Історії, які надихають. Про жителів Кропивницького та їхні добрі справи.

 

Можна просто нічого не помічати. Вранці пити міцну каву, не відчуваючи смак; бігти на роботу, минаючи навколишню красу; клацати на телефоні і не помічати схилену бабусю, яка не може перейти дорогу; роздивлятися фотографії  у соціальних мережах, пропускаючи оголошення про збір коштів онкохворій дитині на лікування; витрачати кошти на дорогі речі замість перерахувати на протез військовому; дивитися телевізор замість провести благодійний марафон… 

 

Можна просто загубитися у своєму житті, не помічаючи найелементарнішого, відвертаючись від чужих людей і проблем, лише через те, що вони «не твої». 

Я не вчитель, але хочу вас навчити бачити… бачити серцем. Бачити все, що залишається «за кадром» вашого життя. А насправді, там залишається багато чого… І знаєте чому? Бо там інше життя, маленьке чи велике, гірке, тривожне, на яке кожен з нас може вплинути. 

Не знаю, як вам, але мене часто надихають на благодійні ідеї і соціальні проекти, добрі справи інших людей. У рубриці «Добре серце» я буду розповідати вам історії жителів нашого міста, які не шкодують свого часу і зусиль на добрі справи. Можливо, вони вас надихнуть, ви станете волонтером, врятуєте комусь життя, нагодуєте безхатька, і в майбутньому станете героєм моєї рубрики.

 

Інна Жолобова, директор КЗ «Кіровоградський обласний 

центр матері і дитини»:

— Я точно знаю, що мене надихнула творити добро моя бабуся Надія. Вона замінила мені маму… 

Вона ніколи і нікого не скривдила поганим словом. Була активна, позитивна. Усім прагнула допомогти. Вибачала образи. Вчила мене бути доброю і людяною. Її не стало шість років тому… Я тоді втратила цілий світ. Але пам›ять про неї і можливість реалізувати себе, допомагаючи іншим, не дали мені опустити руки, а зробили сильнішою…

Я добре пам’ятаю історію, коли дитина ВІЛ–позитивної жінки потребувала допомоги. Але знаючи статус матері, ніхто не помічав дитину із таким же статусом… 

Сім’ї потрібна була допомога. Тоді я вже була знайома з благодійною організацію «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» і її тодішнім керівником Олександром (нині покійним). 

Тож ми разом посприяли, щоб не відправили хлопчика до притулку. Його під опіку взяла рідна сестра, яка мешкала в Криму. 

Також я з колегами змогла уберегти дітей від перебування в інтернатних закладах, працюючи індивідуально з їхніми батьками. 

Ми допомагали батькам долати труднощі, знайти роботу, відновити документи, налагодити стосунки і, навіть, довіру громади до сімей. 

Найбільшим успіхом у своїй роботі вважаю, коли дитина залишається у сім’ї, де її люблять і піклуються про неї. 

Тому зараз працюю у соціальному закладі, метою діяльності якого є попередження раннього соціального сирітства».

 

Віра Шестакова, журналіст каналу «Кіровоград»: 

 

— Робити добрі справи завжди приємно. Надихає розуміння того, що ти можеш когось зробити щасливим. 

Прикладом добрих справ для мене є Вікторія Семененко. Тендітна дівчина, яка допомагає рятувати життя. Приємно відгукуватися на її запрошення. 

Я допомагаю на благодійних чи соціальних заходах як ведуча. Минулого року мені пощастило бути ведучою загальноміської ранкової руханки. 

Приємно було бачити заповнену центральну площу. За 15 хвилин учасники руханки отримали неабияке задоволення і заряд позитивних емоцій. Цього року Вікторія запропонувала мені долучитися до озвучення соціального відеоролика проти дискримінації дітей з інвалідністю. Я за кадром начитувала вірш. Коли побачила готовий результат — змонтований відеоролик, то по тілу пішли «мурахи». На серці була настільки приємно і спокійно, що я зуміла долучитися. 

І ось зовсім нещодавно я долучилася до акції «Подаруй сукню на випускний дівчаткам з інтернатних закладів», яку в соцмережі оголосила Наталка Бардалим. Ооо, ці щасливі обличчя дівчаток, з гарним макіяжем, стильні зачіски, неймовірні сукні!..

Насправді, на моєму рахунку не так багато добрих справ, але я їх намагаюся збільшувати.

 

Катерина Рисленко, 

ведуча та організатор заходів:

— Хтось повинен допомагати і підтримувати людину — це істині закони природи, яких у нашому суспільстві все менше і менше дотримуються. Хоча я ніколи не могла подумати, що стану людиною, яка іноді стає останньою надією у батьків. 

Два роки тому мені вперше запропонували бути ведучою благодійної ярмарки. Потрібно було продати речі на допомогу діткам. Тоді почала розуміти, скільки є хворих діток та скільки без батьків…

Потім, так сталося, що до мене почали звертатися, щоб організувати захід, зібрати кошти та допомогти. 

Коли бачиш очі дітей чи фото, на яких вони страждають, ти не можеш просто пройти повз. Взагалі, я така людина, яка ніколи не залишить у біді.

Я організувала та провела у якості ведучої багато різнопланових концертів, і кожного разу у мене було почуття радості за те, що я змогла! Це важка справа, але якщо ти знаєш, заради чого це все, тоді з`являються сили на все! Наприклад, коли організовувала «Благодійний весняний бал квітів», думала, що такий величезний захід нереально зробити. Два місяці, кожного дня, кожної години: артисти, паперова робота, організаційні моменти і багато чого. На самому заході (ми збирали кошти для Надійки Мороз), коли ти бачиш щасливу дитину, яка дарує усім квіти, зроблені своїми ручками,  розумієш, що все недаремно. 

Також згадую благодійний концерт, який дійсно дав зрозуміти, що таке життя. Мене запросили провести у театрі імені Кропивницького ярмарок та концерт для допомоги онкохворим діткам. Коли ти спілкуєшся з дітками, бачиш, що в них енергії та надії на життя іноді набагато більше, ніж в тебе. І тоді, дякуючи Вікторії, я по–іншому почала сприймати ці заходи.

Під час організації та проведення таких заходів стикаєшся з багатьма людьми і бачиш їх іноді з несподіваної сторони. Невже гроші цінуються вище за людське життя?! 

Зараз я продовжую органі–зовувати благодійні заходи для діток.  У мене є люди, які підтримують мої ідеї та допомагають в усьому. 

Зараз у мене є допомога від студентського волонтерського руху Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка та його керівника Олександра Рацула. 

Благодійний фонд «Майбутнє за молоддю» співпрацює з дітками давно, тому знає, як краще зробити, той чи інший захід. Що стосується наповненості концертної програми,  найчастіше приходить на допомогу народний ансамбль бального танцю «Конвалія» та його художній керівник Ігор Спінул. 

Я зрозуміла одне, що завжди до тебе прийдуть на допомогу однодумці, які мають таку ж жагу допомагати діткам, як і в тебе. І це реально круто! З`являється сила та енергія до нових звершень!