Якщо б'є – це 125 стаття кримінального кодексу, а не любить

 

 

 Те, що відбувається за дверима сімей, не завжди є щасливим життям. За минулий рік поліція зареєструвала 115 473 викликів про домашнє насильство всім’ях. Майже 3,4 тис. – у Кіровоградській області і майже тисяча викликів була зареєстрована тільки за перші три місяці поточного року. 90% звернень надійшло від жінок і понад 80% із них - це звернення з приводу фізичного насильства. З приводу психологічного насильства в поліції є заяви також,але їх дуже мало. Аналізуючи статистику, можна впевнено сказати, що проблема насильства в сім’ї є «жіночою». Як боротися з цим явищем, про практику інших країн та що робити, коли домашнє насильство – у власній сім’ї, кореспоненту «Первой городской» розповіла правозахисниця Інга Дудник.

 

 

ХТО СТРАЖДАЄ ВІД НАСИЛЬСТВА?

 

Звернень до поліції більше від жінок. І це, як правило, виклики щодо фізичного насильства. Те, що існує сексуальне насильство, економічне та психологічне – це така собі терра інкогніта, про яку ніхто не говорить. Відрізнити звичайну сварку від фізичного насильства дуже складно. Якщо внаслідок фізичного насильства видно синці, то розібратися з психологічним насильством дуже тяжко. Цю проблему переважно виявляють психологи. Перші, хто страждають, – це діти, які є у сім’ї. Цю модель поведінки вони пізніше несуть у свої сім’ї, не вміючи побудувати здорові стосунки. Від чоловіків до поліції звернень дуже мало.

 

 ВІД ЯКОГО РІЗНОВИДУ НАСИЛЬСТВ БІЛЬШЕ ПОТЕРПАЮТЬ ЧОЛОВІКИ?

 

Економічне насильство стосується людей старшого віку і хлопчиків. Це може бути неналежне утримання, відмова від їжі або лікування. Економічним насильством є, наприклад, ставлення до батька, коли в нього забирають пенсію і не купують ані необхідних ліків, ні продуктів харчування.

 

Психологічне насильство – це і коли жінки починають давити на чоловіків, кажучи: “ти не є справжнім чоловіком”, “ти не забезпечуєш сім’ю”, “ти не є гідним батьком”. Часто при розлученні жінки починають маніпулювати дітьми, забороняючи батькам бачитися з дітьми, або налаштовують дітей проти батьків. Це і є види психологічного насильства.

 

ЯК ПОЛІЦІЯ МОЖЕ ДОПОМОГТИ?

 

- Люди зневірені у тому, що можуть отримати допомогу. Поліцейські виїжджають на виклик, але найбільше, що вони роблять, – це вгамовують насильника, забравши його на три години до відділку. Через цей час він повертається, і сім’я має проблеми. Поліція свідчить про те, що в одну сім’ю за добу можуть виїжджати 3-4 рази. І фіксуються в статистиці саме оцівиклики. Ті, хто постраждали від домашнього насильства, не завжди готові звертатися за допомогою. Існує так званий “стокгольмський синдром”, коли потерпіла особа стає на захист свого насильника. Існує також так званий “трикутник Капмана”, коли потерпіла особа стає агресором і шукає рятівника… Варто зазначити, що жінки часто викликають поліцію після агресії, і коли чоловіка забирають у відділок, а вони слідом за машиною біжать та забирають заяву. В результаті поліцейські вчинити нічого не можуть. Не потрібно застосовувати поліцію, як пугало, мовляв, – приїдуть та полякають. Якщо написана заява, то дайте цій заяві шлях. Тоді вже і

поліція, і соціальні служби зможуть підключитися та допомогти.

 

 ЯК СІМ’Я МОЖЕ ВРЯТУВАТИСЯ ВІД ЧОЛОВІКА-АГРЕСОРА? ЧОМУ СІМ’Ї ТЕРПЛЯТЬ?

 

Не завжди люди розуміють, що це ненормально. Вони терплять. Роблять це заради дітей, бо кохають, думають, що чоловік одумається. Коли людина усвідомила, що потрібно звертатися за допомогою, то часто немає куди. По всій Україні немає таких закладів. На пальцях однієї руки можна перелічити кількість так званих шелтерів, куди можна піти, зібравши свої речі, та заховатися на певний час.

 

Але світова практика відходить на сьогодні від поняття шелтера. Вони не настільки актуальні. Люди зрозуміли, що потрібно не потерпілу чи потерпілого виводити зі своїх звичайних життєвих просторів. Варто насильника вилучати, а сім’я має залишається в комфортних умовах. Існують корекційні програми та навіть корекційні центри для агресорів. Їх навчають іншої моделі поведінки. Якщо йти за старою практикою, коли сім’ю вилучають від насильника і, можливо, навіть чоловік та жінка в цій сім’ї розлучаються, то з часом насильник створює нову сім’ю, і цей сценарій повторюється. Тому, щоб уникнути цього, існують корекційні програми. Вони навіть в нашому українському законодавстві прописані. Навіть є в адміністративному кодексі відповідальність за ненадання можливостей пройти цю корекційну програму. Але тут починаються проблеми з імплементацією закону, бо в нас немає тих, хто проводить корекційну програму.

 

ЧИ ІСНУЮТЬ ШЕЛТЕРИ В УКРАЇНІ І КОЛИ З’ЯВЛЯТЬСЯ У КРОПИВНИЦЬКОМУ?

 

Ми будемо намагатися, щоб у нашій області були створені шелтери. Нещодавно він з’явився у Вінниці. Спочатку до його створення долучався благодійний фонд, а потім його передали на фінансування місцевих органів влади. Основне, в шелтерах має бути щось за принципом програми захисту свідків. Насильник чи насильниця не має знати, де розташований цей шелтер. Бо в тій же Вінниці кілька разів били вікна і забирали дружин звідти.

 

ХТО ЗАЙМАЄТЬСЯ ПРОТИДІЄЮ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В УКРАЇНІ?

 

Законодавство у нас є, і є можливості. Відповідальність за вирішення цього питання поклали на місцеві органи влади. Але для них створення шелтерів та реабілітаціних програм не є пріоритетом. Вони просто ставлять людей на облік – і все. Проблема не розв’язується. На сьогодні ця функція покладена на управління соціального захисту. Там є психологи, хоч їхня кількість і недостатня, бо з цією проблемою мають працювати профільні психологи. Також має бути потужна інформаційна кампанія. Не так, як це відбувається зараз, коли громадські організації винайшли ресурси та проводять, а не знайшли, то компанія стихає. Такі кампанії мають бути пріоритетними у держави.

 

ХТО ПЕРШИМ ПОЧАВ БОРОТИСЯ З ДОМАШНІМ НАСИЛЬСТВОМ?

 

У США цей рух почали ще в 50-х роках. З’ясували, що домашнє насильство з часом приводить до вбивств. Був період, коли в штатах вбивали жінки чоловіків. Тобто дружини терпіли, а потім терпець увірвався, хапали зброю, що була у будинку, та вбивали своїх чоловіків. Коли держава побачила цю статистику, в Білому домі забили на сполох і розпочали профілактику домашнього насильства.

 

НА ЩО ДЕРЖАВА МАЄ ЗВЕРНУТИ УВАГУ В ЦЬОМУ ПИТАННІ?

 

Дуже велику увагу потрібно приділяти дітям сімей, де відбувалося домашнє насильство. До дитини навіть може не вчинятися насильство, проте вона це споглядає. Як результат – самогубство, булінг у школі, дитяча злочинність… Має бути політична воля на місцях, щоб створювати шелтери та залучати фахівців. Після цього звернень буде набагато більше. Люди почнуть соціальним службам довіряти, почнуть до них звертатися, а ті, у свою чергу, почнуть фіксувати ці випадки. Домашнє насильство фактично є гендерноорієнтованим. У більшості випадків, які фіксуються статистикою, постраждалими від насильства є жінки.

 

ЧОМУ НЕ БОРЯТЬСЯ З ДОМАШНІМ НАСИЛЬСТВОМ ПОСТРАЖДАЛІ?

 

- Наше суспільство ще тільки робить перші кроки. Воно лише починає усвідомлювати, що якщо б'є – це 125 стаття Кримінального Кодексу, а не любить. Немає усвідомлення, що це непорядок, що насильство не є нормою поведінки. Також варто зазначити, що випадки домашнього насильства більше фіксуються у містах. В селах його набагато більше, але фіксується менше. Там чи не єдиним представником влади є дільничий. На випадки домашнього насильства він може прибути і через три дні, бо в його підпорядкуванні кілька сіл. Також можливість отримати допомогу в місті набагато ширша, ніж у селах.

 

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ?

 

Потрібно звертатися до центрів соціальних служб у справах сім’ї та молоді на місцях. Там є психологічні служби, які можуть людям допомогти. Якщо немає довіри і люди не бажають розголошення, то варто звернутися до приватних психологів, бо найперше для цих людей важлива допомога у створенні власного сценарію виходу із ситуації. Якщо домашнє насильство доходить до погроз життю, то варто звертатися до поліції.

 

ЧИ МОЖНА ВИСЕЛИТИ НАСИЛЬНИКА З ПОМЕШКАННЯ, ЯКЕ ЙОМУ НАЛЕЖИТЬ?

 

Із цим питанням ми звернулися до луцького адвоката Віктора Вальчука. Він пояснив, що в даному питанні поліція не безсила і в Україні вже існує судова практика.

 

- Поліція має право заборонити перебувати/проживати агресору до 10 діб. Суд може винести рішення заборони до 6 місяців. Права власності чоловік чи жінка не позбавляється. Обмежується право користування. Судова практика в цьому питанні є, - пояснює Віктор Вальчук, - це стало можливим після змін до законодавства України.

 

За інформацією адвоката, після написання заяви з позиції закону можуть бути вчинені такі заходи:

 

- терміновий заборонний припис щодо кривдника/кривдниці (10 днів); 

 

- обмежувальний припис щодо кривдника/кривдниці судом (6 місяців);

 

- взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (поліцією);

 

- направлення його на проходження програми для агресорів (за постановою суду або за власною згодою).

 

У разі, якщо агресор/агресорка ігнорують рішення суду, – це порушення статті 390-1 - невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників.

 

Цей злочин карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

 

ЯКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАЙМАЮТЬСЯ СЬОГОДНІ ПРОБЛЕМОЮ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА?

 

В Україні діє багато громадських організацій, які займаються питаннями, що стосуються домашнього насильства. Серед них – громадська організація “Ла Страда – Україна” (https://la-strada.org.ua/ucp_mod_content_show_napryamki-diyalnosti.html) та ГО “Жіночі перспективи” (http://women.lviv.ua/about-us/). Мета організацій – захистити жінок, забезпечити їхню рівність із чоловіками, протидіяти домашньому насильству.

 

КУДИ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ТЕРМІНОВОЮ КОНСУЛЬТАЦІЄЮ?

 

Сьогодні в Україні працює Національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації - 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного). Також працює і Національна дитяча “гаряча лінія” 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків із мобільного).

 

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews

 

Дмитро Семенюк