До Дня Конституції
ВОЛОДИМИР ЯРЕМЧУК
Кричать лукавці: «Зберігайте
завше спокій!
Крізь призму гумору дивіться
на життя!»
…Для гумору вже висохли
душевні соки.
Для спокою, хіба, – молитва й каяття.
З екранів дивляться вгодовані і ситі.
Їм і сьогодні гумор повний рот дере.
А ми? От тільки й того – не в рядні,
не в свиті.
Та ще кістлява за горлянку не бере.
Земля моя, що найбагатша
в білім світі,
бреде у злиднях, в жебрах –
от що не в лахмітті!
Без сміху, спокою –
не вижити, ачей!
Сміємося крізь сльози,
до смерті спокійні…
Живі. Регочемо. Що, бачиш,
не покійні!
Покора рабська гидко хлюпає
з очей.
***
Над вічним полем вічне сонце сходить
відвічний жайвір крильцями бринить.
Пішли в колосся учорашні сходи.
Ввійшли ключі підземні до криниць.
Таке ж усе, до болю рідне й звичне!
Таке ж усе – безмірна таїна.
Даруй світанки мирні нам, Всевишній!
Яка ж безглузда в полі цім війна!
Чого людині між краси не йметься?
Чого гримить снарядів дике меццо?
Ревуть гармати. Чубляться «гаранти».
А так би ж гарно: жайвір і пшениця!
А так би ж любо – пісня і криниця…
Натомість – лиш гармати і гранати…
***
Як легко світ долонями зігріти!
От тільки серце для добра відкрий.
Йому – цвісти й любов’ю лиш горіти
та цілувати сонячні вітри.
Як легко світ в долонях… розчавити:
він хрусне, мов дрібне крихке яйце.
… Отак і чинять всі несамовиті,
не боячись відомщення за це…
Ти поміж них: і добрих, і жорстоких.
В твоїх долонях планетарний спокій.
Заглянь у душу, за найдальшу грань:
від рук твоїх, затям собі, насправді
постане світ у правді чи в неправді.
Ти по який бік? Нумо, вибирай.
