Нашому земляку-поету з Кіровоградщини Яру Славутичу минуло 105 років
11 січня виповнилося 105 років від дня народження Григорія Михайловича Жученка, який увійшов у літературу під псевдонімом Яр Славутич, розповіли в Літературно- меморіальному музеї І. Карпенка-Карого.
Майбутній поет, перекладач, вчений-лінгвіст, громадський діяч народився 1918 році на хуторі Жученки поблизу с. Благодатне (нині Долинського району Кіровоградської області). Як пізніше зазначав Славутич, «Я по духу – запорожець».
У вересні 1936 року Г. Жученко став студентом Запорізького педагогічного інституту. Брав участь у літературних вечорах, збирав фольклор (пісні, перекази, приказки), цікавився історією України, козацькими звичаями. Ще дитиною познайомився з визначним дослідником старовини Д. Яворницьким, який гостював на їхньому хуторі. Бувши студентом, захопився науковими розвідками вченого.
Улітку 1940 року отримав диплом викладача української мови та літератури, а восени його було мобілізовано до Червоної армії. Початок Другої світової війни Григорій зустрів молодшим лейтенантом. На десятий день війни його дивізія потрапила в оточення. Наш земляк разом з однодумцями створив підпільну групу, яка обрала метою своєї діяльності боротьбу за вільну Україну. Організація також рятувала молодь від відправлення до Німеччини.
До війни Григорій друкував свої вірші під власним прізвищем. У 1943 році вперше виступив під іменем Яр Славутич. Це сталося в часописі «Нова Україна», де було опубліковано кілька його віршів із циклу «Запорожці».
З наближенням східного фронту Чернігівська Січ розформувалася, її вояки продовжували боротьбу в лавах УПА, займалися підпільною роботою в Галичині. Так восени 1943 року Яр Славутич потрапив до Львова, а влітку 1944 року виїхав на Захід. Старанно ховав скарб: свої і чужі рукописи.
У 1945-46 рр. Славутич був вільним слухачем Українського вільного університету в Авгсбурзі, брав участь у заснуванні Мистецького Українського Руху (МУР).
З’явилися друком перші збірки поета: «Співає колос» (1945) та «Гомін віків» (1946). Яр Славутич видавав і редагував журнал «Заграва» в Авгсбурзі, а згодом працював у редакції часопису «Арка» в Мюнхені.
Перу нашого земляка належать також поетичні збірки «Правдоносці» (1948), «Спрага» (1950), «Оаза» (1960), «Маєстат» (1962, 1994), «Завойовники прерій» (1968), «Мудрощі мандрів» (1972), «Живі смолоскипи» (1983, 1992), «Шаблі тополь» (1992), «Слово про Запорозьку Січ» (1991), «Соловецький в’язень» (1992), «Трофеї. 1938–1963» (1963); поеми «Донька без імені» (1952), «Моя доба» (1993); книжки «Модерна українська поезія» (1950), «Розстріляна муза» (1955, 1992), «Іван Франко і Росія» (1959), «Велич Шевченка» (1961), «Шевченкова поетика» (1964), «Українська література в Канаді» (1992); книги спогадів «Місцями запорізькими».
Григорій Михайлович - автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон). Перекладав українською В. Шекспіра, Дж. Кітса, Ю. Словацького, Я. Врхліцького, X. Ботєва й ін.
Лауреат І та ІІ премії фонду ім. Івана Франка у Чикаго (США), Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2002). Нагороджений золотою Шевченківською медаллю від Конгресу українців у діаспорі; мав звання поета-лауреата в Канаді.
У 1998 році Яра Славутича нагороджено відзнакою президента України - орденом «За заслуги» III ступеня, 2008-го - Почесною грамотою від Національної Академії Педагогічних Наук України.
У 1990-і роки Яр Славутич часто приїздив в Україну, де провадив просвітницьку і доброчинну діяльність. Неодноразово відвідував краянин і свою малу Батьківщину.
У фондах літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого зберігається кілька листів Славутича до поетеси Антоніни Корінь. Життя нашого земляка обірвалося 4 липня 2011 році у м. Едмонтон (Канада).
