СПЕЦПРОЕКТ САЙТУ: 30+ або Хочу вміти все. Частина друга: кухонні чари

29 фев 2016 15:53 961 0
СПЕЦПРОЕКТ САЙТУ: 30+ або Хочу вміти все. Частина друга: кухонні чари

Трохи хворіла. Зима, мабуть, спроможна вичавити з людей не тільки настрій та життєву енергію, але й міцний імунітет. Знаєш, що, зима, а не пора б тобі вже на пенсію, а? 29 лютого вже, ти що собі думаєш? Йди вже і прибери за собою! Поверни нам сонце, світло, настрій, мрії та оте «легкое дыхание», від якого паморичиться в голові та хочеться літати. Забери оцей вогкий морок, похмурі обличчя і скарги на здоров’я та політиків. Пора змін прийшла, де тобі вже точно не місце.

Я ж готова ділитися своїми новими навиками. Нагадаю, на минулому тижні стартував курс із сироваріння під керівництвом Тетяни Тимофеєвої. Зізнаюся чесно, такої кількості інформації я, мабуть, ще не отримувала. Можливо, справа у новизні теми (кулінарка я «відчайдушна»), а може це діло рук моїх однокурсників, які говорили настільки вражаючі речі відносно страв, технік та рецептів, що я частенько ловила себе на думці а чи не затрягла я зі своїми знаннями про їжу десь між мезозойською та палеозойською ерою). Ось ви, наприклад, знали про приготування їжі в техніці сувід? Я теж не знала. А суть цього методу дуже проста: продукти запаюють в спеціальний пластиковий пакет, з якого відкачується повітря (вакуумація), після чого готують у воді при постійній температурі, яка зазвичай не перевищує 70 градусів. Спробували б ви звийчайну курячу грудинку, яка була приготована за цим методом! Це щось неймовірне. Дякую, Ірина Новікова, за таку можливість.

Або шоколадний брауні, приготований на базі пива під малиновим соусом. Ну як таке можливо створити всього навсього двома руками? Я, як божевільний шоколадоголік, смачнішого брауні зроду не їла, чесне слово.

Це вже потім я дізналася, що моя однокурсниця Галина Артеменко, яка щедро пригостила усіх в обідній час своїм шедевром, відомий кіровоградський кондитер, а не напівбог солодощів. Рекомендую, друзі.

Та й, зрештою, усі, хто приїхав на курс із сироваріння Тетяни Тимофеєвої (а були дівчата з Києва, Тернополя, Південноукраїнська та Кіровоградщини) цікаві кулінари, мандрівники, гатроінтелектуали, я б навіть так сказала. З ними дійсно цікаво було занурюватися у процес сироваріння.

Сироваріння. Процес приготування сиру неквапний, але скурпульозний. В домашніх умовах можна готувати сир і паралельно робити свої справи. Головне чітко дотримуватися температурного та часового режиму. Від цього залежить і смак, і якість, і колір...Одним словом, все. Особисто я практикувала м’які сири – моцарелу, адигейський та осетинський сир. Наглядно бачила, як звичайне молоко, наче під дією чарівної палички, перетворюється спочатку на сметаноподібну речовину, ферментується, а вже потім нагадує той сир, без якого базилік та помідорка плачуть гіркими сльозами (я про моцарелу, хто не в темі). Дізналася, що адигейський сир буває смачним, а не таким, як у магазині. Взнала, що справжня назва російського сиру, який зараз знехтуваний українцями горами лежить на полицях маркетів, тільзітер(От чого не переназвати, а, маркетологи? Такий вид сиру пропадає!).

Цікаво, що у різних країн до виготовлення сиру своє відношення. Імпульсивні італійці, наприклад, ніколи не відходять від рецептури, швейцарці і німці люблять експерименти, американці практикують найрізноманітніші начинки, а французи роблять сири, як то кажуть, на широку ногу. Все це Тетяна Тимофеєва розповідала з власного досвіду, який здобула, завдяки природній допитливості та численним мандрівкам.

Також мені стало відомо, що в давнину у Франції кружальця сиру пармезан використовувалися не тільки до вина та застілля, а ще й для... ведення бойових дій. Твердість сиру була на руку тоді, коли закінчувалися бойові ядра. Пармезан, як це не дивно, використовували і замість молотка.

Уявіть! (сцена відбувається в маленькому французькому селі десь у 18 столітті)

-         Віктор, прибий нарешті картину. Скільки можна просити!

-         От ще. Прибий-прибий! Тягни пармезан

-         С пармезаном і я гаразд, а ти спробуй оцим молотком, який ти незрозуміло для чого купив у старого Роже.

-         Неси пармезан, Марі

Смішно. Але насправді все так і було, бо сир у французів всьому голова. Та й у італійців любов до сиру передається майже з молоком матері! Що там говорити! Навіть їх прапор-триколор за деякими доктринами символізує помідор, моцарелу та базилік. Ми ж, любителі сальця та шкварочок, цьому тільки вчимося.

Розповідати усі секрети практичного курсу я не буду. В цьому і є сіль навчання – отримувати нові знання від першоджерела, а не від посередника. Куратор курсу Тетяна Тимофеєва готова ділитися своїм досвідом та вміннями. Курс достойний и готує справжніх сироварів, здатних здивувати не лише домочадців. Після нього можна серйозно розглядати сироваріння, як варіант зайнятості та заробітку. Я ж, як завжди, зібрала вершки цих знань, дещо попрактикувала, запланувала кілька «сирних» днів, протягом яких буду відтворювати свої нові вміння. Може і вас пригощу, мої любі. Ну, принаймні, похизуюся точно! А зараз кілька фото з курсу.

 

 

 

 

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий