Анатолій Кривохижа: Основою людської гідності є совість

2 дек 2017 12:18 466 1 Культура
Анатолій Кривохижа: Основою людської гідності є совість
 
Першого грудня кропивничанину Анатолієві Кривохижі виповниться 92 роки. Він — знаний український культурний діяч і педагог, засновник заслуженого ансамблю танцю України «Ятрань» і академічного театру народної музики, пісні і танцю «Зоряни», відзначений багатьма нагородами. А ще — заслужений діяч мистецтв, народний артист України й почесний громадянин міста Кропивницького.
 
Чоловік тривалий час обіймав посади художнього керівника «Ятрані» та «Зорян», а також доцента кафедри хореографічних дисциплін державного педуніверситету ім. В. Винниченка, де викладав «Мистецтво балетмейстера», «Підготовку концертних номерів», «Народознавство та хореографічний фольклор України». Він є членом правління Національної спілки хореографів України та позаштатним консультантом з питань хореографічного фольклору при нашому музеї історії українського хореографічного мистецтва.
З Анатолієм Михайловичем автор цих рядків неодноразово зустрічався й розповідав про нього на сторінках різних видань. Напередодні 92— річчя Майстра ми з ним знову поспілкувалися. І ось що розповів він про своє життя, людей, з якими доводилося працювати, час, що минув…
Думки про життя і його сенс
«Мудреці казали, що людина народжується, аби померти. Але життя — це не обов’язок, а, швидше, задоволення, яке закінчується в кращому випадку визнанням діянь при житті та пам’яттю про людину. 
У першій половині свого існування людина має знайти себе, тобто своє життєве призначення, а в другій — продовжити себе в дітях та учнях. Щасливою вона буває тоді, коли від того, чим вона займається, щодня має задоволення. Я був щасливим завдяки людям, які допомагали мені. 
У своїх щоденниках Лев Толстой написав: “Життєвою основою людини є совість, якщо людина відчуває муки совісті, то вона має жити з вірою та каяттям, ті ж, кого не турбує совість, продукують зло”. Із цим висновком важко не погодитись, бо зло продукують і сьогодні».
 
Окопна правда контрастує з гаслами післявоєнних політруків
 
«Учасників бойових дій у радянсько— німецькій війні 1941–1945 років залишилось небагато, бо мало хто з них прожив 90 років. Я маю пільги від держави, а з ветеранськими організаціями не спілкуюсь через такий випадок. Років п’ятнадцять тому задля патріотичного виховання молоді мене разом з активістами з ветеранської спілки запросили виступити перед студентами. Соромно було не тільки слухати, а й сидіти поруч з агітаторами не того патріотизму. Як потім з’ясувалося, це були політпрацівники, які служили в Радянській армії вже після війни. Після розмови з питань совісті я з ними більше не контактував». 
 
Не всі можуть примиритися з чужим успіхом
 
«Богом визначено, де і коли мають з’явитись люди, які створюють щось значиме, як— то було з корифеями українського театру. За підтримки керівництва нашого краю створено ансамбль «Ятрань». Були виступи на урядових заходах у Києві та Москві, почесні звання та нагороди. Роки пішли на народження концертних програм колективу, одну з яких у США визнали найкращою порівняно з програмами провідних танцювальних колективів світу. Та, на жаль, це лише ускладнило не тільки моє життя, а й майбутнє колективу. Я й сьогодні не розумію, чому визнання ансамблю «Ятрань» в США стало початком його кінця. На жаль, не всі усвідомлювали, що між політичним націоналізмом і успішною роботою в національному мистецтві є суттєва різниця. Але не всі про це чули, а можливо, і не хотіли чути. У ті сумні роки, коли з дитинства людину виховували на подвигах Павлика Морозова, про муки совісті у цих людей можна не згадувати.
 
Ще до поїздки на гастролі в США Спілка письменників України висунула мене на Шевченківську премію. Тоді завідувач кафедри хореографії Київського державного інституту культури Кім Василенко зібрав київських балетмейстерів. На цій зустрічі вони за чаркою підписали листа, після якого я не отримав премію. Головне в цій події не премія, бо тих підписантів уже давно немає на світі, а те, що один з них, Олександр Бердовський, перед смертю зателефонував мені й вибачився за свій вчинок. Він сказав, що його багато років мучила совість». 
 
Гідності без совісті не буває
 
«Щоб відійти з чистою совістю, я теж хочу вибачитися перед людьми, з якими спілкувався на роботі, за можливі непродумані вчинки, бо не оминули і мене муки совісті. 
Якщо ми живемо тільки тому, що народились, втішаючи себе тим, що всі там будемо, то подумаймо, чи достатньо зроблено, аби ставити крапку. Набагато приємніше усвідомлювати, що хтось колись скористається моїми роботами, моїми книжками та згадає мене добрим словом у кімнаті пам’яті в музеї історії українського хореографічного мистецтва, що в державному заповіднику— музеї І. Тобілевича (Карпенка— Карого) «Хутір Надія». 
 
Головне — лишити по собі те, що й надалі служитиме людям
 
«Вірю в те, що хтось колись скористається моїм хореографічним творчим доробком, як уже користуються моїми книжками в навчальних закладах України — першими українськими підручниками з питань композиції в хореографії. 
Я збирав експозицію і фонди першого в Україні та єдиного у світі музею українського хореографічного мистецтва. Мене хвилювало, коли люди з Канади в кімнаті пам’яті нашого музею плакали, бо це те, заради чого треба жити. Усе там зроблено без оплати, як і проект нового оформлення від Павла Босого. 
 
Усе, що я встиг створити, робив із задоволенням, бо це приносило мені радість. Чи зрозуміють мене як людину, яка все життя прагнула бути першою у творенні нового, кращого, якого ще не було?.. Я не нажив добра, мене влаштовував той мінімум, який мені надавала держава, але я — щаслива людина хоча б тому, що моє намагання творити красу подобалось людям. Прожити по совісті — це теж задоволення, яке дається не кожному». 
 
Записав Юрій Сергійчук  
Комментарии
Author avatarФедор Поправченко03 дек. 2017 г., 12:27:16

Геніальна Людина, талановитий фахівець!!! Таких в Україні одиниці, таких в Україні не люблять і готові стерти всі сліди, які напрацював і залишив цей чоловік. Завдання всіх, кому не байдужа націоналтна культура, зберегти назавжди для наших потомків. З днем народження, Маестро!

Оставить комментарий