Лідія Горячко: гордість болгарської Вільшанки

8 мая 2019 13:00 0 316 Искусство, литература
Лідія Горячко: гордість болгарської Вільшанки
 
Наприкінці минулого року Вільшанка відзначала 105-річчя відомої землячки, болгаристки, перекладачки та літературознавця Лідії Горячко. Народжена в десятих роках, коли буремне минуле століття було ще юним і сповненим світлих надій, Лідія Григорівна повною мірою спізнала на собі його крутий і мінливий норов. 
 
У її непростій долі було все: тихі радощі вчительських буднів і бурхливий вир літературно-мистецького життя; захопливі подорожі та відкриття часів роботи в геологічній експедиції й евакуаційні поневіряння; творчі вечори й авіаційні обстріли; велике кохання й великі втрати. 
 
Такою ж багатогранною та дуже різновекторною стала й творчість Лідії Григорівни. З-під її пера до українського читача дійшли й твори великої драматичної напруги болгарських письменників-сучасників, і незліченна кількість авторських казок та оповідань для маленьких читачів, і, звісно ж, славнозвісні габровські смішинки!
Літературний шлях Лідія Горячко починала у 30-тих як поетеса. Але справжнє покликання віднайшла лише в 50-тих, коли вирішила спробувати сили на перекладацькій ниві. Першими ластівками були твори для малечі: спочатку оповідання Ангела Каралійчева, а відтак — класика болгарської дитячої літератури Еліна Пеліна. У 1957 р. світ побачив переклад епічного роману Димитра Ангелова «На життя і смерть» — твору, що став візитівкою Лідії Григорівни й остаточно визначив її роль у літературному процесі.
 
У 60–70 рр., період бурхливої творчої роботи, Лідія Горячко плідно працювала у щонайрізноманітніших напрямках, перекладала оперні лібрето й широкий гастрольний репертуар, від народних пісень і до концертних номерів Тарапуньки та Штепселя. А ще виступала у радіопередачах і на літературних вечорах, листувалася з письменниками-сучасниками, була учасницею двох болгарських симпозіумів перекладачів. Результатом співпраці з відомою болгаристкою та перекладачкою Вікторією Захаржевською стала ціла низка збірок прози й поезії: «Болгарський гумор і сатира» (1974), «Сучасна болгарська новела» (1977), «Свобода» (1978) тощо.
Загалом у творчому доробку Лідії Горячко переклади понад 50 художніх творів болгарських письменників, різних за обсягом, стилістикою, жанровим спрямуванням. З її легкої руки український читач отримав змогу познайомитися з творчістю Л. Каравелова, А. Константинова, Еліна Пеліна, Д. Ангелова, М. Горчивкіна, М. Грубешлієвої, С. Даскалова, А. Каралійчева, Г. Караславова, Д. Фучеджієва. 
 
Дуже багато зусиль Лідія Горячко вклала й у справу популяризації на українських теренах болгарського гумору. Збірка «Болгарські смішинки», для якої вона стала і збирачем, і перекладачем, і укладачем, уперше побачивши світ 1969 р., пережила три перевидання. Як зазначає дочка письменниці Ганна Бабій, у 80-ті рр. цю книгу мала в домашній бібліотечці мало не кожна «книжна» родина.
 
Перекладацтво стало для Лідії Горячко дуже природним і логічним творчим, ба навіть життєвим вибором. Адже народитися їй випало у Вільшанці — маленькій Болгарії в самому серці українських степів. Болгари обжили цю гостинну землю ще в другій половині ХVІІ ст., і, попри невелику чисельність тутешньої діаспори, донині зберегли самобутність, традиції, ментальність і, звісно ж, мову. Чи то пак, унікальний діалект, який законсервував чимало архаїчних словоформ.
Сама Лідія Григорівна була болгаркою лише на чверть. Але у світі її дитинства болгарська була мовою побуту, пісень, соковитих, в’їдливо-влучних приказок. І пізнання, бо мовою шкільної освіти у Вільшанці у 20–30 рр. ХХ ст. теж була болгарська. Як і для кожного вільшанця, незалежно від національності, болгарська змалку була для Лідії Горячко мовою душі. Перекладацтво дало унікальну можливість зануритися в рідний мовний фон. А ще — стало шансом зробити власний внесок у благородну справу зближення двох потужних європейських культур — болгарської й української. 
 
 
У 1986 р. Лідія Григорівна надрукувала на сторінках «Літературної України» статтю-спогад про подорож рідними місцями після тридцятирічної перерви. На кількох газетних шпальтах вона зуміла висловити дуже багато: і порівняння Вільшанки сучасної з Вільшанкою свого дитинства, і враження від відвідин колись рідного обійстя, і подяку незабутнім шкільним учителям, і щире слово до друзів дитячих літ, і велику любов до рідних місць. Але справжньою одою ріднизні стала творчість Лідії Григорівни: часом нестримно жартівлива, часом пронизливо сумна, напоєна запахом свіжого хліба та чайних троянд, заслухана в далеке відлуння терпко-тривожного голосу ґайди. І — до глибини єства дуальна, нероздільно болгарсько-українська. 
 
Інна Немирована
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий