Кропивницький шарварок

  • 25 квіт. 2018 16:07
  • 1310
    • Стаття Кропивницький шарварок Ранкове місто. Кропивницький
    Микола Левандовський
    (іменинник)
     
    ***
    Пускай меня не судят строго, 
    Что в жизни я не все успел,
    На Богом данной мне дороге 
    Я песен много не допел.
    Еще допеть я их хочу,
    Еще звенят стихами мысли, 
    И в неизведанные выси 
    В мечтах по–прежнему лечу.
    Мне нелегко порой летится, 
    Устал я от земной борьбы,
    Хочу парить свободной птицей 
    В просторах жизни и судьбы.
    Пусть даже не сложилось что–то,
    Пусть грузом давят вниз года,
    Но ощущение полета
    Должно присутствовать всегда!
     
    ***
    Моей жене Катюше в день золотой свадьбы
     
    По жизни бегу и бегу,
    А годы летят и летят.
    Поверить никак не могу 
    Я в это число — пятьдесят!
    Годами спрессованы дни.
    От них ничего не отнять,
    Лишь руку возьми, протяни –
    И мы молодые опять!
     
    Володимир Бреурош
    (Новомиргород)
    (Іменинник)
     Байка про комаху
    Комаха світ любила білий.
    І де б маленька не жила,
    Куди б не вилізла чи сіла, 
    Завжди «свідомою» була!
    Кмітливим оком господині 
    Вона дивилась на життя 
    І знатно говорила днині:
    Я центр світу і буття!
    Ось так, міркуючи про себе,
    Як господарка, а не тля,
    Себе вважала кузька небом, 
    Якому кориться земля!
    Залізла якось на Людину,
    Й відразу мовити спішить:
    — Ось тут тепер собі царину 
    я побудую й буду жить!
     
    Людини ж розум геть без страху 
    Тихенько слухав і сміявсь... 
    Останнім, чула що комаха,
    Було гучне і сильне: «Лясь!».
    * * *
    Хто мислить зверхньо й примітивно, 
    Перед Святим не має страху,
    Як мінімум, істота дивна.
    Що схожа на оцю комаху!
     
    ***
    Пісня для нефальшивих людей
    Років немало в вас позаду, 
    Тернистий і нелегкий шлях,
    Але крокуєте ви рядом,
    Хоч в різних ви жили краях.
    Та доля ваша нерозлучна 
    І ви стараєтеся знов 
    Від всього серця, невідлучно 
    Віддати всю свою любов 
    Своєму краю, рідним людям, 
    Світанкам нових починань...
     
    А вас, буває, підло судять,
    Не помічаючи старань,
    Що від душі всієї чисто 
    Бринять до рідної землі...
    Хтось, може, робить все ігристо,
    Та ви не так живете, ні!
    Ви не фальшивили ніколи,
    Бо із дитячих, юних літ,
    Із дитсадка, із рідношколи 
    У вас перед очима рід,
    Що поважати вчив ту пісню,
    Що у віках не зазвучить 
    До свого краю ненависно...
    До нього в вас — любов горить!
     
     
    Борис Ревчун
    ДО ДНЯ ДУРНІВ
    Дурня вчити — розумного смішити. 
    Дурень знає все, крім того, що він дурень. 
    Дурень не зрозуміє, що він не в своїй тарілці навіть після того, як його посадять у калюжу.  
    З миру по обіцянці — лоху сорочка.
    Круглий дурень — це дурень у квадраті чи дебіл у кубі?
    Дурні не беруться за розум тому, що бояться порізатися, вважаючи, як всі дурні, що розум у них гострий.
    У боягуза душа йде в п’яти, у дурня розум — у дупу.
    Дай дурням демократію —  вони і лоба об граблі поб’ють.
     
    Антоніна Корінь
    Присвячується моєму другові Ярду і його господареві
    Собаче серце–2
    міні–поема поза Булгаковим
     
    Між рушницею і вудкою
    я живу в обнімку з будкою –
    дачу стережу.
    Їжу принесуть — похавкаю,
    для годиться — ледь погавкаю –
    рейтинг бережу.
    Лиш вві сні зайців полохаю,
    бо хазяїн мій з Солохою –
    з Музою зійшовсь!
    І давно вже наша річка –
    неглибока й невеличка,
    жде, щоб він прийшов.
     
    Від супів набридлих курячих
    з будки мрію я, насуплячись:
    де ж та дич?!
    Чи ж я став йому обузою,
    бо гуля частіше з Музою
    цей синдик!
     
    А ружжо — іржею вкрилося,
    сто літ в небо не дивилося –
    на качок.
    Що ж таке із ним зробилося?
    Боже, виправ його, змилуйся,
    дай гачок!
    Перестав він браконьєрити,
    сіть закинув, петлі й неводи…
    Рибний день
    вже давно мені й не сниться!
    Боже правий, очевидець ти:
    де ж Він, де?!
    Самотинно в будці плачу я,
    бо три дні Його не бачу я
    й третю ніч!
    Господиня ж десь на виборах, –
    з дому пріч.
    Занудився геть без діла я,
    осточортіла ідилія
    й «Кітікет».
     
    У Ютубі чи Фейбуці
    я писав би милій суці
    в Інтернет,
    так за нього ще не сплачено,
    без любові гірко плачу я –
    лізе шерсть.
    Ніц господар не вирішує,
    тільки Музу тішить віршами
    та в піснях
    своїх бардівських оспівує,
    хоч потилиця вже сивіє, –
    просто жах!
     
    І гараж — несанітарний,
    весь захламлений, затарений…
    Мотоцикл
    вершника давно чекає вже,
    вершник же ніяк не кається…
    Молодці –
    колись дружно ми утрьох були,
    коли в очереті брьохались,
    щоб кабан
    із загону та не втік, бува,
    ой крутилась п’яна голова, –
    спирту дзбан
    на привалі ждав мисливців вже.
    Ще й шашлик!
    …Жду романтика й мислителя
    цілий вік!
     
    Гіподинамія змучила,
    я жирію, з ним розлучений,
    випав зуб!
    Тож ізнов сиджу розлючений,
    де тепер його позичити,
    а без зуба нащо к дичині
    поповзу?
    Катаракта око їсть мені,
    лапоньки артроз зборов,
    виїдає серце злість мені,
    а я хочу щоб — любов!
    Щоб на вулиці Курчатова
    я новій сім’ї початок дав.
    У новім вольєрі нудитись
    знов доводиться мені.
     
    Не провідує ніхто!
    Повертайсь, господар,
    блудний син, –
    від тих віршів
    що за толк?!
    Я ж за тебе йду горой!
    Бо ж зі мною ти — герой!
     
     
    Наталия Дубина
    (Компаніївський район)
    Еврейские мотивы
    Одесса–мама, милая, шелом!
    Озохен вей тебе, евреев братство!
    Люблю тебя и бью тебе челом
    За «было», «стало», «есть» и за «потом»,
    За языка великое богатство!
     
    «На тему ваших, Роза, именин
    Уже шумит, как морэ, пол–Одессы.
    Придут Кобзон, Жванецкий и раввин,
    А президент поздравит через прессу?
    А дети будут? Ах, у них дела!..
    Ой, вы слыхала? Там у них стрэляют!
    Не надо плакать, шоб я так жила! 
    Пусть бросят все и к маме приезжают!
    Такая дата, вейзмир! Шестьдесят!
    А сын сидит в посольстве в Израиле!
    А дочь растит, воспитует солдат,
    Шоб дать отпор арабам в Тель–Авиве!
    Шо может мать в сто сорок килограмм?
    Шо может я, соседка ваша Сара?
    Да, я последний рваный доллар дам,
    Шоб сын попил мартини на Канарах.
    Но шоб уехать взять на ПМЖ?!
    Чужой привоз, чужие апельсины!
    Я разорюсь, останусь в неглиже,
    Но родный город в жизни не покину!
    Какая зависть? Шоб я так жила!
    Тут мой прычал, тут предков спят останки.
    Но как вы, Роза, допустить могла,
    Шоб внукам ездить на еврэском танке?!
    Для лично вас хочу сказать я тост:
    Пусть Беня скажет, он за все все знает,
    Шо перед тем, как ехать на погост,
    Мать в родный дом семейство собирает!
    Вы шо, смеетесь? Надо звать детей!
    Отак, все бросить, вдарить телеграмму!
    Пусть Беня скажет: от младых ногтей
    Хранит нас Бог, Талмуд, Одесса–мама!
    Все знают Сему? Выкупил причал
    И ресторан в Аркадии на пляже.
    Он бы, бухгалтер, слезы получал,
    А щас берет картины с Эрмитажа!
    Все помнят Сруля? Сруль вернулся взад.
    Из им в Чикаго цурыс приключился:
    Какой–то поц ему ограбил склад!
    Как Сруль стоял! И как он разорился!
    А этот жмот, Давид с водоканала?
    Ворвал джекпот и стал богат, как Крез.
    Так нет, Давиду это стало мало, и он, 
    шлимозел, в Африку полез!
    Он думал, сильно ждут его в Сахаре!
    Хотел устроить мыды–миллион!
    Нет, шоб сидеть с кефалью на базаре,
    Так африканцам чистит туфли он.
    А Миша Фишман? Взял себе привоз
    И над театром прочно держит крышу.
    Он был биндюжник, вор и шмаровоз!
    Щас только Дюк на палец выше Миши.
    Зачем кудахтать, вроде вы с яйцом?
    Об их вандоинг пишет наша пресса.
    Не стойте, Беня, с мраморным лицом,
    Идем звонить и звать детей в Одессу!
    Ой, Роза, вы в упрямстве знайте меру!
    Не надо плакать, лезть у гроб живьем!
    Раз пережили мы свою холеру,
    И перестройку мы переживем!
     
    Но ей никто в Одессу не звонил,
    И на письмо никто ей не ответил.
    И тетю Розу Миша хоронил,
    И на могиле долго слезы лил,
    Потом в театре с ребе водку пил,
    Закрыв на швабру двери на бухвете.
    А на бульварах продавался квас.
    И на поминках было все кошерным.
    И выпил каждый семь, нет, 
    сорок раз
    За тех, кто был всю жизнь Одессе верным.
     
    Володимир Яремчук
                            ***
    Чув? Микола у лікарні!
    Супчик п’є з піпетки!
    Та ж він вчора, я сам бачив, 
    крутивсь круг брюнетки!
    Як це він туди потрапив? 
    У чому причина?
    Не ти один, брате, бачив…
    Бачила й дружина.
               ***
    Розведіть нас, суддя! Надоїло!
    Зрад його я не буду терпіти: 
    він же дома не спав від весілля!
    Я й не знаю, від кого в нас діти…
          ***
    Хвалиться американець: 
    «Тут у мене спальня. 
    Це — в дружини. Це — у сина.
    Тут — салон–вітальня.
    Ось басейн, бібліотека.
    Гардеробна… Кабінет…
    Тут — більярдна, ванна,  кухня, 
    тут ось — третій туалет.
    Десь кімнат чи й не шістнадцять… 
    А у тебе скільки?»  
    — А у мене все  те саме… 
    Лиш без перестінків…
     
    Олександр Антоненко
    (Іменинник)
    Новоукраїнські гостини
    То вже на дванадцяту навернуло,
    А господиня все припрошує гостей:
    «Та ще ж налисничків поїжте,
    та куди ж ви зриваєтесь так зарані,
    та кому ж я це готувала? Ой, ідуть!
    Чоловіче, та хоч на коня наливай!»
    Після чого один із гостей проголошує:
     
    «На коня не будем пити — мучити скотину,
    Краще вип’єм за хазяйку, за добру людину!
    Накормила, напоїла… що можна сказати?
    Нехай стелить у світлиці, та й лягаєм спати!...
    На сніданок
    щоб було — супчик з патрошками…
    Як підніметесь варити — 
    не гриміть горшками…
    Якщо просите так щиро ще погостювати, –
    Днів зо три у вас побудем та й підем до хати!
     
    Настирливе бажання 
    Я знову хочу до Парижа,
    По Монмартру побродить на самоті.
    Я знову хочу до Парижа, –
    Мій друг натхненно бурмотів.
    –Ти що, колись бував в Парижі?
    –Та ні, я вже колись туди хотів!
     
    Володимир Стафідов
    (м. Дніпро)
    (Іменинник)
    Бешкетники вітри
    Над рікою вітер дме
    Він з водою гратиме
    Залоскоче
    А вода іскритиме
    І комиш трощитиме
    Під пісні дівочі.
    Ще в них часу трохи є
    Ніч можливість надає
    До самого ранку
    Поки сонечко руде 
    Добросерде, молоде
    Зійде на Вільшанку.
    Приспів:
    Гей Синюха, гей ріка
    Що від явору тіка
    Потюпцем між гори
    Поміж хащі, та хати
    Як це діло не крути
    Ій наснилось море
    Сонце ллється на лани
    Гонять вівці чабани
    Пісеньки співають
    Хоч ти море, хоч ріка
    Хоч дружина їжака
    Вельми співчувають.
    Перед тим, як в воду впав
    Вітер вербоньці тріпав
    Довгі коси
    Ці бешкетники вітри
    Дуже бавитись майстри
    Справжні ловеласи.
    То погладять, то прижмуть
    То до кісточок проймуть
    Кажуть  затихають,
    Брехуни і віщуни
    Коли тільки чабани 
    На гайді заграють.
     
    Над випуском Міжнародно–кропивницького шарварку (або ж КВК — Клубу веселих кропивничан) чубились:
     
    М. Левандовський
    В. Бреурош
    А. Корінь
    Б. Ревчун
    Н. Дубина
    В. Яремчук
    О. Антоненко
    В. Стафідов