Працює на Кіровоградщині сільський педагог– ентузіаст Василь Доценко: краєзнавець, громадський діяч і люблячий батько

  • 5 груд. 2017 10:30
  • 1985
    • Новина Працює на Кіровоградщині сільський педагог– ентузіаст Василь Доценко: краєзнавець, громадський діяч і люблячий батько Ранкове місто. Кропивницький
     
     
    Вчитель іноземної мови Гаївської ЗШ І-ІІ ступенів Кіровоградського району Василь Олександрович Доценко належить до тих людей, які ставлять професійні інтереси вище особистих. Переконаний у тому, що у навчанні мають велике значення розвиток пізнавальної діяльності, мотивація дітей, творча праця.
     
    На уроках він, Заслужений вчитель України, дає своїм вихованцям не лише знання з німецької мови, але й розуміння понять культури, історії, традицій німецькомовних народів, що сприяє усвідомленню ними свого місця в українському суспільстві. А ще вважає, що вчитель має зробити так, аби учень сприймав процес навчання не тільки як щось необхідне, але і як приємне заняття.
     
    - Своє дитинство я провів у неперспективному, не раз укрупненому, об’єднаному, переукрупленому, без зручностей цивілізації селі, з якого масово тікали в місто, - поринає у минуле Василь. - Але дитина не помічає великої політики, тому мої дитячі роки наповнені сонячними днями, споришевими килимами.
     
    Біля хати, мандрами по кручах. порослими дерезою, теплою ставковою водою, запахом сіна, гарячою дорожньою пилюкою, диханням зоряних ночей». 
     
    Після закінчення 9-го класу Гаївської школи з відзнакою продовжив навчання у сусідній Бережинській школі, яку закінчив із золотою медаллю, а потому здобув диплом з відзнакою у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Винниченка. Не відгукнувся на запрошення навчатися в аспірантурі, а повернувся до рідного села, де здобував освіту свого часу відомий український вчений Григорій Назарович Доленко, про що нагадує на фасаді школи меморіальна дошка, встановлена його вдячними нащадками знову ж таки за ініціативи Василя Доценка. 
     
    Вже через кілька років самостійної роботи з дітьми став він переможцем обласного етапу Всеукраїнського конкурсу працівників позашкільних установ "Джерело творчості" в номінації "Керівник гуртка", засновником комп’ютерної газети (до слова, вона друкувалася українською та англійською мовами – авт.) з назвою «Велика верба», визнаною в Україні найкращою за тематикою та версткою за результатами Національного конкурсу шкільних стінних газет, проведеного у Миколаєві. І не дивно, бо її сторінки були «заселені» не лише інформацією про шкільні події, а й цікавими матеріалами про земляків, реабілітованих історією, минуле села та його мешканців, традиції українського народу, творами початківців, зокрема Юлії Заверухи - лауреата Міжнародного конкурсу - фестивалю дитячої журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах. 
     
    Як вмілий організатор позакласних заходів створив шкільний осередок Українського дитячо–юнацького товариства «Січ», спрямовуючи свою діяльність на національно-громадське виховання школярів шляхом залучення до активної дослідницько-пошукової діяльності. 
     
    Колишні випускники гаївської школи згадують про впорядкування разом зі своїм вчителем найбільшої курганної групи – чотирьох могил із 18 гаївських степових могил ямної культури (ІІІ – ІІ тисячоліття до н.е.) – однієї з найвідоміших спільностей мідного віку степового півдня Східної Європи. Саме за ініціативою Василя Олександровича, який на духовному і фізичному рівнях не здатний був допустити розорювання степових могил, бо то є нищення, на його переконання, родової пам’яті, матеріального свідчення славного минулого України, культурного спадку, від якого неприпустимо відмовлятися. Тому все зробив задля того, щоб вони були поставлені на облік як виявлені пам’ятки археології. 
     
    - До єгипетських пірамід, яких десь біля сотні, їздять численні туристи, а про наші тисячі степових «пірамід» майже нічого не відомо навіть на місцевому рівні, - веде далі співрозмовник.
     
    – У ямників набув масового характеру курганний етап поховання. До речі, є багато паралелей з минулого в сучасність. Зокрема, небіжчика – ямника посипали червоною вохрою, а загиблого козака накривали червоною китайкою. Отож мій прадід, готуючись до смерті, казав: «Пора риштувать вози в дорогу». Цікаво й те, що ямники теж ховали небіжчиків на возі або за возом.
     
    Ще одне. Під орудою сільського педагога – ентузіаста члени Гаївського куреня УДЮТ «Січ» свого часу дбайливо обгородили курганну групу «Могили» деревами та встановили гранітну антропоморфну стелу і базальтовий пам’ятний знак - плиту з охоронною дошкою із зображенням сцен життя прадавніх мешканців прадавніх степів. На самій плиті вибито сонячний знак із Коляди, який наразі прикрашає перший в районі шкільний герб та курінний прапор УДЮТ «Січ» - знамено Гаївського куреня. 
     
    Кілька років тому до школи завітали почесні гості – письменники з Києва та та Кіровограда (нині – м. Кропивницький – авт.). Після зустрічі з колективом закладу керівник Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький залишив у гостьовій книзі запис: «Гаївка – справжнє диво. Ця школа - справді школа патріотизму і українського духу. Низько кланяюся її педагогам. Бажаю світлих життєвих доріг її учням». А прозаїк Василь Бондар додав: «Вражений побаченим і почутим у вашій школі. Козацька педагогіка – ваш здобуток. Плекайте його, і хай вся Україна вчиться, як слід любити рідний край».
     
    Новою сторінкою в біографії Василя Доценка стало написання ним історико-краєзнавчого дослідження до 75 – х роковин Голодомору «ВИХІД. Дума про голод», присвяченого Голодомору 1932-1933 років, у якому на прикладі сіл Гаївської сільради Кіровоградського району осмислено трагічні події замовчуваної української історії минулого століття. Її автор виконав титанічну працю по вперше укладеному мартирологу убитих голодом, а також по складанню списків репресованих комуністичним режимом безневинних людей у 1923 – 1937 роках на території сільради. 
     
    Мені пощастило бути присутнім у березні 2008 року серед гостей на відкритті у Кіровоградському обласному художньому музеї виставки «Ми звинувачуємо Голодомор» 1932-1923 років. Того дня відбулася презентація книги сільського вчителя-краєзнавця Василя Доценка з назвою Вихід. Дума про голод», сторінки якої «заселили» зібрані свідчення його земляків–очевидців часів Голодомору. 
     
    – Під час цієї роботи над дослідженням дізнався багато цікавого. - Зокрема, про родину Мальчевського із села Демешкового. Це родина дворянського походження, яка дала багато вчителів, подвижників своєї справи. Деякі мої односельці і сьогодні їх пам’ятають. Більшість членів цієї родини репресовані, хтось втік за кордон. Останніх з родини Мальчевських НКВС забрав із сусідніх сіл Бережинки та Христофорівки. Це – приклад феномену українських інтелігентних родин, які цементували національне відродження на початку минулого століття. Сама ідея зібрати такі свідчення виникла після слухання розповідей бабусі - Марфи Бондар, яку голод застав шістнадцятирічному віці. Вона добре пам’ятала і події, і людей, і свої переживання.
     
    Більш ґрунтовно тему голодомору мій співрозмовник почав досліджувати 1999 року, а вже у 2003 році праця над книгою була завершена, однак через фінасові труднощі довелося видати її друком за власні кошти і невеликим тиражем.
     
    Читаю в книзі одне із шістдесяти свідчень: «Найбільший голод був під весну 1933 року. З нашого кутка від школи до Буланівки у день забирали 5-6 померлих на підводу. Хоронили так: під’їжджала підвода, на ній солома. Труп брали за руки – ноги і кидали на підводу. На Гаївському кладовищі вирили одну велику яму і всіх туди кидали. Ось як загинула сім’я мого дядька, Брайченка Павла Терентійовича. Ще до 1928 року дядько різав свиню, поранився від зараження сибіркою і помер. Зголоду пропали його дружина і двоє синів. Уже була весна. Я забігла до їхньої хати, а мій двоюрідний брат Коля лежав уже холодний на печі.. Долілиць, руки під головою, а під руками – книга. Йому було 12 років. Коли його брат, Павло, лишився сам, уся рідня відмовилася взяти його до себе, бо й самі попухли. Паша пішов на Буланівку, на садибі коло бані заліз у погріб, напився квасу, запхав два буряки за пазуху (може, ніс нам?). Хазяїн застав братика і вбив. Якби мій батько був удома, не пропали б хлопці».
     
    У передмові до книги "ВИХІД. Дума про голод" доктор філологічних наук Леонід Куценко (на жаль, покійний - авт.) писав: "Маємо безсумнівно цікаве дослідження, гідне оприлюднення, і, що особливо важливо, рекомендації як зразок до проведення такої роботи вчителями – краєзнавцями в інших населених пунктах області. Адже ж іще кілька років – і ми не матимемо свідків голодомору". 
     
    - Слід відзначити, що до книги включено також топонімічне дослідження місцевості, бо свідки Голодомору згадували різні місця, хутори, кутки, які станом на сьогодні вже не існують, а в закутках пам’яті лишилися, - наголошує Василь Доценко.
     
    Цьогоріч ентузіасту своєї справи Василеві Доценку виповнилося 40 років. За цей час він устигнув здобути вищу освіту, удостоїтися почесного звання «Заслужений вчитель України», побудувати будинок у рідному селі, посадити далеко не одне дерево, а до того ще й виховує пятьох синів–красенів: Любомира, Ярослава, Володимира, Світозара, а ще дворічного Велеса. Він не на словах, а на ділі відстоює законні права односельців. Йому допомагають любляча дружина Ганна, юрист за фахом, а також Гаївський сільський голова - Віта Прімак.
     
    Чотири роки тому був учасником Майдану та Євромайдану. Він член Кіровоградської обласної організації спілки краєзнавців, історико-кульурологічного товариства «Ойкумена», співпрацює з культурологічними та патріотично налаштованими громадськими організаціями обласного центру. Бере активну участь у семінарах-тренінгах, конференціях, заходах різних рівнів краєзнавчого характеру. 
     
    - Василь Олександрович, з яким я народилася і виросла в Гаївці, уміло поєднує сердечність із вимогливістю та принциповістю, - каже директор школи Оксана Ігнатенко. - Він дивовижно працездатний, вдумливий і зацікавлений в якості своєї праці вчитель, якого люблять учні поважають колеги та односельці.
     
    Разом із педагогами, депутатами, сільським головою цьогоріч організував просвітницьку акцію «Вулиці Академіка Доленка – бути», під час якої школярі виготовили буклети з розповіддю про видатного земляка – вченого, оформили в школі музейну кімнату його імені, запросили до села і зустрілися з його родичами – сином Миколою Григоровичем, який нині живе у Польщі, двоюрідним онуком Володимиром та племінником Анатолієм з Кропивницького. 
     
    У спогадах учнів залишиться згадка не лише про Василя Олександровича як вчителя, а й подорож із ним до старовинного міста Лева для для участі в травні цього року в Міжнародній науковій конференції «Геологія та геохімія корисних копалин, проведеної з нагоди 100-річчя професора, лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і техніки, академіка АН України, автора 12 монографій та 400 наукових статей, редактора і видавця 25 наукових збірників, уродженця Кіровоградщини Григорія Назаровича Доленка. 
     
     
    Василь Доценко - педагог та краєзнавець з Кіровоградщини перебуває у творчому пошуку, живе повноцінним життям, без якого себе уявляє. 
    І це – головне.
     
     
    Анатолій Саржевський
    фото автора
    На фото: (зліва направо) Василь Доценко, дружина Ганна, сільський голова Віта Примак
     
    Нагадаємо: Віртуальна історія Кіровоградщини