Веніамін Янішевський: Карний розшук – це моє життя
Ці слова правоохоронця, який віддав службі у підрозділі понад 30 років, — не перебільшення. Адже навіть зараз, на заслуженому відпочинку, він майже весь вільний час присвячує справі свого життя — створюючи книги про історію міліції та поліції Кіровоградської області. І чільне місце на їхніх сторінках, звісно, відведено карному розшуку.
— Веніаміне Михайловичу, за роки служби ви пройшли шлях від оперуповноваженого у районному підрозділі до начальника відділу в управлінні карного розшуку міліції області, а пригадуєте, чому обрали саме цей напрямок роботи?
— Я особисто і ті, хто разом зі мною прийшли в міліцію, і в карний розшук зокрема, керувалися непохитним твердженням «злодій повинен сидіти у в’язниці». При-ваблював дух романтики, яким була оповита професія розшуковця, — «засади», погоні, перестрілки. І, не зважаючи ні на що, я жодного разу не пожалкував про своє доленосне рішення.
— Чи можна вмістити в кількох словах, що для вас значить карний розшук?
— Це моє життя, адже до цього підрозділу прикипів душею. Навіть зараз, після понад 20 років на заслуженому відпочинку, не можу звикнути, що вже не працюю, нерідко навіть уві сні «бачу себе на службі». Карний розшук — це «хребет» усієї системи, або, якщо іншими словами, «локомотив, який тягне за собою потяг». Я більш ніж упевнений у важливості та унікальності цього підрозділу для роботи відомства в цілому.
— Які, на вашу думку, зміни відбулися у карному розшуку за останні роки?
— Незважаючи на всі зміни та нововведення, що вже відбулися у процесі реформування правоохоронної системи і ще чекають попереду, я наголошую на необхідності використання досвіду і знань ветеранів ОВС у професійному становленні працівників поліції і, зокрема, підрозділів карного розшуку. Насамперед, у відділах та відділеннях поліції, де професійне ядро дуже молоде.
— Із вашого професійного погляду, яким має бути хороший опер?
— Насамперед, це чесний і добросовісний працівник, який має «за плечима» п’ять-шість років служби, юридичну освіту, вже розкрив хоча б із десяток тяжких резонансних злочинів, має гарного наставника, від якого переймає досвід роботи.
— У вашій кар’єрі, звісно ж, було немало розкриттів та затримань. Поділіться історією хоча б про одне з них, найбільш значуще і цікаве.
— Про цю вражаючу історію я розповів на сторінках моєї другої книги «Служба: дні і ночі», що стала продовженням «Легенд карного розшуку Кіровоградщини» та вийшла у 2015 році. «Ліквідація банди Талди — Козака» — розповідь про затримання мною разом із колегами ватажків злочинної групи, яка мала на рахунку сотні злочинів. Саме ці двоє у 1985 році в Петрівському районі скоїли розбійний напад на касира і водія автобуса, що перевозили чималу суму грошей. Оперативно-пошукова робота тривала понад пів року. Окрім організаторів банди, яких «взяли» у Кривому Розі, працівники кіровоградської міліції затримали також більше вісімдесяти підозрюваних (поплічників Талди і Козака) та розкрили понад 250 злочинів, скоєних не лише на Кіровоградщині, а й в Кривому Розі і навіть на території сусідніх держав. Під час обшуків у злочинців вилучили більше ста одиниць вогнепальної зброї, гранати, автомобілі, значну суму грошей, прикраси — загалом близько 500 речових доказів.
— А чи доводилося вам рятувати комусь життя? Якщо так, розкажіть про це?
— Пригадую, як взимку 1983 року перебував у відрядженні у Світловодському міськрайвідділі міліції. Близько 20-ї години у кабінеті колеги-оперативника пролунав дзвінок і черговий повідомив, що на водосховищі під кригу провалилася дитина. Ми знайшли якусь мотузку і миттю вирушили на місце події. Коли приїхали, там уже зібралися люди, але через сутінки і чималу відстань від берега ніхто не наважувався ступати на лід. Виявилося, що у «водяному полоні» опинився 13-річний хлопчик, який із другом катався на санчатах.
Оцінивши ситуацію, ми з колегою по-пластунськи почали пробиратися до ополонки, втім із першого разу не вийшло докинути край мотузки до хлопчика, який із останніх сил намагався не потонути. Друга спроба ледь теж не завершилася невдачею, але, знайшовши довгу палицю, ми підштовхнули мотузку, і дитині таки вдалося вхопитися за неї. Коли хлопчину витягли на берег, там його в обійми схопила налякана мама. Жінка, не стримуючи сліз, щиро дякувала за порятунок сина. І досі пам’ятаю цю історію до дрібниць, наче вчора відбулося.
— Нещодавно ви відсвяткували 80-річний ювілей. Вашому завзяттю та працелюбству можна тільки по-доброму позаздрити. У чому ви знаходите натхнення?
— Під час служби дуже надихав приклад старших колег, вони були взірцем, на який ми рівнялися, аби так само професійно розкривати злочини, затримувати зловмисників. Ще дуже важливий момент у роботі правоохоронця — це допомога від людей, без цього ніяк не обійтися. І саме небайдужість громадян стає у пригоді, адже іноді якась дрібна деталь може стати поворотною у розкритті злочину. Коли маєш таку взаємодію не лише з товаришами по службі, а й з іншими людьми, то завзяття у роботі не полишає.
Нині черпаю натхнення для створення книг із розповідей колег, які на сьогодні працюють у карному розшуку та інших підрозділах поліції, спілкуюся з товаришами-ветеранами органів внутрішніх справ, ну і, звісно, надійним моїм тилом є родина, яка завжди з розумінням ставилася до особливостей професії, а зараз всіляко підтримує у літературних справах.
Свої книги видаю власним коштом, втім у їх створенні допомагають працівники поліції, колишні правоохоронці та представники громадськості, за що я їм дуже вдячний.
Довідка:
Янішевський Веніамін Михайлович — ветеран органів внутрішніх справ, автор книг «Легенди карного розшуку Кіровоградщини» (2013), «Служба: дні і ночі» (2015) та «Незабуті імена» (2016) про історію міліції та поліції Кіровоградської області.
У 2017 році вийшла четверта книга «Наказано знешкодити», присвячена 100-річчю карного розшуку, в якій ідеться про розкриття особливо резонансних кримінальних правопорушень на території області.
Нині готується до друку вже наступне видання, у якому 75% матеріалів будуть присвячені сьогоденню поліції Кіровоградщини.
