Як привчити сучасних дітей читати

Як привчити сучасних дітей читати,

— розповідає авторка збірки для дітей 

«Киця з Кропивницького» Олена Горобець

 

В еру смартфонів із цілодобовим доступом до ігор, здавалося б, книжки мали б якщо не вимерти, то бути приреченими припадати пилом на полицях. Та чи справді сучасних дітей нереально зацікавити простою, нехай і ілюстрованою, книжкою? Кропивницька дитяча письменниця Олена Горобець переконана: це не так. Мама двох синів, вона точно знає, як написати і презентувати дитячу книжку так, щоб дітки самі хотіли її прочитати.

 

Писати пані Олена почала ще в молодшій школі. За її словами, це були невеличкі казочки, віршики, оповідання. Перший віршик написала для мами. 

 

— Мені хотілося оригінально привітати маму зі святом. Далі писала хвилями: в якийсь період писалося, в якийсь — ні. Віршики для дітей з’явились уже тоді, коли ми зі старшим сином Любомиром почали читати перед сном, навіть записались в бібліотеку, коли йому було чотири роки. Ми відкрили для себе прекрасні вірші Івана Андрусяка, Сашка Дерманського, Григорія Фальковича, Юрія Бедрика.  У мене самої була вже збірка дорослої поезії і, звісно, хотілося щось особливе створити і для своєї дитини.  Одним  із перших був віршик про зайченяток, які просять татка зробити їм рогатки. Він же першим став і в збірочці «Горобці молодці»

 

— Пані Олено, чи мають бути вірші для дітей повчальними, виховними?

 

— Я пишу вірші не з позиції дорослого, який хоче чогось навчити, вкласти малим нерозумним діткам у голови одвічну мудрість. Мені хочеться разом з ними гратися, бешкетувати. Щоб читання було не нудною повинністю, а захопливою розвагою.

 

— Які тенденції сучасної дитячої літератури? 

 

— Можу судити про це з позиції читача. Те, що сьогодні відбувається, можна назвати розквітом української дитячої літератури. Щороку виходить багато чудових книжок на будь-який смак для різного віку. Останнім часом спостерігається звернення до серйозних,  «дорослих» тем: смерті, інвалідності, війни. В європейській літературі порушують теми міграції,  порозуміння з людьми інших культур. Нещодавно резонанс в Україні спричинила скандальна книжка Лариси Денисенко «Майя та її мами». Хтось її сприйняв схвально, хтось засудив. Це теми, із якими ще не всі дорослі дали раду, а вже говорять про них із дітьми. Для наймолодших читачів лишаються актуальними книжки, в яких у ненав’язливій формі подаються моделі розв’язання тих чи інших побутових проблем, конфліктних ситуацій. Такі книжки корисні і для діток, і для їхніх батьків.

 

— Чи торкнулася, на Ваш погляд, дитячої літератури популярна нині гендерна тематика? Маю на увазі поділ на книжки для хлопців і дівчат?

 

— Напевно що ні, поки наші діти зростають із переконаннями, що дівчатам — про принцес, а хлопцям — про піратів. Вони самі роблять вибір на цю користь. Хоча сучасні автори часом поміщають дівчаток у компанію супергероїв. У мого сина є серія книг про піратів, і там є два хлопчики і одна дівчинка, яка не поступається своїм друзям ні сміливістю, ні кмітливістю.

 

— Розкажіть про Вашу першу книжку для дітей. 

 

— Вона має назву «Горобці-молодці», вийшла у видавництві «Фонтан казок» у 2017 році. Це книжка-перевертун, в якій з одного боку «Горобці-молодці» Олени Горобець, мами двох синів, а з іншого — Олесі Мамчич, мами двох дочок.

 

— А як з’явилася ідея «Киці з Кропивницького та її друзів»? 

 

— Коли вийшла перша збірка, у мене лишилося ще кілька віршиків, потім почали писатися й інші, і так назбиралося близько 20 поезій для нової книжки. У той час перейменували наше місто. Я позитивно сприйняла назву Кропивницький, до того ж вона піддатлива, щоб з нею погратися у вірші, поримувати.  Вона позитивна, весела. Адже про інші міста існують вірші, в яких можна впізнавати назви вулиць, будинки. Наприклад, про Лева зі Львова. Діти люблять таке. І тому мені хотілося і про наше місто щось подібне утнути.

 

— Чи є реальний прототип Киці? 

 

— Спочатку була ідея написати про песика, який реально жив у нашому місті, йому навіть пам’ятник планують встановити. Але коти нам ближчі, у нас вдома живе кішка. Тому — так.

 

— Які ще персонажі є у збірці? 

 

— Ще є Тигр-Шаблезуб, який знімає ролики і хоче потрапити в Youtube. Це сучасним дітям знайома тема. Є Білка, яка влаштовує вечірку і запрошує рок-гурт. Є Вовк, який хоче заграти рок-н-рол, як Елвіс Преслі. Є Крокодил, який вирішив стати добрим, сів на дієту і їсть котлети з тофу.

 

— Яким накладом вийшла книжка та де її можна придбати? 

 

— Перший наклад — 1000 екземплярів.  Вийшла книжка у нашому місцевому видавництві «Імекс»,  вона доступна у магазині «Професіонал» на вул. Декабристів, 24, інших книгарнях міста і бібліотеках, адже частину тиражу викупив відділ культури міської ради.

 

 

— Збірка яскраво ілюстрована. Хто цим займався? 

 

— Місцева талановита художниця Катерина Кравцова. Як має виглядати Киця, ми з нею погодили аж з третьої спроби. Але зрештою Катя знайшла для неї просто чудовий образ. Хоча є й інша версія Киці з Кропивницького у журналі «Пізнайко», де був опублікований про неї вірш. Там вона руденька і в солом’яному капелюшку, теж симпатична. А такою, як на обкладинці збірки, Кицю пошила майстриня Алла Стоян, і тепер іграшка мандрує зі мною від презентації до презентації.

 

— Чи важко презентувати поезію непосидючій аудиторії? 

 

— Дитяча література — це не лише текст і малюнки. Це також і робота з дітьми, спілкування. Зустрічі завжди проходять в інтерактивному форматі. Для дітей це завжди має бути як свято.  Бо й досі у багатьох таке здивування: «А ви, що справжній  живий письменник? Ви що справді сама написали книжку?» Побутує ще уявлення, що письменники — це дядьки з портретів у класній кімнаті, які жили колись давно.

 

— «Киця з Кропивницького» знана не лише в нашому місті, чи не так?

 

— Справді, я з нею їздила на Дитячий форум у Львів, на Книжковий Арсенал у Київ. Найсвіжіші і найтепліші спогади у мене про зустріч в Одесі, куди нас запросили в рамках фестивалю театрів «Молоко». У мене було стереотипне уявлення, що це більшою мірою російськомовне місто, де мало знають українських авторів, а тим паче ніхто не знає мене. Тож коли діти почали цитувати мої віршики, задарували малюнками за їхніми мотивами, мало не збили з ніг обіймами — я просто до глибини душі була розчулена.

 

— Наступна Ваша книжка буде також для дітей?

 

—  Певно що так. Вже є добірка нових віршиків, майже на книжку обсягом. Також працюю над прозовими історіями. 

 

У місті Кропивницькому

По вулиці Вокзальній 

Жила пухнаста киця

Й вирощувала мальви,

Лілеї, айстри й крокуси,

Троянди і люпин,

Волошки й гладіолуси,

Гортензію й жасмин.

Складала їх в букетики, 

Носила на базар.

Там купувала персики

І сливи на узвар.

На березі Інгулу

Рибалила вона.

І якось раз акулу

Спіймала. «Дивина!» —

Писали у газетах.

«Оце вже так улов!»

Акулячі котлети

всім містом на бенкеті

вплітали за столом.

Пан мер покликав кицю

До себе на прийом.

І за таку гостинність

вручив він їй диплом.

А ще квитки в театр

По центру в перший ряд

І ще букетик айстр,

І, звісно, мармелад.

 

 

Наталка Нічишина