Життя, віддане людям

 

 

Ця жінка, Віра Махоріна, — надзвичайно енергійна й діяльна. У селищі Новому, де вона мешкає, з її ініціативи відбувалися й проходять чимало заходів: конкурси–огляди на найкращі будинок і вулицю, виставки квітів, засадження території мікрорайону деревами, кущами і квітами, організація вшанування знаних у селищі людей.

 

Народилася Віра Іванівна в місті Макіївці Донецької області, та з раннього віку мешкає на Кіровоградщині, яка стала для неї рідною домівкою. Вчилася в Олександрійському училищі культпросвіти, звідки вийшла дипломованим культорганізатором. Доля привела молодого спеціаліста в село Хмельове Маловисківського району і «призначила» її там культорганізатором місцевого Будинку культури (тоді Хмельове було районним центром і мало районний Будинок культури). Під впливом енергійної дівчини будь–який захід ставав святом. 

 

Там–таки, у Хмельовому, Віра вийшла заміж, після чого молоде подружжя мешкало деякий час на сусідній Миколаївщині. Та знову доля, яка приписала була нашу героїню в нашому краї, приводить її разом із сім’єю на Кіровоградщину, а потім і в сам Кіровоград, який нині вже є Кропивницьким.

Тоді, а це був 1969 рік, у сім’ї Махоріних уже підростали син Сергійко й донька Олюня. А за плечима молода мама вже мала не лише культпросвітучилище, а й вищий навчальний заклад. У нашому місті оцінили енергійність, наполегливість, вимогливість до себе й інших Віри Іванівни. Вона працювала референтом з культури в облвиконкомі, директором обласного театру ляльок, інструктором з ідеології в Кіровському райкомі компартії, першим заступником начальника управління культури облвиконкому. На всіх цих відповідальних посадах завжди була, як казав герой одного з радянських фільмів, попереду на бойовому коні. Невичерпна енергійність та здобутий за роки досвід піднесли її авторитет серед мешканців наших міста й області на недосяжну для пересічних керівників висоту.

 

 

Робота... Робота… А літа йдуть. Надійшов і передпенсійний вік. А Віра Іванівна, як і завжди перед цим, дбає про людей, уже працюючи вихователем дитячо–підліткового відділення в обласній психіатричній лікарні. Звідси вона і вийшла на пенсію. Та й зараз у свої вісімдесят років бездіяльне життя — не для неї. Має купу обов’язків: матері, бабусі й прабабусі. Тривалий час вона була керівником новенського жіночого клубу «Лілея», озеленювачем Новенської селищної ради, опікувалася своїми «зеленими дітьми» протягом усього року: у теплу пору — висаджувала, поливала, звільняла від бур’яну; холодної пори — викопувала багаторічні кущі й доглядала за ними, аби навесні вони знову забуяли пишною красою. І зараз дуже любить квіти й вирощує їх на городі, а потім дарує людям.

 

Нині вона продовжує бути, як і багато років до цього, секретарем ради організації ветеранів — учасників бойових дій та інвалідів війни 1941–1945 років, членом жіночого товариства «Світана» при бібліотеці–філії № 17 МЦБС (міської централізованої бібліотечної системи), що в селищі Новому. Разом з іншими активістами готує видання про визначних новенців, присвячене сорокаріччю селища Нового, яке нещодавно там відзначили. Віра Іванівна — один з ініціаторів багатьох хороших справ у селищі Новому. Зокрема, разом з місцевими школярами й ветеранами закладала парк Перемоги, встановлювала стелу до її шістдесятиріччя, а нещодавно брала участь у створенні скверу до сорокаріччя селища Нового та на честь патріотів усіх поколінь. 

 

Незбагненна внутрішня сила живе в цій жінці, завдяки якій вона допомогла сотням людей. Тому в неї дуже багато друзів, для яких Віра Іванівна вірний товариш, як і вони для неї. А ще вона — неперевершений знавець історії свого селища. Про життєпис мікрорайону ніхто більше від почесного громадянина селища Нового Віри Іванівни Махоріної не розповість. Так і живе ця жінка, що все життя віддає себе людям, не жаліючи ні часу, ні сил, ні здоров’я, турботами про загальні справи. Жінка, ім’я якої вже закарбоване на скрижалях історії нашого краю. 

На фото: Віра Махоріна в академічному обласному українському музично–драматичному театрі ім. Марка Кропивницького 

 

Юрій Лісниченко