Павло Банников – людина легендарної долі

6 авг 2020 11:48 0 306 История, воспоминания
Павло Банников – людина легендарної долі
 
У роки Другої світової він був снайпером, а у мирний час став пілотом цивільної авіації, майстром спорту СРСР, абсолютним чемпіоном України та тричі рекордсменом світу з парашутного спорту. Здійснив 987 стрибків з парашутом, підготував дев’ятьох майстрів спорту та понад 30 спортсменів-першорозрядників, був учасником кількох повітряних спортивних парадів у Москві.
 
Минулого січня 93-річний ветеран пішов із життя, залишивши по собі незабутній спомин у серцях членів Кіровоградської обласної організації ветеранів повітрянодесантних військ, підрозділів спеціального призначення та ветеранів військової розвідки, друзів, трьох рідних сестричок: 88-річної Євдокії, 80-річної Лілії та 79-річної Анни. Живуть сестри у Світловодську, а у День десантників поклали на його могилу квіти.
 
 
Павло Банников був учасником бойових дій, випускником снайперської школи на території Середньоазіатського військового округу. Після отримання звання сержанта і посади командира відділення взводу та після проходження медичної комісії Банникова та ще трьох випускників школи було зараховано до складу 5-ї гвардійської повітрянодесантної бригади, яка постійно дислокувалася у російському місті Киржач. Під час проходження навчання з парашутно-десантної підготовки зрозумів головне: крилатому піхотинцеві нерви потрібні міцні, як дріт, а до того слід бути ініціативним, сміливим, самостійним у виконанні оперативно-стратегічних завдань по знищенню ворога.
 
Свої перші два самостійні стрибки з парашутом Павло Банников виконав з аеростату у липні 1943 року у підмосковному Киржачі.
 
В одній із наших розмов він згадав, як 17 вересня 1943 року Ставкою Верховного Головнокомандувача було прийнято рішення про проведення Дніпровської повітрянодесантної операції за участі шести гвардійських бригад, передислокованих залізницею у район трьох аеродромів Сумської області з метою подальшого використання парашутно-десантних військ у наступі радянських військ на головному київському напрямі.
 
 
До операції залучалося авіаційно-транспортна група у складі 180 літаків типу «Дуглас», Лі-2 та 35 планерів. Для форсування Дніпра в крутому завороті на південь від столиці в районі населених пунктів Малий і Великий Букрин, у тому числі й плацдарму, який отримав назву Букринського, було вирішено в ніч на 25 вересня 1943 року викинути понад 4,5 тисячі воїнів-десантників у складі 3-ї та 5-ї повітрянодесантних бригад (усього в наступальній операції, яка тривала до 5 листопада, взяли участь близько 10 тисяч десантників, які вели бої в тилу противника окремими групами. – Авт.). Серед них був вісімнадцятирічний Павло Банников.
Разом із бойовими побратимами з 5-ї повітрянодесантної бригади старший сержант Павло Банников пройшов рейдом по тилах противника сотні кілометрів, брав участь у першому етапі Білоруської стратегічної наступальної операції з кодовою назвою «Багратіон» по знищенню ворожого угруповання у районі Бобруйська під суцільною завісою артилерійського, мінометного та кулеметного вогню.
 
Датою знайомства з містом мій співрозмовник вважав 19 травня 1947 року: – Саме того дня до Кіровограда була переведена Червонопрапорна сота гвардійська парашутно-десантна бригада «Свирська» Київського військового округу, яка раніш дислокувалася у місті Біла Церква. Перед демобілізацією 24 лютого 1950 року начальник штабу полковник Ігнатьєв поцікавився моєю професією. Відповів одним словом: «Тракторист». Він порадив поїхати до міста Рибінська Московської області, у якому для сержантів-фронтовиків були організовані шестимісячні курси, по закінченні яких вони отримували військове звання «молодший лейтенант» і направлялися у війська. Відмовився, бо не хотів бути кадровим офіцером. І тоді у розмову втрутився незнайомий мені полковник авіації, який назвався Павлом Юхимовичем Лазенком – начальником обласного аероклубу. Радо зустрів його запрошення посісти посаду інструктора з парашутної підготовки, бо на той час вже мав за плечима 104 стрибки, брав участь у випробуваннях нових парашутів, мав високу технічну підготовку. А вже 1 березня у клубі аероклубу по вулиці Кірова, 56 провів вступне заняття з юними спортсменами, з якими працював тринадцять років життя
22 травня 1954 року Павло Банников став майстром спорту СРСР. Кілька років поспіль тренував жіночу групу, був членом збірних команд України та СРСР з парашутного спорту.
 
Успішним був 1955 рік – рік підготовки до участі в першості світу за участі спортсменів Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії. За результатами змагань у Мордовії збірна України посіла друге місце у командному заліку, а Павло Банников установив два світових рекорди: індивідуальний на точність приземлення, інший – груповий у складі трьох спортсменів – Щербиніна, Банникова та Першина.
На республіканських змаганнях у Дніпропетровську спортсменів-парашутистів ДТСААФ у 1959 році завоював звання абсолютного чемпіона України.
 
Під час розмови згадував він і про свій третій світовий рекорд, встановлений на змаганнях у Києві, та розповів про участь у трьох повітряних спортивних парадах у Москві.
 
 
– Якось головний тренер нашої збірної команди Павло Андрійович Сторчієнко запитав про те, яку маю освіту. Відповів, що закінчив аероклуб,– каже Петро Банников. – За його порадою закінчив єдину в колишньому Союзі вищу школу ДТСААФ, яка готувала пілотів-планеристів. Труднощів не відчував, бо мав достатню теоретичну та льотну підготовку, тому навчався екстерном, а вже через два з половиною місяці 1947 року отримав розподіл у 95-й загін авіатранспортного об’єднання, що дислокувався в Кіровограді.
 
Протягом 1950 – 1985 років працював пілотом-інструктором, пізніше –  заступником директора музею Кіровоградської льотної академії, головою ветеранської організації.
 
– Які стрибки з парашутом були для вас найбільш відповідальними? – запитав під час останньої розмови людину легендарної долі.
 
– Однозначно ті, які виконував під час святкування професійного свята десантників на аеродромі у Федорівці та на кіровоградській центральній площі – на точність приземлення, – відповів він.
 
Анатолій Саржевський
Фото з архіву родини Банникова 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий