У вас отключен JavaScript или он не поддерживается вашим браузером.
Пожалуйста, обновите свой браузер или включите JavaScript для полноценной работы с сайтом.

Юрій Дараган: Я завжди залишуся українцем

9 груд. 2020 13:19

1073

Особистість

Чиє ім’я носить твоя вулиця

«...І що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув’язненим, чи розстріляним, чи помилованим, але завжди українцем”

Як так могло статися, щоб син грузинки став українцем і присвятив своє життя боротьбі за становлення УНР та українській поезії?

З 2016 року одна з вулиць мікрорайону Кущівки носить ім’я Юрія Дарагана – українського поета, представника «празької школи». Він – перший поет, в якого виразно окреслився комплекс ідей і почувань, характерний для «пражан».

Довідково. Празька школа – українські письменники, які після захоплення України Радянським Союзом у 1920-х роках виїхали за кордон, переважно до Європи, – управлінським осередком обрали місто Прагу. «Празька школа» охоплює творчість Юрія Липи, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Олександра Олеся, Оксани Лятуринської, Галини Мазуренко, Олега Ольжича, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Євгена Маланюка.

Народився Юрій Дараган 16 березня 1894 року у нашому місті, тодішньому Єлисаветграді, на Херсонщині, в родині інженера. Мати – грузинка. Батько – українець, помер за три місяці до народження сина, тому невдовзі після народження Юрія осиротіла сім’я переїздить у Грузію, до Тифліса, де малюка і хрестили.

Не закінчивши Тираспільську реальну школу, юнак потрапляє на Першу світову війну.

Після Лютневої революції 1917 року Дараган опинився у лавах військ УНР (Української народної республіки). Спочатку як командир кулеметної сотні в Житомирській військовій школі, а потім – старшина Кам’янецької школи.

Після поразки у визвольних змаганнях Дараган разом з іншими вояками в 1920 році інтернований в таборах Польщі (Ланцут, Вадовиці, Каліш) для військовополонених. Тут і прийшла до нього непереборна жадоба творчості. Але голодне та холодне життя в таборах також спричинило тяжку хворобу.

Після переїзду до Чехословаччини, в Прагу, у 1923 році вступає до Українського вищого педагогічного інституту імені Драгоманова. Але йому не судилося його закінчити. Через сухоти легень і горла (туберкульоз) Юрій Дпраган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному санаторії «На Плеше», у Плешове поблизу Праги. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Попри виховання у грузинській родині, писав Дараган переважно українською. Перший російський вірш надрукував у 14 років у часописі «Закавказье». Через два роки дав цикл віршів у альманах «Поросль», а через три – друкувався в альманасі «Іммортелі» і журналі «Хмель».

Разом зі своїм земляком Євгеном Маланюком у 1922-1923 роках Юрій Дараган видавав часопис «Веселка», де друкував свої твори.

Він одним із перших українських поетів в еміграції звернув увагу на призабуті старокиївські сторінки. Вірші «Похід», «Київ», «Милуніа», «Свати», які спочатку поет надрукував у «Веселці», не тільки мали художню цінність, але й стали певним зачином розробки цієї теми іншими авторами.

У 1925 році, ще за життя Дарагана, виходить єдина його збірка «Сагайдак», яка, за словами критиків, тематично та ідейно постала передвісницею художньої платформи майбутньої празької школи української поезії. Вихід збірки критика привітала, а в 1965 році книжку перевидали.

Про те, чому син грузинки обрав українську мовою своїх творів, Юрій Дараган писав у листі до Микити Шаповала (орієнтовно 1925 рік), де стисло і емоційно викладає свою автобіографію:

«...Мати виховувала мене яко росіянина... З 1915 р. старшиною на фронті був ранений, революція захопила мене після раненія у Петербурзі. Вихований не чорносотенцями, а в дусі здорового російського патріотизму, але знаючи твердо, що я «малорос» і нащадок запорожського сотника, у травні 1917 р. я вже був членом Петербурзької Української військової ради і розумом твердо рішив, що я мушу бути завжди у гурті тієї російської модифікації (як я тоді рахував малоросів), до якої я належу по крові, у кінці 17-го року я вже був у Київі і думкою ні разу не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово. Найбільш помагали наші пісні і наша історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом. Тепер я не в стані говорити про українство спокійно – реву при сторонніх людях, тепер бути неукраїнцем я не зможу і що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув’язненим, чи розстріляним, чи помилованим, але завжди українцем».

Крім того, Юрій Дараган крізь усе своє життя поряд з українським проніс і грузинське слово. Тема Кавказу у поетовім доробку дуже вагома. Якими дорогами не водило б його емігрантське життя, Кавказ весь час був із ним.

Співає юний січовик.

Нічного степу вільний пташе,

Сам знаєш, пишне щастя наше

На вістрії шабель та пік.

Ой, сонях виб’ють до ноги…

Дивись, татарин вузькоокий

В зеленій хвилі, ніби окунь,

Пірнув і стежить з-за могил.

А ти співаєш про Стамбул,

Про байдаки та бідних бранців,

Що з зойком прокидались вранці,

І з України вітер дув,