У щирій Бессарабії — між добрими людьми

6 дек 2018 15:12 0 73 Туризм, спорт, отдых
У щирій Бессарабії — між добрими людьми
 
Дехто іронічно поставився до запросин у Болград на Міжнародний винофест. Мовляв, можна за такі гроші (1 тис. грн) зібратись тут у кав’ярні та й продегустувати болгарські, румунські, молдовські чи гагаузькі вина. 
 
Але, по-перше, де ви в Кропивницькому зустрінете букет таких вин, рекламованих кожною мовою з вуст продавців чи й самих виноробів у національних костюмах? По-друге, де в нас знайдеш площу із величним собором, а на його фоні сучасну розбірну сцену та алеї скверу, які, як промені, розходяться вглиб Болграда, переповнені виставками народних майстрів, умільців, що відроджують старі ремесла і розробляють нові? 
 
П’ятнадцять кропивничан, серед яких і ми, болгаролюбці, за дев’ять напівбезсонних нічних годин добрались туристичною маршруткою в багатонаціональну столицю Бессарабії. Одразу ж опинились у вирі подій  VІІІ винофесту. Серед сувенірної продукції знайшлось місце і нашій виставці репродукцій картин художників, яка відтворює події та наслідки російсько-турецьких війн. З цією виставкою активісти нашої болгарської общини «Нашите хора»  вже побували в містах і селах Кіровоградщини та України й Болгарії, відзначаючи 140-річчя визволення її від османів.  
 
Два десятки відвідувачів залишили в альбомі схвальні та вдячні відгуки. Серед них кандидат педагогічних наук, доцент Ізмаїльського педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського Іван Пастер; Микола Іванов — голова Ізмаїльсько-Болградського товариства «Свята Софія»; Христо Христов — голова громадської общини «Младост» з Варни. А особливо обнадійливий для нашої громадської діяльності відгук залишив депутат Верховної Ради, болгарин з Одеси Антон Кесе: «Уникальная композиция! Большое спасибо за её организацию, удачи! Готов всегда поддерживать». Такий же захопливий відгук залишила й Тетяна Кесе. Гідами виставки були Сергій Осадчий і Валерій Попов. Особливо наголошували ми на ролі наших земляків: М.Садовського, корифея театру, та діда художника П.Оссовського, які теж визволяли Болгарію, а згодом написали про це книгу та картини. 
 
Різновиди мелодій — болгарських, українських і світових — перенасичували часопростір площі Свободи. Змінювались народні й професійні колективи — на сцені, а перед нею народ кружляв у концентричних колах хоро. (Здавалось, болгари вчаться раніше танцювати ніж ходити!) Під музику презентувалась і продавалась продукція, представлена підприємцями, а також відбулась церемонія визначення «Людини року». Ми слухали, дивились, блукаючи по периметру між комерційними палатками учасників винофесту та між столами й лавами, куди перекочовували десятки національних напоїв та наїдків. Пробували, хвалили, раділи спілкуванню. Бо дивним чином серед виру народів ми виловлювали (або нас) друзів з різних кінців Одещини, України, Болгарії. 
 
Першим заступив мені шлях молодий симпатяга з палатки «Българський двор» (с. Кулевча Саратського району) Василь Каралійський. Ми привітались з ним російською і болгарською (а треба було ще й «guten tag!» додати, бо Сарату заснували німецькі колоністи). Знайомець по Кубратівських соборах був розчарований, що я тут — без друга Володимира Стафідова з Дніпра, поета й перекладача, з яким ми на соборах нерозлучні, як близнята. Пізніше колеги Василя додали інформації, що він — і підприємець, і краєзнавець, і журналіст. 
 
Потрапили і в обійми одеситів — Дори Костової та Марини Перелі з «Роден краю». Познайомились із полтавчанами — Іваном і Тетяною Кесе та Сергієм Гейчевим, членами болгарської общини ім. Кубрата (керує матушка Ірина) з села Мала Перещепина Новосанжарського (Борисо-Олійниківського!) району, які щороку приймають гостей з усього світу на меморіалі хана Кубрата і в шкільному музеї українсько-болгарської дружби. Приболгарилась до нас і сім’я з Болгарії. Разом із нею та екскурсоводом з Болграда, яка ще недавно викладала болгарську в недільній школі Кропивницького, — Тетяною Ковтун-Гайдарджи — ми назавтра півдня мандрували колишньою столицею Одещини — Ізмаїлом, вивчаючи його туристичні скарби. 
 
А найбільший — чистота й культура прикордонного міста, де з лівого берега Дунаю ми дивились на острівні села Румунії (колись була і я там — в Галаці та Констанці). До речі, чудову ніч провели в люксах «Арт-готелю», що більше нагадує картинну галерею, бо весь його інтер’єрний простір заполонили картини художників Одещини. Зігріватиме нас із С.Осадчим задушевний прийом у Обласному центрі національних культур м.Ізмаїла (гарний окремий будинок, чудовий зал, сцена, площа для виставок).
Головними гостями в цей день там були талановиті діти із села Задунаївки Арцизького району — співаки й танцюристи. А особливо вразили роботи юних художників із сільської художньої школи, яка за 37 років випустила чимало відомих художників і педагогів образотворчого мистецтва. На запитання, хто з дітей — найталановитіший, педагог і художник Іван Ненов відповів: «Усі — талановиті!». Серед півсотні великих робіт дітей від 7 до 14 років був і його портрет, і серйозні історичні малюнки, з яких на нас дивилась історія і сьогодення бессарабських болгар.
 
Хлібороби, доярки, ковалі, винороби, виноградарі, дорослі й діти — у праці й відпочинку — з однієї стіни дивились на нас і на іншу стіну, де ми розмістили знов репродукції вже згаданих картин. Запам’ятаються директор центру — режисер Георгій Челик та його колеги з Ізмаїльського педагогічного університету. 
Сувеніри й вірші болгарського класика Александра Герова та текст новонародженої мною жартівливої пісні «Болгарська комаринська» — для фольклорних гуртів, які працюють тут, залишились у нових друзів, до яких запросив фермер Іван Афанасійович Іванов.
 
А народний художник України болгарин Олександр Кара подарував кропивничанам свій альбом живопису «На новій землі, під новим небом». До речі, серед бібліографії в альбомі я зустріла статтю раніше вже згаданого Антона Кесе про творчість О.Кари, а також вони співпрацюють із кропивницьким галеристом Миколою Цукановим, який недавно дарував малюнки українських дітей для Болгарії.
 
Такі вони, несповідимі шляхи дружби та творчості і взаємного натхнення. Про них нагадують мені помаранчеві революційні чорнобривці. Насіння їх я зібрала на новій землі, під новим небом — на березі Дунаю, біля музею-діорами, які вчать нас шанувати історію наших народів — заради миру й дружби.
 
Чудова річ — туризм, спасибі туристичним фірмам, які дві доби нас любили й розважали, вживляючи в душі патріотизм. А персональне «благодаря» Валерію Попову, чий неймовірний талант гумориста, розповідача туристичних історій відкрився в ніч повернення додому, коли на Миколаївщині бездоріжжя кинуло нас у халепу. Дякую туристичній фірмі «Мелодія-тур» і особисто водію Валентинові Голобородьку.
 
Антоніна Корінь,
відповідальний секретар
громадської організації 
«Нашите хора», м. Кропивницький
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий