповноваженому лейтенанту Роману Любенку. Вони, не гаючи часу, вдень і вночі проводили оперативно-розшукові заходи і вже наступного дня встановили винного і вилучили вкрадене. Рафаелю подзвонили на мобільник і запросили завітати в поліцію для упізнання своїх речей. Він неймовірно зрадів.
 
Іноземець зізнався, що був приємно вражений роботою місцевих копів. Та і взагалі, ця історія, враховуючи її добре завершення, жодним чином не зіпсувала його враження про Україну. Рафаель в українській вишиванці посміхнувся та сказав українською: «Дякую», коли Дмитро Авдієнко повернув йому електронну книгу. 
 
Веніамін Янішевський
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий