У Кропивницькому побачив світ черговий випуск "Стежини" Літоб'єданання "Степ"

25 янв 2023 14:16 0 331 Искусство, литература
У Кропивницькому побачив світ черговий  випуск "Стежини" Літоб'єданання "Степ"

СТЕЖИНА №63

Часопис Кіровоградського обласного літературного
об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного
 
Відповідальна за випуск Ольга Полевіна
 
Текст підготував Олександр Архангельський
 
 
Олександр Архангельський
 
 
Чекаю я…
 
Чекаю я, коли відключать світло,
 
коли ракети вдарять по містах,
 
коли послабить тиск хвороба підла,
 
коли урешті-решт відпустить страх.
 
Чекаю я, коли весна настане,
 
коли відступлять люті холоди.
 
Чекаю я, чекаю безнастанно,
 
як подорожній на ковток води.
 
* * *
 
Лиш одного бажаю московитам,
 
щоб рік пережили такий, як ми,
 
щоб їхні діти, страхом оповиті,
 
сиділи вечорами у пітьмі.
 
І щоб тривоги їх вганяли в ступор,
 
щоб рев ракет на них наводив жах.
 
У грі свого царька вбачали тупість:
 
у відповідь якщо не мат, то шах.
 
І щоб з очей полуда спала: велич –
 
то мильна булька, райдужне ніщо.
 
Насправді то не сила – гниль і неміч,
 
опудало, не здатне ні на що.
 
* * *
 
Минає рік – жорстокий, невблаганний,
 
якого краще зовсім не було б.
 
Палахкотять країною заграви.
 
Дурманним цвітом горе розцвіло.
 
Минає рік, що приголомшив болем.
 
Минає рік – найтяжчий у житті.
 
Та все ж Земля невпинно мчить по колу,
 
й ніщо їй не завадить на путі.
 
 
Олена Трибуцька
 
Написано в ніч «блекауту»
 
Рвані шмати туману.
 
Чорна стомлена ніч.
 
Тьми повстяна сутана.
 
З тьмою ми віч-на-віч.
 
Від пітьми відступаю
 
до безодні вікна:
 
Марно Світло шукаю –
 
там лиш ніч крижана.
 
Холод б'є в мою шибу
 
і сочиться крізь скло,
 
Зло найвищого штибу
 
нам на плечі лягло.
 
Зло, мов гад, клубочиться
 
і невпинно повзе.
 
І вузенькі очиці,
 
ніби літера «z».
 
І пора лютих татів
 
проглядає крізь час,
 
Їх нащадки прокляті
 
гидять тут раз-по-раз   
 
Я запалюю свічі –
 
і сахається мла.   
 
Зло в огні передвічнім
 
хай згорає дотла.
 
І тремтить, та не гасне
 
теплий подих свічі
 
Як нестерпно прекрасне
 
Світло це уночі!
 
* * *
 
Згасає день, відходить рік,
 
Пала вогнем Свароже коло.
 
Жорстокий час, жорстокий вік,
 
Над обрієм – зоря лілова.
 
У світлі темної зорі,
 
У промені її багровім
 
Горять гріхом монастирі,
 
А несвятий стає Героєм.
 
У вічність, в коло крижане
 
Йде рік, нещадний і нещасний.
 
Запалим свічі. Пом’янем
 
Всіх тих, хто теж пішов. Дочасно…
 
За ніччю день, за миттю мить,
 
Усі ми тут лиш на гостині…
 
Свароже колесо скрипить,
 
Та котить до весни невпинно.
 
 
Ніна Даниленко
 
 
Обстріл
 
На долонях рубці
 
 Від мечів,
 
Впав огонь у ріку.
 
Кров тече по щоці і парчі,
 
Darling, будь на зв’язку!
 
Голос твій уночі,
 
Як рука на плечі
 
Угамує плачі.
 
Вже відбій. Ти мовчиш…
 
28 липня 2022 року, м. Кропивницький
 
 
Назар Назарів
 
 
Тьма  
 
1. Ніч 
 
Покладено кайдани крижанії 
 
на світ увесь під повівом завії 
 
не плине час на вістрі злої ночі 
 
спадає сніг і болем кришталевим 
 
стоять в полях заметені дерева 
 
на ліс лягають крижані сніги 
 
мов каганець десь тліє й мерехтить 
 
далекого світанку люба мить 
 
не плине час на вістрі злої ночі 
 
хоч без надії та і без тривоги 
 
кудись ведуть засніжені дороги 
 
на ліс лягають крижані сніги 
 
ми їхали у темному вагоні 
 
у місто на далекім прикордонні 
 
я згадував свої минулі зими 
 
не плине час на вістрі злої ночі 
 
на ліс спадають крижані сніги 
 
я згадую свої минулі зими 
 
2. Ранок 
 
Спливає час немов холодний протяг 
 
і день стрічає сонце на воротях 
 
спливає ніч замерзлою сльозою 
 
холодний вітер грається лозою 
 
до ранку каганець іще не згас 
 
украдений у нас минає час 
 
Тим, хто загинув у 2022…
 
Тобі на могилу, мій білий квіте,
 
верба похила схилила віти.
 
Хоч і не вчасно, та квіт зов'яне,
 
і серце згасне, хоч полум'яне.
 
Весна розквітне і рута-м'ята,
 
лиш не розквітне трава зім'ята.
 
Куди поділась і рута, й м'ята?
 
Весна коротка. Війна проклята.
 
Тобі на могилу мій білий квіте,
 
Верба похила схилила віти.
 
 
Наталія Фесенко
 
* * *
 
Це наші руїни. І мрії розірвані – навпіл.
 
Покинуте місто охляло – немає води.
 
Тепер це пустеля. Лунають лиш відзвуки залпів.
 
І орки сповзлися, як звірі, на здобич – сюди…
 
Ординці зомбовані – путінські пси недолугі –
 
Забрали наш хліб, щоб набити свої капшуки.
 
Вони не ходили у полі ніколи за плугом.
 
І де би не спали, там вічно були приймаки.
 
А тут налетіли, мов коршуни, хижі та дикі,
 
Хапали усе, що нажити самі не змогли.
 
Дрібні, як мачинки, а снили про себе – «великі»!
 
Обвішані гнівом й сльозами людської хули.
 
Ми рани заживимо. Втрати засіємо житом.
 
Посіємо квіти, народим Народ – не хохлів.
 
Тебе ж, оркостане, напевно, залишимо жити
 
Десь поруч з свиньми – геть, паскуднику, в хлів!
 
 
Олександр Олефіренко
 
 
Грицько Вогнеок і пояс зі знаком Вогню (казка)
 
Якось Грицько поспішав до лісу. Він хотів взяти одну річ, яка належала йому. Вона була потрібна йому, щоб у разі чого захистити село. Бо вороги, які вторгнулися в Україну і чинили звірства в селах і містечках, були вже близько. Лише великі міста трималися. Тому Грицькові потрібна була ця річ.
 
А почалося все два роки тому.
 
Тоді малий Грицько гуляв у лісі. Йому раптом забажалося піти й назбирати грибів. На стежці Грицько зустрів старого діда з бородою аж до пояса. Але не злякався, радше зацікавився. Той нагадував волхва з малюнку в книжці.
 
Раптом дід сказав:
 
– Я вже давно чекаю тебе, Грицю. Нарешті ти прийшов.
 
– А звідки ви знаєте моє ім’я? – здивовано запитав Грицько.
 
– Я багато чого знаю, – відповів дід. Ходімо зі мною, мені треба тобі одну таємницю розповісти, яку ти не знаєш.
 
Зацікавлений Грицько пішов за таємничим дідом у ліс.
 
– Мене Вогнедаром кличуть. Можеш називати мене дідом Вогнедаром, бо ми з одного роду, – загадковий дід наче відповів на мовчазне запитання Грицька.
 
Якийсь час вони йшли невідомими стежками і нарешті вийшли на галявину. Потім назбирали хмизу для багаття і Грицько подумав, що от зараз біля вогнища він дізнається якусь таємницю.
 
Але Вогнедар сказав:
 
– Подивися на хмиз, Грицю.
 
Грицько образився, навіть трохи розсердився, бо подумав, що старий з нього глузує. Але на хмиз глянув – і хмиз… запалав!
 
– Як це?.. – здивовано запитав Грицько Вогнедара.
 
– Це ти його запалив, – відповів той. – Бо ти – Вогнеок. Можеш запалювати поглядом. Особливо коли розгніваєшся чи образишся. Це і є твоя таємниця. Поки не навчишся тримати свої почуття в руках і бути спокійним за будь-яких обставин, ти можеш бути небезпечним. Уяви, що ти посварився з сусідським хлопцем і сердито глянув на нього – і запалив поглядом. А він же міг бути твоїм кращим другом! Хіба не буває сварок і бійок між друзями? Та розквасити носи одне одному чи синців наставити, це одне. А спалити – це зовсім інше.
 
– То що ж мені робити? – запитав Грицько, зрозумівши, яка страшна сила криється в ньому
 
– Ось візьми цей пояс, – Вогнедар подав Грицькові шкіряний пояс з золотими бляшками і кинджалом.
 
Грицько, захоплено дивлячись, узяв пояс в руки.
 
– Одягни його, – сказав Вогнедар.
 
Грицько одягнув пояс з кинджалом.
 
– Тепер цей пояс забере в себе твою силу. Бачиш цей знак? Це знак Вогню.
 
Грицько поглянув і побачив на золотій бляшці знак, який нагадував палаюче багаття.
 
– Тепер без пояса ти нічого не запалиш, – вів далі Вогнедар. – І пояс буде в мене, поки ти навчишся керувати своїми почуттями.
 
І Вогнедар з цими словами забрав пояс. Побачивши зажурений погляд Грицька, який думав, що пояс і кинджал залишаться йому, старий усе зрозумів. І простягнув Грицькову ніж старовинної роботи з руків’ям з турячого рогу.
 
– Візьми цей ніж, він простий, не чарівний, але гострий, – сказав старий Грицькові.
 
Цілий рік Грицько вправлявся з Вогнедаром. Учився керувати своїми почуттями. Ці вправи нагадували йому йогу, де були вправи з медитації. Він бачив такі вправи по телевізору. Якось сказав про це Вогнедарові, той відповів, що у вправ індійських йогів і у вправ наших предків одне коріння, яке походить від аріїв.
 
Нарешті настав день, коли Вогнедар сказав Грицькові, що він навчився керувати своїми почуттями. Він дав Грицькові пояс зі знаком Вогню. Грицько одягнув пояс з кинджалом і подивився на Вогнедара, мовляв: що далі робити? Той сказав:
 
– Тепер поклади руки на пояс і кинджал, подивися на цю купу хмизу і витягни кинджал з піхов.
 
Грицько поклав одну руку на пояс, на золоту бляху зі знаком Вогню, другу – на кинджал, потім подивився на хмиз і витягнув кинджал з піхов до середини.
 
Хмиз запалав! Грицько зрадів: він може володіти силою вогню! Але пояс і кинджал Вогнедар залишив у себе, щоб ніхто не заволодів ним.
 
Коли захеканий Грицько вибіг на галявину, то Вогнедар уже чекав його з поясом і кинджалом.
 
– Я все знаю, – сказав Вогнедар. На нашу землю напали вороги. Лише сила Вогню подолає їх!
 
Грицько одягнув пояс і кинджал. Далі волхв (а що Вогнедар саме волхв, Грицько був упевнений) завів його до невеликої печери, і там вони зайшли у невеликий отвір і за мить опинилися біля дороги, якою їхали ворожі танки і інша бронетехніка, машини з гарматами.
 
Грицько поклав руки на пояс і кинджал, подивився на передній танк і витягнув кинджал з піхов майже повністю. Танк запалав і вибухнув. Грицько перевів погляд на другий танк – і той також запалав і вибухнув. Так Грицько знищив усю колону бронетехніки і знову опинився в печері.
 
Волхв Вогнедар пояснив Грицькові, що отвір в печері завжди переноситиме його туди, де вороги. І що вороги його не бачитимуть. А як тільки знищить ворогів, то знову опиниться в печері. Вогнедар дав Грицькові оберіг, який відводив очі людям, і вони не бачили Грицька. І показав ще кілька місць, які переноситимуть Грицька до військ ворогів.
 
З того часу Грицько став Вогнеоком (таке було його справжнє ім’я в минулому житті) палив ворожу бронетехніку, РСЗВ «Гради» та артилерію, А іноді попадали під його вогнеокий погляд і солдати ворожої армії.
 
А околицями та й всією округою ширилися чутки про таємничий невловимий партизанський загін, який місцеві прозвали «Вогняними месниками», а окупанти – «Вогняними демонами». Праві булиі ті і інші, бо для одних вони були месниками, що мтилися кривдникам, а для інших – демонами, які наводили жах. Помилялися лише в одному. Насправді «загін» був усього одним вогнеоким хлопцем, якому допомагав старий волхв.
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий