Ліки від безпам’ятства для нащадків

27 нояб 2020 10:46 0 895 История, воспоминания
Ліки від безпам’ятства для нащадків
 
У своїй багатовіковій історії Україна пережила чимало трагічних сторінок. Однією з них був Голодомор 30-х рр. ХХ ст. За своїми вражаючими масштабами він перевищив навіть втрати нашого народу в Другій світовій війні. Без стихії, без засухи, в самому центрі Європи, в регіоні, який незадовго перед цим був житницею континенту, небачений голод звів у могилу мільйони людей. За різними даними, протягом 1932-1933 років від голодної смерті померло від семи до десяти мільйонів українців. 
 
 
Геноцид, спричинений суцільною колективізацією, людиноненависницькою політикою сталінських часів, сумнозвісними хлібозаготівлями, довгий час замовчувався. Про нього писали лише за кордоном. Болюча тема висвітлювалася у статтях публіциста, соціолога і націолога, професора Українського технічно-господарського інституту, колишнього випускника Єлисаветградського земського реального училища Ольгерда Бочковського – у його «Одвертому листі» до Едуарда Ерріо (французького політика, публіциста, письменника), статті «Пан Ерріо – Совіти та голод на Україні» та ін. Зазначені матеріали опубліковані у нещодавно виданій книзі «Ольгерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Т.І» (2018). Ольгерд Бочковський брав активну участь у діяльності «Комітету допомоги голодним на Україні», створеному українськими організаціями в Чехословаччині. Його соратницею у справах Комітету була громадська діячка та педагог Софія Русова, яка у 1882 році з родиною жила в Єлисаветграді у будинку Тобілевичів, де нині розміщено літературний музей.
 
 
Євген Маланюк, наш земляк, перебуваючи на еміграції в Чехословаччині, відчув страждання свого народу. Ось рядки з його вірша «Тридцять третій рік…»
 
Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах, тільки трупи.
Та від хрипу кривава іржа,
Що замкнула посиніли губи…
 
Лише зі здобуттям Україною незалежності почали з’являтися та фіксуватися свідчення тих, хто пережив жахи голоду.
У 1993 році однією із перших у нашому краї болісну тему порушила збірка спогадів очевидців безкровної війни проти українського народу «Голоси з 33-го» (за редакцією прозаїка, журналіста, очільника Кіровоградської обласної організації НСПУ Василя Бондаря).
 
 У фондах літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого налічується чимало видань, присвячених національній трагедії: монографії, книги, журнали, публікації у ЗМІ місцевих науковців та краєзнавців Олега Бабенка, Василя Білошапки, Юрія Матівоса, Федора Шепеля, Сергія Шевченка; двотомне видання «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Кіровоградська область» з передмовою та короткими довідками про передумови та хід Голодомору по кожній адміністративно-територіальній одиниці.
 
 
У художніх творах письменників-земляків Миколи Петрова «Двоє на льотному полі», Галини Берізки «Сакраменто», Дмитра Іванова «Монолог з тридцять третього», Володимира Кобзаря «Як у раю», Володимира Шурапова «Як нам болить за тебе, Україно…», Світлани Орел «Ті, хто не хотів помирати мовчки…» описані трагедії українських сіл та всього українського народу. У збірці Владислава Журавського, Оксани Верстюк, Лесі Журавської «Там, у небі, чорний крук», крім спогадів та документів з розсекречених архівів про голодомор, у розділі «Узяв за горло тридцять третій рік…» надруковано вірші наших земляків Яра Славутича, Віктора Соколова, Володимира Бровченка та ін.
 
У музейній збірці зберігаємо рукопис особистих спогадів Миколи Петрова та записані ним розповіді знаменчан про страшні часи.
Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю є цілющими ліками, що рятують душі від байдужості, безпам’ятства і забуття.
 
Наталія Мельниченко
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий