Кропивницький: Батько чекає на повернення родини
Пам’ятників тваринам від людей у світі, й зокрема Україні, багато. У Франції — сенбернарові Баррі, який рятував заблукалих у горах мандрівників. В Англії — голубці, яка принесла звістку про аварію субмарини й урятувала цим життя підводникам. В Україні стоять монументи й монументики і котові, і свині, й іншим друзям нашим меншим.
А як із цим у нашому місті? Старожили кажуть, що колись давно на трубі броварні Зельцера було виліплено ведмедя, який обома лапами тримав кухоль, з якого цмулив пиво (приклад ефективної реклами!). На вході до міської виставки досягнень народного господарства, яка знаходилася в парку Перемоги, колись стояли скульптури корови й коня. А з будинку на вулиці Декабристів, 4 на перехожих зиркали дракони, чиї ліплені голови знаходилися там. У сквері Богдана Хмельницького (тепер сквер «Центральний») стояла повчальна скульптура — місток з двома цапами. І от нарешті дійшла черга до водограю — предмета всенародної любові, а то й кпинів. Зі знаменитої скульптури хлопчика з лебедем, який був у теперішньому Ковалівському парку, била вода. Простояла ця пара там довго, та в буремні дев’яності кудись відпливла на хвилях тогочасних суспільних зрушень.
Із тих кам’яних звірів, що лишилися, варто згадати ще змій, які спускаються із будинку, де колись із ранку до ночі гудів, мов вулик, «дзеркальний» гастроном. Кажуть, що в тій будівлі до 1917 року існувала аптека. Імовірно, що змії на стінах — то данина традиції, яка пов’язує аптекарську справу із цими плазунами. І хоча ці змії — не пам’ятник, та все ж увічнення, якого заслужили і леви, чиї ліплені голови прикрашають фасади будинків на вулицях Шевченка, 8 й Декабристів, 4.
Та найвідомішими, напевно, в нашому місті кам’яними звірами були пантери. Були, бо із цілого сімейства нині на своєму місці лишилася тільки одна тварина.
Залізобетонну скульптурну групу «Пантери» (скульптор — Г. Савченко, архітектор — І. Мединський) встановили 1987 року між кінотеатром «Зоряний», дитячою міською поліклінікою № 1, кібернетичним коледжем і обласним краєзнавчим музеєм. Це була скульптурна група сімейства котячих: батько–пантера стояв на горі й охороняв свою родину, внизу лежали мати–пантера і троє її дитинчат, які бавилися біля неї. А навколо — водоспад і система русел з містками — як у якомусь природному парку. Однак разом зі зникненням тотального радянського моралізаторства й страху перед владою зникла й перепона, що не давала пересічній людині перетворитися на вандала, унаслідок чого серед багатьох поруйнованих міських цікавинок опинилися й залізобетонні пантери. Знавці кажуть, що 2010 року зі скульптури матері–пантери остаточно здерли метал, яким вона була вкрита. Аби зберегти скульптури дитинчат, з яких «вижило» двоє, їх перенесли до дитячої поліклініки. Лишився на своєму місці тільки батько, який чекає на повернення родини.
Про повернення сімейства, як виявилося, думає не лише батько–пантера, а й містяни, які пам’ятають, яким чарівним був архітектурний ансамбль з пантерами на початку його існування. Тому й наполягають на його відновленні за бюджетний кошт. Наскільки це буде важливо для влади, покаже час…
Юрій Сергійчук
Фото автора
