Школа усного рахунку «Соробан» на практиці

14 сент 2016 12:38 1162 0
Школа усного рахунку «Соробан» на практиці

Ще з дитинства я знала, що буду мамою сина. Звісно, різнокольорові сукеночки, ляльки та віночки у біляве волосся у мене теж викликають позитивні емоції. Але отримати можливість виховати чоловіка з дитинства все-таки дано не кожному. Ті, хто близько знають мого сина, можуть підтвердити, що своєю мамою мене вибрав той ще горішок. Лідер чистої води, який просто не признає той факт, що хтось може бути першим чи ліпшим, крім нього самого. Керувати таким ураганом не виходить, грати можна лише за його правилами. Єдине, що можливо – злегка скеровувати у потрібний напрямок. Цим останні кілька років і займаюсь.

Мені завжди була близька японська методика виховання та навчання дітей. Як кажуть в Японії, дитина до 5 років - цар, до 15 років - раб, а після 15 років - рівний. До п’яти років малятко майже не «грузять» навчанням (здебільшого, але є і виключення), даючи можливість самостійно прийняти цей світ з його усіма правилами та обов’язками. Особливу увагу приділяють саме емоційній складовій: прививають повагу до дорослих, любов та жалість до тварин, теплі почуття до традицій народу. В якійсь мірі я слідувала цим надбанням східної культури. Зараз же період «царювання» у мого Семена підійшов до фіналу і ми активно почали готуватися до нового етапу.

З 5 до 15 років діти у японців здобувають не лише максимум знань, вчаться самостійності та відповідальності за свої дії, але й отримують чимало зобов’язань. Весь процес навчання продуманий до дрібниць і сформований так, щоб учню завжди було цікаво ходити до школи. Як результат, 99,6% (!) японських школярів відвідують школу без «прогулів».

Після 15 років дитина завершує своє формування, як особистість і сприймається, як рівня дорослим.

Робити повну «кальку» виховання та навчання за японською методикою, я, звісно, не буду, адже для мене надзвичайно важливо виховати особистість (є позиція, що в Японії не виховують особистостей, а готують своєрідних «гвинтиків» одного великого механізму – невеликої, але могутньої держави). Але не прийняти досвід східної культури, яка, завдяки світлим головам своїх громадян, вибудувала на камінні одну з найбільш технологічно розвинених країн світу, погодьтесь, було б неправильно.

До чого це я? У Кропивницькому до недавнього часу не було можливості навчати дитину за японською методою. Робити це власноруч, за підручниками та посібниками, звісно, можна, але результат... І ось на тобі, Альонка! Як по замовленню, у нашому місті відкрилася школа усного рахунку «Соробан», яка працює за тою ж японською методикою, яка так прийшлася мені до душі. Гріх не спробувати, так?

Перший урок. Школа знаходиться по вулиці Комарова, 47, поруч з готелем «Марія». Ми з Семеном поспішаємо, майже летимо над тротуаром. По дорозі я його готую до думки, що в цій школі все серйозно, тут приймають лише дорослих, там будуть уроки (2 уроки по 35 хвилин і цілих 5 хвилин перерви), на яких треба уважно слухати вчителя (виявляється у «Соробані» не вчителі, а тренери). Семен біжить, інколи перечіпається, розуміючи киває головою. Ще б пак, він же так довго мріяв стати по-справжньому дорослим)

На порозі нас зустрічає Сергій Вокальчук – директор школи у Кропивницькому. Він проводить нас у клас, показує різні необхідні пункти (гардероб, санвузол, питну воду), знайомить з тренером Любовю Анатоліївною Ковальчук, яка пропонує Семену обрати місце у класі. Той, без вагань, обирає першу парту. Я посміхаюсь, інакше й бути не могло. Коли усі учні (на відкритті школи у молодшу групу від (5-7 років) прийшло 8 діток) зайняли свої місця у класі, двері за тренером зачинилися.

Чесно кажучи, мене вразила кількість батьків, які прийшли разом зі своєю дитиною на перший урок. Здається, тільки одна я була в гордій самоті) Батьки прийшли у повному складі, задавали чимало запитань та обговорювали процес навчання. Сергій Вокальчук більше ніж годину розмовляв з нами, розповів чимало цікавого про методику усного рахунку та її вплив на усі розумові процеси дитини. Була цікава та змістовна розмова. Інколи з класу чулося «А я збираюся сьогодні до бабусі» чи «У мене є три сестри, одна менша, друга старша, а третя ще старша» - діти знайомилися з тренером та між собою.

По закінченню другого уроку Семен виніс з класу рахівницю та робочий зошит. Виявляється, уроки в школі – це лише третина навантаження. Далі, протягом тижня, дитина разом з батьками (на першому етапі) має робити домашні завдання. Для цього учень реєструється на сайті http://soroban.com.ua та отримує доступ до спеціально розробленої програми, а також щодня виконує завдання у робочому зошиті. Батьки, не лякайтеся! Домашні завдання – це 15-20 хвилин вашої уваги на день.

Якщо покласти руку на серце, я не розраховувала на якийсь результат після одного уроку. Я знаю свою дитину. Він хоч у мене і най-най, але йому треба час на погратися, повередувати. Але тут була інша справа. Вже вдома Семен взяв до рук рахівничку і... почав рахувати. Плюс два, мінус один... Ми за один день зробили домашні завдання за тиждень! А все тому, що син не міг зупинитися і казав весь час: «Ну давай ще, а?». Дитина сприйняла навчання, як своєрідну гру, було легко і цікаво. Те ж саме можу сказати і за робочий зошит. Ніяких надскладних завдань, але все чітко орієнтоване на вивчення поставлених пунктів. На цьому тижні одних, на наступному інших. Головне, за словами тренера та директора школи «Соробан» - це систематичність занять.

Я не знаю, чи знадобиться методика «Соробан» у житті моїй дитині, чи ще довго для нього навчання у цій школі будуть викликати позитивні емоції. Але на даному етапі я чітко розумію, що з’вилися зосередженість та зацікавленість, яких не було. А це, зі мною погодяться батьки дошкільнят, значить чимало. Цікаво, що ж буде далі? Спробуйте і ви!

Школа усного рахунку «Соробан»

Вул. Комарова, 47

Тел: 067-995-33-25, 099-454-37-90

Альона Семко

Невеликий фотозвіт

 

 

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий