Буковельське щастя українських журналістів

3 окт 2018 15:43 0 336 Туризм, спорт, отдых
Буковельське щастя українських журналістів
  
У перший зимовий сезон 2001 — 2002 року гірськолижний курорт Буковель, розташований в Івано-Франківській області, відвідало 10 тисяч гостей. У 2018 році їхня кількість сягнула двох мільйонів. Причому приїздять не лише українці, а й поляки, чехи та громадяни інших країн Європи. 
 
Донедавна цей населений пункт вважався депресивним. Його мешканці ледве зводили кінці з кінцями, а тепер майже всі завдяки роботі в туристичній галузі стали мільйонерами! 
 
Що ж приваблює туристів у селі Поляниця, яке розташувалося поміж горами в Яремчанському районі? Понад 200 українських журналістів, серед яких і делегація від «Первой городской газеты», спробували в цьому розібратись. Ми прибули до Буковеля наприкінці вересня на запрошення Українського журналістського фонду (президент — Людмила Ольховська) та народного депутата Олександра Шевченка, де милувалися природою Карпат і набирались натхнення протягом чотирьох незабутніх днів.
 
 
Де жити
Варіантів для проживання безліч — від кімнати в приватному пансіонаті або ж у господарів «із харчуванням» до п’ятизіркового готелю «Редісон блу» з паркінгом, 252 номерами, СПА-комплексом. 
 
Узимку поруч із «Редісон блу» діє «синя» траса 7А довжиною 1048 метрів — найлегша з усіх буковельських. Вона ідеальна для початківців: широка, полога. Поруч знаходиться паркінг, прокат спорядження, відділення лижних шкіл, дитяча кімната «Леопард», аптеки, магазини, інформаційні стенди.
 
Втім, решта готелів — тризіркові й цілком придатні для комфортного проживання. Вікна котеджу, в якому оселились ми, з одного боку виходять на схили Карпат. З іншого — відкривається панорама Буковелю з гостроверхими дерев’яними будиночками, охайними дорогами, підстриженими газонами. Щоразу вершини виглядали по-іншому: то вони оповиті сріблястим туманом, то освітлені променями сонця, то омиті дощами. Вийдеш уранці на балкон — а внизу під ялинками виблискують шляпки маслюків, опеньків, білих грибів. 
 
 
Де шукати натхнення
Моя душа розривалась між бажанням побродити лісом і негайно сісти за мольберт малювати або ж вирушити на цілий день у комплекс VODA club (організатори заздалегідь попередили, що треба взяти з собою купальник). Втім, усе купальне приладдя можна взяти напрокат або ж придбати на місці. 
 
Уявляєте, ви лежите собі в чані з теплою водою, споглядаєте краєвиди синіх гір і кришталевого озера (бо ж усі десять ванн містяться на панорамній терасі), насолоджуєтесь ніжним гідромасажем джакузі — а в руках тримаєте прохолодний коктейль із льодом… Після цього можна спуститись поверхом нижче і поплавати в басейні, подихати цілющим повітрям у соляній кімнаті чи попаритись у сауні. А їх у комплексі VODA club аж три: римська, європейська і фінська. 
 
Влітку тут діють три басейни (один із них дитячий) та дитяча розважальна зона. Є навіть плаваюча сцена, де проходять концерти та дискотеки. На велике озеро, яке називають Озеро молодості, переміщуються водні атракціони, гідроцикли, катамарани та інші розваги. Взимку працює лише один басейн.
Улітку, й поки триває оксамитовий сезон, можна порибалити на гірську форель в одному з трьох штучних буковельських озер. Воду в них качають із приток Прута навесні, рибу запускають і вирощують щороку.
 
 
Їй-богу, є де розгорнутися на Буковелі душі степового українця! Наприклад, піднятись і спуститись підйомником, який чомусь називають витягом. Подорож коштує 100 грн і триває 15 хвилин в один бік. За цей час ви встигаєте розгледіти Поляницю (як на долоні), здивуватися своїй хоробрості, потай посміятися з сусідів, які бояться висоти, зойкнути від несподіваної зупинки й кілька секунд повисіти над стрімкою річкою, згадуючи імена всіх святих, зробити кілька селфі на фоні Карпат і зняти коротеньке відео на телефон. Влітку працює лише два витяги, взимку — 16 витягів та 68 км траси. 
 
На горі у вас може виникнути нестримне бажання випити глінтвейну в корчмі, а якщо ні — влаштувати фотосесію на фоні Карпат і піти на всі чотири боки великими й малими стежками. Або ж знову сісти на підйомник і спокійно спуститися вниз. 
 
 
Екстрим — наше все
Мимо вас будуть проноситись велосипедисти на гірських байках, а над головою мелькатимуть ноги туристів, які спускаються найдовшим тролеєм в Україні довжиною 1130 метрів. Цей вид розваги спеціальної підготовки не потребує. Платите 300 грн за квиток, вам видають шолом і саджають у сумку-рюкзак (ноги й руки сардельками звисають), і ви летите! Зупинка на п’ятому поверсі паркінгу №2. Емоції б’ють через край і в тих, хто катається, і в глядачів.  
 
Більше екстриму за таку ж саму ціну можуть дати Буковельські гірки (роллер-костер), де також треба сидіти в кріслі-рюкзаку, тримаючись руками за планку над головою. Спуски між деревами по канатних доріжках жбурляють ваше тіло, як мішок із картоплею. Несподівані повороти над каменистими урвищами відбирають мову й здатність мислити. За окрему платню організатори пропонують фото ваших переляканих мармиз і навіть відео.
 
 
«Я піду в далекі гори…»
Гора Довга — найвища точка, де розташовані лижні траси. За вершинами з поетичними назвами Бульчиньоха і Бабин Погар височіє природний заповідник Горгани.
— На його вершинах не ростуть ліси, бо там є певні особливості грунту, — розповіла гід Тетяна. — Гори вкриті кам’янистими розсипами — горганами, що й дало назву заповіднику. Його площа 5 тис. 344 га. Найвища точка заповідника — гора Цибуля (1818 метрів), у центрі — горбиста й похила гора Довбушанка (1754 метрів). Там можна побачити рідкісних представників флори й фауни, занесених до Червоної книги. Декому щастить зустріти навіть саламандру плямисту й безногу ящірку.
За повір’ям, гору назвали на честь опришка Олекси Довбуша. Кажуть, він побудував там будинок, двері якого підпирала кам’яна брила, й переховувався від поляків. Пізніше будинок спалили, щоб і згадки не лишилося про бунтаря. 
Існує ще одна легенда про назву Довбушанки. Ніби на її вершині Олекса переміг Змія, але не вбив його, а довірив оберігати свій скарб, схований на горі. Відтак Змій схиляється перед Довбушем, визнаючи його перемогу. У дощову погоду, коли гори вкривають хмари, кінь Олекси, Хмаринка, приїздить подивиться, чи гарно Змій несе свою варту…
 
 
Позаду Бульчиньохи ще одна лиса гора, малий Горган, який переходить у гору Синяк. У дохристиянські часи її називали гора Баба, Ксенина Баба. Тут були язичницькі капища. За радянської влади святилища спалили й почали називати гору Паршива Баба. Одного ранку гуцули побачили срібний серпанок, що оповив гору з півдня, а потім зник. З тих пір вважається, що Баба пішла з гори. Каменисті розсипи в дощову погоду роблять гору синьою. Відтак і назву вона має відповідну — Синяк.
Ще одна гора називається Хом’як (1452 метри). Вочевидь, комусь із місцевих вона нагадала спину домашньої тваринки, яка потягується. На її вершині встановлена двометрова статуя Божої Матері. Раніше її освітлювали ліхтарі, тепер встановили сонячні панелі.
 
 
Всі кольори веселки 
На Буковелі всі гірські схили взимку покриті снігом і використовуються як гірськолижні траси. Існує три рівня складності: синій — для початківців, червоний — для тих, хто почувається на лижах упевнено, й чорний — найскладніший. Місцеві напівжартома про цей маршрут кажуть: для тих, кому втрачати нічого. Насправді, їх створили для досвідчених лижників, бордистів, байкерів, які готуються до змагань, у тому числі міжнародних. Там кут нахилу має 45 градусів і більше. Найбільше розгалуження «чорних» трас на горі Довгій. 
 
Та помиляється той, хто вважає, що влітку й восени в Буковелі робити нічого! Бо якраз о цій порі, поки немає снігу, можна насолоджуватися життям наповну. Природа дарує всю палітру своїх красот — від останніх стиглих ягід «бабиного» літа до золотавих днів та холодної зливи. За будь-якої погоди краєвиди радують око й тішать серце.
Їх хочеться побачити знов і знов. Адже недарма мудреці кажуть: «Де скарб твій — там і серце твоє». А я додам: «І натхнення». Бо як же без нього? 
 
 
Людмила Макей  
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий