Видатному письменнику з Кіровоградщини Євгену Маланюку минає 126 років

 

1 лютого народився Євген Маланюк, який увійшов в історію української культури як письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, неперевершений поет - тонкий лірик і водночас "імператор залізних строф", твори якого не можуть залишити байдужим. Також він був активним громадським діячем, учасником Української революції - сотником армії УНР,  та помітною постаттю на еміграції, сповіщає Diaspora.ua.

 

Завжди напружено, бо завжди — проти течій.

Завжди заслуханий: музика, самота.

Так, без шляху, без батька, без предтечі.

Так — навпростець — де спалює мета.

(Біографія, 1924)

 

Вільнолюбний й талановитий поет Євген Маланюк сформувався під мелодії українського степу. Він народився 1 лютого (20 січня) 1897 року в Новоархангельську над річкою Синюхою на Херсонщині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту.

 

Але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де він і вирішив повернутися в Україну, щоб взяти участь в обороні та розбудові Української держави.

 

О земле вічна, ти — одна на світі!

На небі — глибочіє древня синь,

Внизу — прозора велетенська тінь

Від хмари, що жене південний вітер.

(За синє море встане широчинь, Степова Еллада)

 

Він працював у Генеральному Штабі, був ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР. Саме цей досвід пізніше ляже в основу поетичних та прозових творів Є.Маланюка. Зокрема його твір про подвиг героїв Крут досі вважається чи не найкращим серед праць про ті події ("Крути. Народини нового українця").

 

Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?

Де марш непереможних кроків?

Де апокаліпс тих пророків,

Що поведуть в останній штурм?

 

З поразкою Української революції Євген Маланюк, як сотні інших українських військовиків, опинився в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша в 1920 році. Там він разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М.Чирський, М.Грива) видавав журнал "Веселка", на сторінках якого побачили світ його перші поезії. В 1923 р. разом із М.Селегієм і М.Осикою випустив у світ невелику збірку поезій "Озимина". 

 

Чужі: й земля, і небо тут, і люди,

І місяця золотосрібний ріг.

Життя давно, як божевільне, блудить

По манівцях заплутаних доріг.

(Під чужим небом, 1920)

 

Пізніше Є.Маланюк перебрався до Чехословаччини, де у Подєбрадах закінчив Українську господарську академію - осередок української освіти і культури, що об'єднав найпотужніші українські інтелектуальні сили. Відтоді він долучився до суспільно-політичного життя української еміграції. Саме у міжвоєнний період з’явилися його потужні збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).

 

Від римських провінцій до грецьких колоній

Гриміли століття меча і огня,

Здіймались до неба безсилі долоні

І марно молили великого дня.

(Від віку й донині, Перстень Полікарпа).

 

Наприкінці Другої світової війни Євген Маланюк переїхав до Німеччини, а пізніше, в 1949 році, - до Нью-Йорка (США). Там вийшла його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964), культурологічні розвідки та літературно-критичні праці Є.Маланюка, зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).

 

Серце поета та патріота зупинилося 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. У той вечір він збирався в театр... Похований поет на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном.

 

А я на полум'ї розлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ Твій, сняться луки

І на узгір'ях — вітряки.

Там свист херсонського простору

Там вітер з кришталевих хвиль!

А тут: в вікні опустиш штору —

І п'єш, самотній, смертний біль.

(Під чужим небом)