Федір Плотнір. Повернення

       

Третього жовтня народився наш славетний земляк Федір Миколайович Плотнір. Цей дослідник минулого, письменник, колекціонер і патріот любив Україну до останнього подиху. Він пишався, що з’явився на світ в один день із Сергієм Єсеніним – поетом із великим талантом і трагічною долею. 

 

Не менш драматичним виявилось його власне життя, в якому були випробування Голодомором, фашистськими концтаборами та радянською репресивною системою. Втім, із них він вийшов з честю, зберігши гідність, людяність, спрагу до пізнання. 

 

Поміж тим, майже ніколи не виїжджаючи з рідної Нової Праги, Федір Плотнір примудрився зробити кілька вкрай важливих для українців відкриттів. Зокрема, встановив, що автор народної пісні «Їхав козак за Дунай» Семен Климовський доживав віку в селі Припутні Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, на території нинішньої Кіровоградщини. На власні скромні кошти він спромігся встановити на цьому місці пам’ятний знак 14 жовтня 2003 року. 

 

Віднайшов місце новопразького Бабиного Яру, де в роки Другої Світової фашисти розстріляли 300 євреїв, та ініціював увічнення їхньої пам’яті меморіальним знаком. Коли ж уряд Німеччини виплатив йому компенсацію за перебування в полоні, розпорядився цими коштами нетривіально. Частину «остарбайтерських» грошей передав бібліотеці на придбання книг та започаткував краєзнавчу премію для школярів. Решту ж витратив на видання книжок «Петриківські бувальщини» (2000), «Новопразький літопис» (2002), «Наші земляки» (2004). 

 

Вісім років не дожив Федір Миколайович до свого сторічного ювілею. «Круглу» дату цьогоріч відзначали з розмахом, якого не бачив за життя цей величний і водночас скромний чоловік. Згадували його в рідній Новій Празі (де раніше, у квітні, встановили меморіальну дошку на будівлі музичної школи), у Києві, Олександрії, Кропивницькому…

 

Одна із зустрічей пройшла в обласній бібліотеці імені Чижевського. Тут зберігаються книги Плутарха з Нової Праги з його унікальними екслібрисами – книжковими знаками, на яких збереглися його ім’я та прізвище разом із неповторним плотнірівським духом. До речі, один з екслібрисів виготовив художник-графік Василь Хворост – батько нинішнього голови обласної організації Національної спілки художників Андрія Хвороста. 

 

Працівники бібліотеки створили виставку з публікаціями, які в різні роки виходили в районній, обласній та українській періодиці. У фондах збереглися відеозаписи Федора Плотніра, архівні документи й раритетні фото.  

 

– Дивовижно, але роки, проведені у концтаборі, цей мудрий чоловік вважав кращими у своєму житті, бо в цей час спілкувався із відомими професорами, науковцями, провідними мислителями, – розповідає завідуюча відділом мистецтв Світлана Ушакова, яка багато спілкувалася з Новопразьким Плутархом. – Таких, як він, болгари називають Будитель, вкладаючи в це слово здатність підняти й повести за собою інших.

 

Краєзнавець Станіслав Янчуков розповів, що його батько-новопражець був родичем Федора Плотніра.

 

– Ми познайомились у 1999 році й кілька разів зустрічались, то було таке сердечне спілкування! – згадує він. – Десь зберігаються матеріали до книги, яку ми збирались видати, але не судилося…

 

Була сусідкою Федора Плотніра й вчителька Новопразького НВК Наталія Бугайова. Вона розповіла про незабутні зустрічі з земляком та про святкування сторіччя його народження в місцевій громаді. Зокрема, новопражці випустили ювілейні «плотнірівські» значок, блокнот і магніт, а також влаштували низку пам’ятних заходів.

 

– Під час ув’язнення Федір Миколайович втратив слух. Та це не заважало йому спілкуватися з односельцями та гостями, які любили бувати в його оселі. Серед них – журналісти, історики, письменники, і майже ніколи – районне чи обласне керівництво, – зазначає Наталія Бугайова.  

    

Справді, Федір Плотнір не був членом жодної політичної сили. Він був краєзнавцем за покликом серця і ніколи не сподівався на прихильність «руководящей и направляющей». 

– Комуністи схожі на редиску. Ззовні червоні, а всередині білі й пусті, – казав він.

 

Втім, під час «Помаранчевої» революції все ж таки вступив до партії «Наша Україна». У свої вісімдесят з лишком років їздив на мітинги до Кіровограда й Києва, непорушно вірив у нове майбутнє своєї держави. Щоправда, членський квиток йому вручили аж через два роки перебування в партійних лавах, бо не було бланків...

 

Влада ж, у свою чергу, не помічала його, віддаючи шану іншим дослідникам. Лише наприкінці життя Федір Миколайович був удостоєний обласної краєзнавчої премії імені Ястребова та нагороджений орденом Богдана Хмельницького.

 

Помер краєзнавець 24 вересня 2011 року. Сьогодні його будинок на вулиці Пушкіна стоїть порожній. Його придбав підприємець, який обіцяє створити там музей. Частину своєї спадщини Федір Плотнір передав до новопразької бібліотеки, решту залишив дітям та онукам. Тож історикам і дослідникам іще належить по-справжньому оцінити спадщину свого земляка. 

 

Людмила Макей