Громові свята

17 июля 2019 14:58 0 527 Быт, кулинария
Громові свята
 
Липень у найдавніших українців був часом так званих громових свят. Народ давно спостеріг, що цей місяць багатий на грози. Етнографічна література пише про це вкрай мало, оскільки носієм грому і блискавки у наших прапредків був Перун і саме це божество претендувало у часи Володимира-хрестителя на головного бога, тож його дерев’яну скульптуру у час хрещення було скинуто в Дніпро. Зрозуміло, що у церковників це свято і це божество є табу, тому писано про нього мало. 
 
Тим не менше митрополит Іларіон чітко описує обрядові дії громових свят і навіть сам облік Перуна: золотоголового, зі срібною чуприною, котрий виїжджав на вогнекрилому коні.
 
Як правило, люди 20 липня збиралися на пагорбах, горах, а ще біля водоймищ. Вони ішли в дубові гаї, оскільки дуб вважався Перуновим деревом, виплітали вінки з дуба чоловікам, юнакам і навіть тягловій худобі. У такий же вінок одягали і постать Перуна. Це могла бути і скульптура, і жива людина. Перуну давали в руки меч і стріли, якими він мав відганяти нечисть, а також ключі від Раю-Вираю. Часто він ще й окроплював зелень, будучи уже в ролі не то Лісовика, не то зрілого Шума.
Довкола Перуна затівалися різні ігрища, часто —  змагальні. До нього і до його вогнекрилого коня зверталися з різними побажаннями. Супроводила Перуна своєрідна дружина воїнів. Оспівувалася зозулька, котра свого часу збудила Перуна зо сну і той розбивав крижані мости і випускав тепло.
Він був і володарем блискавки та грому, і переслідувачем нечисті, і т.з. Паликопою, себто міг вогнем знищити збіжжя на ниві. У християн ці функції виконуть святі Ілля-громовержець та Пантелеймон-паликопа. День Іллі, як відомо припадає на 2 серпня, що у церковників і є 20 липня. Тоді ж зверталися до неба із проханням не палити збіжжя. Для захисту під час грози від блискавки в моїй місцевості довго, ще й у вісімдесяті роки, користувалися покладеними навхрест на подвір’ї коцюбою та рогачами. Що ж, можливо, ці металеві речі іноді й відводили електричний розряд від солом’яної стріхи у землю…
 
Але в дитинстві я часто бачив хуліганисту гру, коли компанія жінок та чоловіків «чеберяли»: стрибали через навхрест покладені рогачі та коцюбу, співаючи про зайчика-чеберяйчика. Впевнений, що це релікт обряду, котрий колись проводився на повному серйозі і саме на громові свята.
Збереглися і записи етноґрафів про Додолу — чи то доньку, чи то пару Перуна.
 
На громові свята найпоширенішою була гра «Горю-дуб», коли в центрі дійства закопувався дубовий стовп. Він заквітчувався, всіляко величався і непочатою водою скроплювався, і громичною свічкою оносився. 
 
(До речі, саме назва «громична свічка» засвідчує нам, що такі свята існували. Бо нині ця свічка освячується в церкві на Стрітення і мала би називатися стрітенською. Вона є, нібито, помічною при хворобах, дається в руки вмираючому та виноситься в грозу, як захист від блискавки). 
 
Довкола стовпа-горюдуба водилися численні хороводи, виконувалися і величальні, і жартівливі пісні. Після переспівок-дражнилок довкола стовпа-горюдуба, після величання цього стовпа він спалювався —  своєрідне рослинне жертвоприношення.
 
Про автентичність Перуна і громових свят свідчить і досі чинне західноукраїнське «Перун би тя копнув», тотожне нашому «Грім би тебе побив» (а в моїй місцевості іноді, коли жартома, а коли і всерйоз казали: «Щоб тебе шматок хмари вбамбурачило»).
 
Досі збереглися і уявлення про те, що влітку хмари «ходять зі своїм вітром», а восени вони його не мають. Справді, іноді влітку при нагрітій землі вітер дме в одну сторону, а горішні повітряні потоки йдуть в іншу, несучи з собою хмари, —  і створюється враження, що хмари йдуть проти вітру. Восени ці перепади температури між поверхнею землі і повітрям вгорі уже не такі значні —  і тоді вітер і внизу, і вгорі йде в один бік.
До певної міри громові свята, як більшість українських народних свят, були і часом поминання предків.
 
Громових пісень практично не збереглося, хоч можна анітрохи не сумніватися: вони були.
На громові свята, як і на інші весняно-літні свята, шанувалося Крокове колесо і збіжжя у вигляді колосяного вінка чи снопа.
Шкода, що на догоду якомусь одному світогляду знищено цілий пласт нашої самобутньої культури. Вкотре повторюсь: брали би приклад із європейців-католиків. Вони і в Христа щиро вірять, і своїх Нептунів, Венер, Афродіт, Аполонів, Сатурнів, Меркуріїв і т.д. не забули. Ще й нам нав’язали.
 
А ми, полохливі, слів Велес, Перун, Род, Дажбог боїмося, як вогню! Де вже до збереження обрядів, а з ними —  і нашої культури! От і маємо, що маємо. Себто майже ніц не маємо. І вперто донищуємо рештки…
 
Володимир Яремчук
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий