Телебачення допомогло

 

Шостого червня 1983 року заступнику начальника Добровеличківського райвідділу внутрішніх справ по оперативній роботі Миколі Курку надали вихідний. Більше місяця він був позбавлений гарантованого Конституцією права на відпочинок, від зорі до зорі віддаючи свій час неспокійній роботі. 

 

У цей день разом із дружиною Курко зібрався нарешті у гості до знайомих, які упродовж півроку не могли дочекатися цього візиту.

Дорогою вирішив зайти до чергового по РВВС, поцікавитися, як ідуть справи. Не встиг і рота відкрити, як задзвонив телефон. З кожною секундою обличчя чергового суворішало. Микола Нестерович зрозумів, що десь у районі трапилось лихо.

Він машинально глянув на годинник. Хронометр показував на половину сьомої вечора.

 

— Товаришу капітан, — звернувся до нього черговий, поклавши слухавку. — В селі Перчуновому троє невідомих із застосуванням холодної зброї викинули із власного автомобіля "Москвич-2140” водія Токана і на великій швидкості рухаються у бік Кіровограда.

 

— Збирайте негайно слідчо-оперативну групу (СОГ). Я з нею виїду на подію, а поки скажу дружині, що похід у гості відкладається. 

І ось СОГ на чолі з Миколою Курком у селі Перчуновому оглянули автотранспорт, на якому приїхали зловмисники, а потім його покинули, зняли відбитки пальців, сліди їх взуття, зі слів допитаних свідків записали детально прикмети і одяг незнайомців. Із сільради Курко про пригоду повідомив чергового по УМВС. Останній у свою чергу орієнтував Державтоінспекцію та найближчі від місця злочину відділення міліції. 

Пізніше Курко дізнався про деталі брутального нападу, тим більше, він був упевнений, що це справа рук не місцевих п’яних розбишак, а зальотних, досвідчених зловмисників.

 

У процесі проведення опитування мешканців села він зустрівся зі своїми інформаторами, і ті повідомили оперативнику, що викрадачі автомобіля не місцеві, а зальотні відморозки, бо розмовляли виключно на «блатній фені». 

 

Тому він знову зателефонував до УМВС і ДАІ, повідомив про нововиявлені подробиці злочину і запропонував увести в дію план «Сирена» у сусідніх органах внутрішніх справ як у Кіровоградській, так і у Миколаївській областях. Але до цієї слушної поради вчасно не прислухалися.

Приблизно через кілька годин екіпаж ДПС ДАІ УМВС у складі старшин міліції Володимира Трегуба та Миколи Мельниченка виявили поцуплений автомобіль у районі села Новопавлівки Кіровоградського району Кіровоградської області.

 

А тим часом Курко додатково встановив, що зловмисниками найвірогідніше були нещодавні втікачі — в’язні із виправно-трудової колонії №67 УМВС Чернівецької області, про що він терміново доповів начальнику відділу карного розшуку УМВС Володимиру Мудрьосі. 

Коли «даїшники» невдовзі затримали одного із викрадачів автомобіля, то припущення Курка виявились вірними. Затриманий Колесніков підтвердив, що він та його спільники Немченко і Трофименко дійсно втекли із колонії.

 

Лише після цього начальник УМВС генерал Микола Попов зрозумів всю небезпечність злочину. Втікачі були рецидивістами. Він розпорядився негайно ввести у 13 органах міліції оперативний план «Сирена», що спонукало на активний розшук та затримання злочинців.

Водночас через місцеве обласне телебачення орієнтували населення про прикмети небезпечних злочинців, що сприяло подальшому їх затриманню. Зрозуміло, що, якби їх своєчасно не затримали, вони б ще більше наробили лиха.

Після затримання злочинної групи карному розшуку стало відомо, що ця трійця мала намір заволодіти ще одним автомобілем — таксиста, якому готували удавку, і перебратися на Кавказ. 

 

Повертаючись до телебачення, скажу, що радянська пропаганда забороняла у ЗМІ відображати реальне життя, насамперед боротьбу правоохоронців з криміналітетом. Адже, згідно із вченням марксизму-ленінізму, кримінальна злочинність повинна із завершенням будівництва комуністичного суспільства сама по собі відмерти. Перегляньте підшивку обласних та міськрайонних газет за минуле століття, аж до 90 років. Тільки переможні статті про комуністичну партію, радянський патріотизм та досягнення наших людей. І жодного рядка про злочинність. Але у даному випадку ситуація була настільки серйозною, що якось було не до реверансів. Тому повідомлення про зовнішні прикмети втікачів і було показано по телебаченню.

 

І треба зауважити, що це пожвавило розшук. До нього підключилася громадськість, за допомогою якої і були затримані злодюги.

Але я дещо відволікся. 

На третю добу оперативно-розшукових заходів біля ставка села Германівки Компаніївського району пастухи помітили двох невідомих осіб, схожих на розшукуваних, фото яких вони бачили по телевізору. Спроба підійти до них не вдалася. Невідомі швидко дременули до лісосмуги, яка була поруч.

Пастухи повідомили голову колгоспу, а той, у свою чергу, очільника Компаніївського РВВС Віктора Бойка. Останній організував навколо лісосмуги оточення із міліціонерів, до яких приєднав добровольців із числа місцевих мешканців.

 

Протягом півгодини місцеві жителі переслідували покидьків. Коли переслідувачі стали наздоганяти злодіїв, останні дістали ножі і почали погрожувати селянам. Використовували й типовий тюремний сленг, погрози, істерику, на кшталт «всіх попишу, баклани, підходь, хто перший!». Ті не злякалися та не відступили, оточивши вже захриплих від постійних криків-погроз відморозків колом.

 

Бачачи в руках місцевих дрючки, вила та граблі, злодії побоялися нападати першими. А коли підоспіли правоохоронці, іншого виходу, крім здатися, у них не залишалося. Добре, що у злодюг не було вогнепальної зброї, а то невідомо, чим би все могло закінчитися.

Я згадую цей випадок, бо разом із іншими співробітниками міліції перевіряв автотранспорт на автошляху, який йшов із Компаніївки до обласного центру.

 

У процесі попереднього розслідування встановлено, що ця трійця скоїла більше десятка небезпечних злочинів і мала намір потрапити на Кавказ.

 

Кілька слів про Курка Миколу Нестеровича, який народився 2 березня 1952 року у селі Защита Новомиргородського району. Свою міліцейську кар’єру почав у 1975 році інспектором карного розшуку Новгородківського РВВС нашої області. Після закінчення Дніпропетровської спецшколи міліції у подальшому працював на слідчій роботі. Вищу освіту здобув у Харківському юридичному інституті (1981) та в Академії МВС СРСР (1985).

 

Остання посада в апараті МВС України, де він очолював Департамент роботи з персоналом МВС і отримав генеральське звання. Микола Нестерович — заслужений юрист України, нагороджений відзнакою Президента України «Іменна вогнепальна зброя» та багатьма медалями.

 

Загалом, ще більше двох десятків генералів міліції народила Кіровоградщина, не кажучи вже про тих, що отримали це високе звання під час служби у нашому регіоні або після нього.

Тож новому молодому поколінню поліцейських є на кого рівнятися.

 

Веніамін Янішевський