Невгамовна кропивничанка розповідає, що спорт лікує краще за пігулки

  • 23 серп. 2019 10:08
  • 1344
    • Новина Невгамовна кропивничанка розповідає, що спорт лікує краще за пігулки Ранкове місто. Кропивницький
     
    У  кропивницькому дендропарку щодня з 7-ї до 8-ї ранку проходять безкоштовні тренування з лікувальної фізкультури для людей старшого віку. Проводить їх лауреатка цьогорічного проекту «Герої серед нас» у рамках Національного фестивалю «Кропивницький» 75-річна Світлана Ракітіна. Наймолодшому її учневі 66 років, найстаршому — 83. Жінка переконана: фізичні вправи — панацея від хвороб та поганого настрою. На тренуванні Світлани Миколаївни побувала і журналістка «Первой городской».
     
    Спортом пані Світлана займається з дитинства. Вже тоді вона зрозуміла: тренуватися краще, ніж хворіти.
     
    — Спорт у моєму житті з шостого класу, - розповідає Світлана Ракітіна. — Коли я захворіла на запалення легень, мене відправили в санаторій під Курськом. Там лікар лікувальної фізкультури сказав: будеш займатися спортом — будеш здорова, не будеш — хворітимеш усе життя. Після цього я знищила всі довідки, які забороняли мені фізичні вправи. У 50-х роках в Курській області не було ніяких спортивних залів, тільки лижі взимку, а влітку — легка атлетика. Коли пішла в інститут, грати я ні в що не вміла, гімнастикою не займалась, тому в мене іншого виходу не було, як податися в атлетику. 
     
     
    Мені в житті щастить на хороших людей. У мене був чудовий тренер. У сільській дівчинці він роздивився дані і спитав: «Хочеш займатися індивідуально?» А я не хотіла: то прийду, то не прийду на заняття. Він вчинив хитро: одного разу ввечері прийшов до мене в гуртожиток і став говорити при всіх, яка я безсовісна: у мене талант, а я не хочу займатися. Мені стало соромно, і я почала регулярно ходити на тренування. 
     
    Пізніше почала виконувати розряди. А потім нас із тренером забрали в Москву в збірну Росії. Коли виконала норматив майстра спорту і треба було готуватися до Олімпійських ігор, мені запропонували змінити наставника. Я не захотіла, щоб усі мої досягнення собі привласнили московські тренери. Повернулася до Курська, вийшла заміж, чоловік привіз мене в тодішній Кіровоград. Після переїзду кар’єра спортсменки пішла на спад...
     
     
    Усі захворювання, в молодості в основному застудні, лікувала бігом. Три — чотири кілометри до роботи, потім — під контрастний душ. Я забула, що таке хвороби, і тільки в 66 років почалися проблеми із серцем. У Курську я займалася по чотири години щодня, бігала по 10 кілометрів, а в Кіровограді навантаження різко зменшились. Мені вже нікому було сказати, що так робити не можна. Зараз моє серце працює на батарейці. У грудні мені встановили кардіостимулятор.
    Але зупинятися жінка не збиралася і організувала власну спортивну секцію.
     
    — У нас в місті діяла Вища народна школа при інституті «Україна» (навпроти дитячої обласної лікарні). Там були різні секції для пенсіонерів: іноземні мови, комп’ютер. Я записалася на комп’ютер і на спорт. У 2012 році школу розформували, а займатися ж ми звикли. От мені ті, хто ходив до Народної школи, чоловік п’ять-шість, і запропонували вести заняття. Спочатку займалися у спортзалі біля друкарні. Зараз там ремонт, і ми перейшли до дендропарку. Тренуємося і влітку, і взимку вже два роки. 
    Для тренувань пані Світлана з учнями використовують м’ячі, пляшки з водою — імпровізовані гантелі  та палиці.
     
    — У нас в групі близько 15 чоловік. Ми займаємося щодня протягом години. Я розбиваю тренування на 15-хвилинки. Перші 15 хвилин виконуємо вправи з тенісним м’ячем: перекидаємо його одне одному, щоб розім’ятися. Потім 15 хвилин робимо вправи з пляшками або з палицями для скандинавської ходьби. Далі виконуємо суглобову гімнастику, вправи на розтяжку і завершуємо вправами з йоги для дихання. Вправи з пляшками дуже корисні для легень, дихальні вправи допомагають долати гіпертонію. У суботу займаємося медитацією, у неділю — йогою. 
    За словами учнів Світлани Миколаївни, тренування покращують самопочуття та заряджають енергією на весь день.
     
    — Я ходжу на ранкові тренування щодня уже рік. За цей час помітив значне поліпшення стану здоров’я. Вправи не важкі, але вони діють на всі м’язи та дарують позитивний настрій на весь день, - розповідає пан Ростислав.
     
    — Мені подобається, що я можу прийти зранку, позайматися і потім з гарним настроєм їхати на дачу чи у справах, - додає пані Лідія.
     
    Усі вправи тренерка випробовує на собі, а потім дає їх своїм учням, підлаштовуючи під індивідуальні особливості кожного.
     
    — Коли до мене приходять новачки, у першу чергу питаю, чи є якісь захворювання, і даю вправи відповідно до потреб людини. Спираюся на свій досвід, шукаю різні комплекси в інтернеті і підлаштовую їх під наш вік. Ще в Курську я закінчила школу тренерів і звикла контролювати, щоб всі правильно виконували вправу. Спершу випробовую нові вправи на собі і тільки тоді даю своїм підопічним. Ми не робимо ривкових вправ, стрибків, не бігаємо. У мене в групі є чоловік, який виконує вправи однією рукою. Він займався самостійно і розтягнув зв’язки. У мене він робить все те саме, що і решта групи, але не навантажує праву руку. Інша жінка погано бачить. Коли вона прийшла вперше, переживала, що не побачить м’яча під час розминки. Але я запропонувала їй ловити його двома руками. Інколи в неї виходило, інколи ні, але головне, що їй подобається і вона продовжує займатися.
     
    Складність наших тренувань тільки в тому, що ми займаємося тільки стоячи або сидячи. Якби ми тренувалися в залі з карематами, то вже всі сиділи б на шпагаті. Плюс треба постійно варіювати вправи, бо організм до них звикає. 
    Проводити тренування для інших — це величезна мотивація і радість для Світлани Миколаївни.
     
    — У мене завжди було бажання допомагати людям. Коли почали займатися групою, навіть не стояло питання брати гроші. Це те, що мене надихає і мотивує. Я можу тренуватися самостійно, але інколи лінуюся. Але якщо знаю, що на мене чекають і без мене не можуть, я не можу не прийти на тренування. Рідні мене підтримують, розвантажують, щоб я мала час займатися. Вони розуміють, що це моє життя.
     
    У 2019 році Світлана Ракітіна стала лауреаткою проекту «Герої серед нас». У рамках проекту нагороджують звичайних людей, які роблять незвичайні, добрі, видатні справи.
     
    — Мені подзвонили журналісти і повідомили, що я лауреатка «Героїв серед нас». Для мене це було несподіванкою. Адже я нічого особливого не роблю. Найменше, що людина може для себе зробити — встати зранку і прийти позайматися. Але більшість лінується, хоча набагато краще замість пігулок помахати руками та ногами протягом години. Чомусь коли людина хворіє, то вона знаходить і час, і гроші, щоб іти до лікаря, сидіти в черзі, здавати аналізи. У мене теж іноді підвищується тиск, але я не п’ю ніяких ліків. Лікарі займатися спортом не забороняють. Вони самі в мене питають, які вправи робити.
    Долучитися до ранкової групи здоров’я можуть усі охочі. Тренування проходять у кропивницькому дендропарку біля волейбольного майданчика.
     
    Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом. 
     
    Наталка Нічишина
     
    Читайте також: Уряд схвалив рішення про зростання зарплат тренерів дитячих спортивних шкіл