Семен Гулак-Артемовський і перша українська опера

5 фев 2020 13:33 0 618 Искусство, литература
Семен Гулак-Артемовський і перша українська опера
 
На днях, четвертого лютого, минув  день народження відомого українського композитора Семена Гулака-Артемовського.
 
Четвертого лютого (за старим стилем 16.02) 1813 року в місті Городище народився Семен Степанович Гулак-Артемовський, оперний співак (баритон), композитор, драматичний актор, драматург.
 
Сіре небо нависло над сірими водами. Вода завжди відбиває небо! Варто виглянути сонцю – і вона стає блакитною. Але в цьому місті сонце нечасто показує свій лик: частіше холодний північний вітер зганяє важкі хмари, і на воді з’являються брижі від дрібного дощу, який мрячить годинами...
 
– Хіба такі у нас річки? – спершись об парапет набережної, з тугою сказав сивовусий чоловік.
 
Його співрозмовник, рятуючись від вітру, підняв комір.
 
– Так, хіба можна порівняти наш Дніпро з цими водами! Тут не побачиш такої потуги і широти... А який він прекрасний у сонячний день!
 
– А наші степи! А гаї! А вишні біля кожної вибіленої хати! Як вони цвітуть навесні...
 
– Я довго не міг звикнути до цього кам’яного лабіринту. Жодного дерева на Невському! Будинки стоять суцільною стіною, і всюди цей сірий граніт! Ех, друже, куди ж нас доля занесла!
 
Сивовусий сумно посміхнувся:
 
– До тебе, Семене, доля була прихильною... Ти побачив світ... Як тобі жилося у Флоренції? Що за люди ті італійці? Схожі на наших?
 
– Люди всюди однакові, друже Тарасе... І багатих там багато, і бідних, і добрих, і лихих... Море таке синє, як очі в моєї дружини... Оливки, апельсини, кипариси... Красиво! Але там я так сумував за нашими степами, за Дніпром! Любов до рідної землі повною мірою можна відчути тільки на чужині... А італійці схожі на нас: співучі, веселі, темпераментні. А як люблять свою Італію! Упевнені, що краще від неї немає в цілому світі...
 
– Так і треба. Рідну землю варто любити, якою б вона не була. А наша – прекрасна. Ось ти співав у їхніх театрах їхні опери. Що ти відчував?
 
Його співрозмовник надовго задумався.
 
– Вони так люблять свою музику! Так дбайливо ставляться до своїх народних пісень!.. Італійські опери – блискучі, але мені було гірко: чому в кожному театрі в кожному місті ставлять італійські опери по всій Європі! Чому немає нашої, української опери? Адже наші пісні за мелодійністю не поступаються будь-якій оперній арії!
 
– Ось ти б і написав українську оперу! Про наш народ. У нас великий народ – і в праці, і в бою, і в жарті, і в пісні! Він – як трава, яку намагаються скосити під корінь, а вона ще густіше виростає, ще вище... Ти – великий співак, ти це зможеш.
 
– А ти – великий поет.
 
– Великі люди мають допомагати один одному, – розсміявся Тарас. – Я тобі вдячний за допомогу. Я знаю, що ті гроші, які ти мені пересилав на заслання, – не за продані мої картини, не як дарунок невідомого благодійника... Ніхто б не наважився підтримати опального поета, тільки людина з таким великим серцем, як у тебе...
 
– Допомогти Тарасові Шевченку – честь і слава. Може, нащадки тільки завдяки цьому згадають мене...
 
– А я хочу, щоб нащадки славили композитора Семена Гулака-Артемовського – творця першої української опери!.. Напиши комічну оперу, адже наш народ гострий на язик, йому палець в рота не клади! Але за цією веселістю стоять і честь, і відвага, і сила, і любов. Не всі можуть це розгледіти, обманюються нашою добродушністю і жартами. Але в нас гострі не тільки жарти, а й шаблі..
.
...Можливо, саме так говорили ці двоє – великий український поет Тарас Шевченко, який щойно повернувся із заслання, і знаменитий соліст Петербурзького оперного театру, володар рідкісного голосу і сценічного таланту, Семен Гулак-Артемовський...
 
...Син священника, володар дивовижного дисканта, він домігся слави завдяки своєму таланту – і щасливому випадку. Відданий до духовної семінарії, хлопчик став півчим, і це приваблювало його більше, ніж вивчення церковних догматів. Одного разу в Софійському соборі його спів почув М.Глінка, який приїхав до Києва в пошуках співаків для придворної капели. Хоча молодий бурсак уже прийняв постриг, Глінка зробив усе, щоб звільнити його від уготованої йому долі, аби талановитий юнак розкрив своє обдарування. Він відвіз його до Петербурга. На той момент усі місця в придворній капелі були зайняті, і молодик змушений був підробляти вчителем співу, а сам брав уроки вокалу в Глінки. Пізніше Михайло Іванович з друзями організував кілька концертів і на виручені гроші відправив юнака за кордон – удосконалюватися в мистецтві вокалу...
 
Семен отримав можливість навчатися в педагогів Франції та Італії і навіть дебютував на оперній сцені Флорентійського театру. У нього був прекрасний баритон, сильний і гнучкий, рідкісного за красою тембру, а також сценічна зовнішність і талант актора. Він не просто співав – він входив в образ, він грав, що було незвично в італійських операх, де музика частенько не стільки передавала дію, скільки демонструвала можливості людського голосу. «Синьйор Атремовський» мав гучний успіх у публіки...
Після повернення він стає солістом Імператорської опери в Петербурзі і майже чверть століття не перестає захоплювати публіку...
 
...Козак Іван Карась, обережно озираючись, пробирається до своєї хати. Він дві ночі не ночував удома, тож не хоче потрапляти на очі своїй дружині Одарці. Але хіба від неї сховаєшся!
 
І ось починається дивовижна сцена – дует Одарки та Карася!.. Як гнучко музика передає всі інтонації розмови винуватого чоловіка з владною дружиною! Скільки відтінків настрою, який глибокий психологізм! Спочатку хитрий Карась заводить розповідь про свою важку поїздку, про те, як «занедужав у дорозі». Одарка не вірить йому, але трохи пом’якшується: а раптом це виявиться правдою? Адже вона любить його і жаліє! Починається лірична частина діалогу: Одарка зі сльозами говорить, що чекала його всю ніч, хвилювалася... Карась хитро посміхається: вдалося стримати її гнів! Але випадково проговорюється, що «ночував у небоги»... Що тут починається! Одарка в гніві намагається навіть «за чуприну волочити», чого, крадучись по двору, і побоювався Карась.
 
Музика передає найменші нюанси, кожну зміну настрою. Швидку скоромовку Одарки – блискучі пасажі, можна порівняти з «Мельником» Даргомижського, якого вичитує сварлива дружина. А наступний епізод – справжня сварка між чоловіком і дружиною, партії з комічною точністю передають швидку мову обох.
 
І смішно, і захопливо, і блискуче, і психологічно, і правдиво... А музика!.. Істинно українська музика, її не сплутаєш ні з якою іншою! А партії – складні... Співаки повинні мати великий діапазон голосу, який рівноцінно звучить у всіх регістрах, – композитор використовує їх вільно, наслідуючи інтонації мови, гнучкість, рухливість, чітку дикцію, щоб виспівати всі пасажі і промовити всі фрази, і до того ж – уміти грати на сцені, а не тільки співати. Без цього дует втратить усю красу. Як змінюється вираз їхніх облич буквально з кожною фразою! Яка швидка зміна настроїв – від гніву до відчаю, від сарказму до несамовитості! Цей дует за кілька хвилин розкриває слухачеві всі грані образів! Адже насправді Карась любить Одарку. Ледве вона в серцях кинула йому, що не хоче жити з ним, краще вдовою, як він стає серйозним, з нього злітає ця лукава маска, і він миттєво реагує: «Гей, Одарко, що з тобою?! Годі гомоніть!».
 
 
Це неймовірно. Це потрібно не тільки слухати, а й дивитися на обличчя виконавців!
У різних постановках образ Карася трактується по-різному. Найчастіше підкреслюють комічність ситуації: чоловік – такий собі пияк, а жінка – господиня в домі, він її боїться і, провинившись, з трепетом чекає на прочуханку.
 
Але образ козака набагато глибший! Композитор задумав інакше: Карась дражнить Одарку, сміючись над нею, а вона нічого не може зробити зі свавільним чоловіком... Музика – та ж сама, текст – той же, усе залежить від уміння акторів перевтілюватися...
 
І це – не перекладається! Ніякою іншою мовою не досягти того лукавства, іскрометності, коли Карась, пустуючи, зовсім не виглядає смішним! Навпаки – ми всі на його боці, уболіваємо за нього, радіємо, коли йому вдається запобігти грозі! Він – справжній козак, а козакові не соромно «випить чарочку – не більш», ночувати не вдома, «оженитися на туркині» і взагалі – він чоловік, господар, відважний воїн, і тільки дружині іноді дозволяє трохи покричати на нього – з прихованої любові до неї. У потрібний момент він ударить кулаком по столу – і жінка займе належне їй місце.
 
І Одарка не така проста! Вона його не боїться. На нього, який на коні із шаблею в руках наганяє жах на ворогів, вона наважується тупотіти ногами! Але кожен з них відчуває межу, міру, яку не переступить: багаторічне спільне життя складається з багатьох чинників, і ніхто з них не хоче розлучення. А сварки – це як у всіх. Тому слухачі так весело сміються, пізнаючи в них себе...
 
 
 
...За комічним боком ховається сталевий стрижень опери – її патріотична ідея. Запорожці, які втекли до Туреччини після розгрому Запорізької Січі, мріють повернутися в Україну. Туга за рідною землею на чужині – таке знайоме Гулаку-Артемовському почуття! Лірична пара – Оксана і Андрій – перепливши в човні вночі річку, збираються втекти до рідної землі.
 
Непереборне прагнення до батьківщини – ось що стоїть за всіма комічними ситуаціями...
Опера закінчується в стилі комічних опер – щасливо. «Добрий» султан відпускає спійманих Оксану та Андрія на волю, дозволяє й іншим повернутися...
 
Поставлена опера мала значний успіх. Це було нове – опера українською мовою, на основі українського мелосу, яка не поступається європейським художністю партій і складністю вокальної техніки. Але після 14 постановок оперу зняли з репертуару, не без підстави вбачаючи в ній сатиру на правлячі кола. Формально було пред’явлено звинувачення, що частину музики композитор запозичив у Моцарта з опери «Викрадення із сералю»... Можливо, якісь підстави для цього були, але це не стосується опорних номерів.
 
Гулак-Артемовський уже мав певний досвід написання музичних вистав. Але саме «Запорожцю за Дунаєм» судилося відкрити нову сторінку в історії української класичної музики. Саме вона стала першою українською оперою.
 
Партію Карася в перших постановках виконував сам композитор, лібрето опери теж написав він...
 
На довгих 20 років опера зникла з репертуару – з різних причин. Але насправді причина була одна – українську культуру всіма силами намагалися ущемити. Ця музика була «занадто» українською, щоб можна було допустити до постановки.
 
На українській сцені її поставив Марко Кропивницький у 1884 році, забезпечивши їй довгу сценічну долю. Тепер це одна з найбільш виконуваних опер. Дуети та арії з неї часто включають у концерти. І зокрема – неперевершений дует Одарки та Карася...
 
...Гулак-Артемовський був талановитим у всьому: у живописі, у музиці, в літературі. У нього був дар лікувати – і він охоче допомагав стражденним, зовсім безкоштовно. «Це дар Божий, і грішно брати за нього гроші», – говорив він.
 
Навіть займався проектом водопостачання Петербурга...
 
Семен Гулак-Артемовський прожив 60 років. Вивів українську музику на оперні підмостки всього світу...
 
Ольга Полевіна
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий