Рок-зірка Кіровоградщини Рама Вішез: Першу свою гітару я розбив, другу - подарувала бабуся

1 авг 2018 16:33 0 453 Искусство, литература
Рок-зірка Кіровоградщини Рама Вішез: Першу свою гітару я розбив, другу - подарувала бабуся
      
Слухаючи сучасну попсу або цензурований ефірний рок, більшість молоді навіть не задумується про те, яка музика зсередини. Хтось уявляє собі Курта Кобейна і думає, що рок-музикант — це цілодобове купання у славі та вживання наркотиків. Насправді ж, музика — це кропітка робота. 
 
Ми поспілкувалися з рок-музикантом гурту «Проти течії» Рамою Вішезом. 
— Народився я в селі Мілова Балка Знам’янського району, — каже музикант. — Це поблизу Трепівки та Суботців. Щодо шкіл, то я їх сім обійшов. Коли перейшов у трепівську, там і почало прокидатися моє бунтарство. Внаслідок конфлікту з вчителем зі школи мене попросили. У школі нав’язували всіляке “совкове” сміття. Також не всім подобалося, як я вдягався. Це були подрані джинси та зачіска — ірокез. Після школи пішов навчатися до ПТУ №39 в Дмитрівці. Вчився на автослюсаря та шофера, але, на жаль, не довчився, бо розформували наше училище. 
 
— Коли почав займатися музикою?
 
— Все почалося з того, що я слухав твори різних рок-гуртів. “Сектор газа” любив з дитинства. Шепелявив, але вже співав “Яву”. Одного разу до нас приїхав чоловік сестри та привіз касети гуртів «Manowar» та «Rammstein». До речі, останній мене якраз потужно захопив. Грати на гітарі почав у років 13. 
 
— Розкажи про свою першу гітару.
 
— У нас в селі був ставок і біля нього будка, де жили сторожі. В одного з них була стара радянська акустика. Це було щось жахливе. Відстань від ладів до струн у два пальці. Півпісні зіграв, і її вже потрібно було настроювати. Ці охоронці потім поїхали, а гітара в мене так і залишилася. З часом я її розбив. Друга гітара з’явилася пізніше, подарувала бабуся. Придбала за кошти, отримані від Німеччини, бо в часи війни перебувала в них у полоні. У мене з’явилась бажана акустичка з сімома струнами. Вона мені дуже подобалася, але, на жаль, її вкрали цигани. Наступну гітару придбав уже за власні кошти. 
 
— Що тебе надихає на музику і чому саме музика тебе приваблює?
 
— Рок-музика — це синонім свободи. За допомогою музики можна висловлювати свою думку такою, яка вона є. Через музику передаю свої думки. 
 
— Чим заробляєш на життя?
 
— Переважно музикою. Якщо концертів довго немає, то займаюсь підробітками. Іноді граю людям в електричці. Сьогодні їхав до Кропивницького і, щоб повернути кошти за квиток, пройшовся з гітарою по вагонах. Коли я граю в електричці музику, люди просвітлюються. Вдавалося заробити. Найбільша сума була 300 гривень. 
 
— Розкажи про перший виступ на сцені.
 
— Це приплив божевільного адреналіну. Аж руки починають труситись від драйву. Перші дві пісні переживаєш, а далі — це стан ейфорії. Енергії стільки, що враження, наче кілька літрів енергетика випив. У гурті перший виступ був за першого складу «Проти Течії» . Це був 2007 рік, конкурс «Червона Рута». На сцену вийшов, розфарбувавшись під стиль своїх кумирів. Тоді я зрозумів, що це найкайфовіше, що може бути у житті. 
 
— Існує стереотип, що рок-музикант — це людина, яка вживає наркотики або має проблеми з алкоголем. Це правда? 
 
— Особисто я проти наркотиків. Вживав чи ні? Це лишу в таємниці, щоб залишити невдоволеним апетит суспільства щодо цього питання. Хочуть думати, то хай так і думають. Насправді — це залежить від людини, а не від субкультури. Мій товариш Сергій Василюк (фронтмен гурту “Тінь сонця”) взагалі не п’є, не курить та нічого не вживає. Є в мене і знайомі, які пішли хибним шляхом. Деяких з них вже навіть немає серед живих. 
 
— Було в тебе кохання, як в Сіда та Ненсі або у Курта та Кортні? Рокові відносини?
 
— Я кохав всього один раз. Після цього в мене був нервовий зрив, і я перестав закохуватися. Ця дівчина була із Суботців. Їй подобалася рок-музика та моє виконання. Після невдалих стосунків основним моїм пріоритетом стала музика. Кохання проходить, а музика з тобою завжди. 
 
— Розкажи про курйози під час концертів.
 
— Пам’ятаю концерт у Кропивницькому кілька років тому. Ми там виконували всього одну пісню. Ми виходимо на сцену і бачимо, що звукооператори та робітники сцени п’яні в хлам. Подовжувач, до якого треба підключати обладнання, був дуже роздовбаним. Через це в мене посеред пісні водмовила гітарна примочка, і довелось імпровізувати. Я опустив руки і просто співав. Тоді ми зіграли лише з однією гітарою. Цю імпровізацію запам’ятав на все життя. Відтоді їздимо по концертах і завжди беремо свої подовжувачі. 
 
— Перед концертами з хлопцями вживаєте алкоголь для підігріву?
 
— Іноді буває, коли потрібно випити до 100 грамів кон’яку. Це для того, щоб швидко прогріти зв’язки. Особливо після довгої дороги дуже важко співати. Щоб напиватися, то перед концертом такого не робимо. Це суворе правило гурту. Після — можна, до — ні. 
 
— У кожного гурту є свій фан-клуб. Скільки налічує армія прихильників?
 
— Порахувати фанів ми не можемо. Підписники в соцмережах — це далеко не всі, хто є. Поціновувачів нашої творчості вистачає по всій Україні. В одному місті більше, а в іншому менше. Є такі, які їздять за нами з фесту на фест.
 
— Розкажи про поїздки в АТО.
 
— Колись я та наш басист Юра поїхали підтримати хлопців музикою на початку війни (осінь 2014-го). Добиралися разом з волонтерами. Забита продовольством газелька з таким же набитим причепом. Раптом у колеса машини вирвало ніпель. Ми ледь доїхали до СТО, де замінили колесо. Коли їхали далі, заблукали. Було страшно, бо ми їхали або поблизу, або на сепарських позиціях. Не знали, де чиї. Але скоординувавшись телефоном, знайшли дорогу. Хлопцям ми пограли та поїхали назад. Усі блок-пости проїхали без проблем. На останньому були колишні беркутівці. Вони почали чомусь обшукувати машину. Перерили все і навіть обшивку. Раптом знайшли підсумок, а цей підсумок один з бійців попросив передати рідним. Там були його кросівки. Коли він нам передавав, випадково туди потрапили кілька патронів. Через знахідку нас тримали у відділку всю ніч. Було дуже холодно. До обіду в нас ще брали покази. Особисто в мене їх брав поліцейський, який ледь на ногах тримався від алкоголю. Після обіду нас відпустили.
 
— Що скажеш для читачів?
 
— Плюньте на моду, а також погоду. Цінуйте рок, цініть свободу.
 
Дмитро Семенюк   
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий