Болгарська троянда

6 июня 2018 16:36 0 878 Туризм, спорт, отдых
Болгарська троянда
 
Делегація з Кропивницького подолала майже 600 кілометрів, щоб у День слов’янської мови та писемності станцювати старовинний болгарський танець хоро на головній площі Болграда. Цього дня традиційно проходить масштабна всесвітня акція “Розите на България” — «Болгарська троянда», яка об’єднує болгар у більш ніж 25 країнах світу. Тож затанцювати хоро в місті, яке вважається болгарською Меккою України, — велика честь. 
 
Запросило кропивничан на свято, що вперше проходило за підтримки Міністерства освіти й науки України, подружжя Русєвих. Петро очолює Болгарський культурний центр «Академік Олександр Теодоров-Балан», Парасковія — директорка недільної школи «Изворче». Саме їхніми стараннями не згасає духовне й культурне життя болгар на Одещині.
— Захід ініціювало Міністерство освіти і науки Республіки Болгарія за підтримки Міністерства закордонних справ та Державного агентства болгар за кордоном. У барвистій колоні представники 12 недільних болгарських шкіл гордо пройшли в національних костюмах: студенти, вчителі, батьки — загалом понад 400 учасників, — розповідає Парасковія Русєва. 
 
 
Очолили групу голова Кіровоградської обласної громадської організації «Об’єднання болгар «Нашите хора» Сергій Осадчий та поетеса й перекладачка Антоніна Корінь. Вони підібрали таких же неспокійних та обдарованих, якими є й самі, людей, що у прямому сенсі фонтанували талантами. Поет із Новоукраїнки Олександр Антоненко читав зі сцені свої вірші. Викладач хореографії та вокального мистецтва музичної школи селища Гірничого Валентин Кончаков декламував поезії Тараса Шевченка українською та болгарською мовами. Його вихованки натхненно танцювали під спів солістки театру-студії «Зоряниця» НВК №31 Уляни Котової (керівник — Інна Озерянська). Була серед них також авторка цих рядків. Очевидно, вирішальним у виборі моєї кандидатури став беззаперечний факт дружби з болгарською діаспорою Кіровоградщини, Дніпропетровщини та численні публікації на сторінках «Первой городской газеты».
 
А все почалось о другій годині ночі на залізничному вокзалі у Кропивницькому, де повним ходом ішла репетиція. Під керуванням Валентина Кончакова юні артистки розучували хоро «Бяла роза», щоб затанцювати його у Болграді. До нашого хороводу приєднувались незнайомі веселі люди, яким теж не спалося в очікуванні потягу. 
Отак, похитуючись у ритмі «сім восьмих», ми й завантажились у вагон поїзда «Колосівка — Одеса», а потім домчали бусиком до Болграда.
 
 
Болград — невеличкий райцентр в Одеській області з населенням ледь більше п’ятнадцяти тисяч. Більша частина з них — етнічні болгари, які зберегли мову, культуру та традиції своїх предків. Крім болгар, тут мешкають албанці, гагаузи, молдавани, росіяни, українці та інші народи. 
 
— У нашому селі на чотирьох вулицях живуть представники дев’яти національностей. Скільки себе пам’ятаю, конфліктів на національному підґрунті у нас не було, — розповіла Марія, яка приїхала на свято з Кубея.
Засноване у 1821 році, місто Болград встигло перебувати під юрисдикцією різних держав: Російської та Османської імперій, Молдовського князівства та королівства Румунії. У червні 1940 року разом із частиною Бессарабії Болград увійшов до складу Української СРСР, а після здобуття незалежності в 1991 році й донині продовжує жити за законами України.
 
У годині їзди звідси вже румунський кордон. Неповторний бессарабський колорит відчувається в усьому: і у вигляді усміхнених чорнооких людей, що спілкуються скоромовкою, і у квітучих клумбах біля кожного будиночка (бо якщо на твоєму подвір’ї не ростуть квіти й виноград — ти поганий господар), і в пахощах пряних трав на місцевому ринку, і в пам’ятках, що лишились від дислокації 98-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії та 16-ї механізованої бригади Збройних Сил України…Дивовижно, але навіть після їхньої передислокації в місті залишився і функціонує Будинок офіцерів. На відміну від Кропивницького, який, маючи легендарний третій полк спеціального призначення, давно передав цю будівлю іншому відомству. 
 
 
А ще у Болграді народився чинний Президент України Петро Порошенко. Втім, тут набагато більше шанують іншого політика — генерала Івана Інзова, який надав болгарським переселенцям політичні й громадські права та всіляко сприяв їхньому вкоріненню в бессарабських степах. Напевно, тому місто має аж три пам’ятники на його честь. Цей освічений чоловік був головним попечителем болгар та очолював Комітет іноземних поселенців Південного краю Російської імперії. За людяність і толерантність болгари вважають його своїм духовним батьком. Кажуть, після смерті Івана Інзова болградці несли його в останню путь, ставши навколішки. Настільки великою була їхня любов до свого покровителя.
 
 
Про всі ці події нам розповів по прибутті енергійний Петро Русєв, котрий, як з’ясувалося, теж трохи кіровоградець — майже сорок років тому він навчався в Кіровоградському льотному училищі цивільної авіації. Треба віддати належне його організаторським здібностям, завдяки яким наш побут після довгої дороги був легким і безпроблемним. Окрема подяка працівницям готелю «Кооператор» та дівчатам з їдальні Будинку офіцерів — ваша привітність та неймовірні пиріжки з бринзою вразили нас в саме серце.
 
Втім, кропивничани теж довели, що не ликом шиті. Вони так натхненно співали, танцювали, читали вірші, що після концерту підходили люди й казали: «Такого Шевченка, як у виконанні Валентина Кончакова, ми ще ніколи не чули!». Неабияке зацікавлення викликала виставка репродукцій картин відомих художників про визвольний рух болгар, яку підготував Сергій Осадчий. Дорослі й малі подовгу розглядали стенди із зображенням військових баталій.
Колоритну Антоніну Корінь у болгарському костюмі, яка, до речі, багато пише для газети «Роден край», болградці впізнавали, як давню знайому. Підходили, фотографувалися, брали автографи та інтерв’ю. Воно й не дивно: коріння роду Антоніни Михайлівни проросло аж до Болграда, де, виявляється, жили її рідні. Мабуть, саме тому її так приваблює болгарська тема, надихаючи писати вірші, статті, робити переклади з болгарської на українську мову. Пані Антоніна не лише прочитала поезії з книги «Архіпелаг дружби», написаної у співавторстві з Володимиром Стафідовим, а й подарувала примірник директорці недільної школи «Изворче» Парасковії Русєвій. А потім ще й придумала сповнену гумору поему «Слідами болградських музикантів».
 
 
Атмосфера нашого перебування в Бессарабії була просякнута духом творчості, поваги та дружнього спілкування. Гостинні господарі прагнули за один день показати побратимам з Кіровоградщини все, чим пишаються: парк Пушкіна, де ростуть унікальні рослини, занесені до Червоної книги; кафедральний Преображенський собор та гімназію імені Георгія Стойко Раковського, де вивчають болгарську мову й опановують науки діти з усієї Одеської області; озеро Ялпуг — український Байкал, де водиться дивовижний синій рак; болгарську недільну школу «Изворче», якій Парасковія та Петро Русєви віддають сили й душу… 
 
 
Дуже символічно, що картина «Троянди», яку я подарувала родині Русєвих, припала їм до душі й поповнила їхню колекцію живопису. Натомість я отримала персональне запрошення на Болградський пленер, а наша делегація — на винний фестиваль, який проводиться щорічно у листопаді. У відповідь організатори незабутнього свята передали болгарській недільній школі у Кропивницькому комплект навчальної та методичної літератури. Друзі обмінялись не лише контактами, а й енергією творення, котра, як відомо, може й гори звернути.
 
Під час прогулянки парком Пушкіна ми несподівано зустріли ще одного земляка: Іван Кочанжі у 2005-2006 роках служив у третьому полку спецпризначення в тоді ще Кіровограді. 
— Передавайте привіт кіровоградцям! — попрохав він.
 
 
Тож привіт вам, кропивничани, від гостинного українського міста Болграда. Міста, де ми познайомилися з прекрасними людьми й отримали урок любові й толерантності, де кружляли разом із болгарами в старовинному танці хоро і підспівували «Бяла роза». Кілька тисяч людей з’їхалися з різних куточків України й були незнайомі між собою. Але їхні рухи були злагоджені, а серця бились в одному ритмі — «сім восьмих». І сотворилось диво: на площі Болграда розквітла величезна барвиста троянда.
 
Людмила Макей 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий