З перших днів війни мешканці Східної і Південної України почали масово виїжджати з насиджених місць. Тож Кропивницький мимоволі став центром для прийняття вимушених переселенців. Не всі внутрішньо переміщені особи залишилися у нас. Дехто перебував транзитом. В цілому за рік число людей, що втікали від війни, склало 172 тисячі. Це приблизно стільки, скільки проживає в обласному центрі.

З викликами по розселенню переселенців Кіровоградщина впоралася

Понад 90 тисяч осіб залишилося жити тут. В обласному центрі нині перебуває 24 тис. ВПО. Це переважно мешканці Донецької і Харківської областей. Є люди з Миколаївщини, Херсонщини, Луганщини, Київщини, Чернігівщини. Решта обрали Олександрійську, Знам’янську, Світловодську й інші громади. Усім їм треба було дати раду.

Довелося залучати освітянську сферу, яка володіла відповідною інфраструктурою. Людей, що приїжджали потягами чи автомобільним транспортом, розселяли по навчальних закладах та дитсадочках. Деякі з них за цей час перетворили на гуртожитки. Нині на теренах Кіровоградщини організовано 209 місць компактного проживання людей з інших областей. Попервах було дуже складно.

Підключилися власники готелів, що селили переселенців безкоштовно. У кожній кімнаті розміщували по 4-5 осіб. Відгукнулися багато місцевих, що зголосилися прихистити в себе людей, які часто-густо залишилися без власної домівки, і повертатися їм було вже нікуди. Врешті створили спеціальний штаб, який скоординував дії владних структур і припинив хаос, що утворився в перші дні.

Ще одним місцевим ноу-хау стали евакуаційні потяги з Донеччини, які стали курсувати з 1 серпня. Перш за все вони привозили людей, що втікали від війни, саме в Кропивницький. Усього на 34 потягах приїхало 4 тисячі осіб. Це переважно багатодітні родини чи маломобільні громадяни. Поступово налагодили цей процес і навіть склали дорожню карту, якою згодом користувалися колеги з інших регіонів. Зустрічали гостей гарячим чаєм і переправляли далі у громади.

У людей майже не було речей, тому доводилося не лише розселяти, але й надавати гуманітарний одяг і предмети гігієни. На потреби вимушених переселенців Мінсоцполітики виділило 1,3 мільярда гривень. Приєдналися ще й міжнародні організації. Начальник ОВА Андрій Райкович хвалиться, що Мінреінтеграції гідно оцінило роботу всіх ланок в області, не зробивши жодного зауваження.

Турбота про переселенців, хворих на рак

Серед ВПО траплялися хворі на онкологію. Переривати курс лікування було неможливо. Нині в Обласному клінічному онкологічному центрі чверть ліжок зайнята хворими з інших областей. Деякі проходять повний курс хіміотерапії, інші отримують певний рівень медичної допомоги і їдуть далі на Захід.

Переселенцям забезпечують лікування у межах наявних медикаментів. Оскільки медпрепарати розраховані на мешканців Кіровоградської області, то не завжди вистачає на всіх. У Міністерстві охорони здоров’я намагаються зробити перерозподіл по регіонах, щоб задовольнити наявну потребу в ліках.

Щоб потрапити до онкоцентру, тимчасово переміщеній особі треба переоформити угоду з сімейним лікарем в нашій області. Він і надасть направлення на лікування. Якщо жінці немає на кого залишити дитину під час хіміопроцедури, в онкоцентрі облаштували спеціальну дитячу кімнату, де маля проведе час, граючись з іншими дітлахами.

Чим займаються переселенці в Кропивницькому

В обласному центрі було запущено чимало волонтерських проєктів. Один із них, що заслуговує на увагу, набув цікавої назви «Кропивницькі теревені». Його спеціально для переселенців організували, починаючи з березня 2022 року, міські депутати разом із волонтерами.

Влаштовували неформальні зустрічі переміщених осіб із цікавими людьми – акторами, істориками, викладачами. Розмовляли, пили вино, намагалися говорити українською мовою, що для мешканців східних регіонів трішки проблематично. Центральноукраїнський університет організував для новоспечених кропивничан мовні курси, після завершення яких сертифікати отримало сім десятків випускників.

Та окрім розваг новоприбулі конче потребували робочих місць. З цим, зрозуміло, було сутужно. Через міський центр зайнятості вдалося працевлаштувати 900 осіб. Ті, хто на батьківщині займався власним невеличким бізнесом, хотіли б продовжити це робити й у нас.

Приміщення колишнього кінотеатру «Мир» до війни приймало чимало благодійних і волонтерських заходів. Щоправда, приміщення не опалювалося, тож заходи проводили виключно влітку. На першому поверсі власник здавав приміщення під ресторан. Ірині та Євгену з Рубіжного дозволили користуватися ним без плати за оренду. Подружжя мало на Луганщині піцерію і суші-ресторан, які розмародерили «асвабадітєлі».

Пара з задоволенням узялася до роботи, тим паче, що можна було використовувати меблі й обладнання. Дали закладу назву «Жираф», яка була у них раніше. Справа пішла, попри постійні блекаути й протиповітряні сирени.

Частину приміщення передали під кав’ярню родині з Херсона. Біженцям також дозволили не сплачувати оренду, а лише розраховуватися за комунальні послуги.

Окрім ФОПів до Кіровоградщини переїхало й 23 підприємства. Усі вони долучилися до програми релокації. Привезли з собою близько 300 спеціалістів. Змонтували обладнання і взялися до роботи у різних галузях – швейне виробництво, машинобудування, харчова, полімерна, ювелірна тощо.

Анета Цегельник

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів