Интеллектуальная разрядка по-кировоградски

«Битва поэтов» стала для круга интеллигентов уже привычной. Каждый месяц в среду в галерее «Елисаветград» собираются поэты, чтобы посостязаться в умении управлять людьми с помощью слова. В самом начале на битвы собирались только друзья поэтов и какие-то знакомые, но сейчас событие перерастает в массовое, и скоро понадобиться помещение больше, чтобы уместить всех желающих послушать стихи кировоградцев.

В перерывах между чтением стихов по сложившейся традиции звучали песни под гитару. На этот раз для слушателей пели Кирилл Полищук с Олей Алексеенко и Коля Папуша.

Представляем вниманию читателей стихи победителя «битвы поэтов» мая – Алины Алексеенко.

Алина учится в магистратуре КГПУ им. Винниченко, факультета филологии и журналистики. Пишет стихи со школы, иногда черпает вдохновение с хороших песен и фильмов. Одно из достижений - печать поэтического сборника «Игра в поэтов», где кроме Алины напечатаны стихи еще 9 кировоградских авторов.

 

ІДЕАЛЬНА ЖІНКА

Десь колись у далекій країні

Благородного роду й відмінка,

У пальто і береті синім

Йшла собі Ідеальна Жінка.

 

Йшла, нікуди не поспішала.

Була восьма година ранку.

Та вона прокидалась о шостій,

Щоб устигнути все до сніданку.

 

Прокидалась і йшла на кухню.

Тихо-тихо, щоб всіх не збудити,

Бо в затишних кімнатах, як нірках,

Сплять іще Ідеальні Діти.

 

Круасани, вівсянка, кава.

А до неї вершки й кориця.

Ідеальні Діти поїли.

Їх автобус – о сьомій тридцять.

 

Все життя іде по хвилинам.

Такий вічний, незламний розклад.

І його ніяк не відміниш,

Не проспиш, не забудеш просто.

 

З золотою медаллю школа.

Інститут. Ні – дві вищі освіти!

Відіграти пише весілля.

Чоловік. Господарство. Діти.

 

Чоловік теж, до речі, заможний.

Був професором десь чи міністром,

Бо машину вже третю купили,

І придбали будинок за містом.

 

Вона завжди для всіх Ідеальна.

Та йому вона цим і набридла.

Стала з часом сприйматись як меблі –

Дорогим диваном чи кріслом.

 

Завжди зачіска наче з салону

І щоранку лиш свіжий подих.

Ідеальна ззовні людина –

У душі вона, схоже, як робот.

 

Вона завжди в усьому з ним згодна,

Бо не має власної думки.

А йому вже до неї байдуже.

Ось такі Ідеальні Стосунки.

 

Кожен день, як наказує розклад,

Ідеальна іде до крамниці.

Вона вдома умовно самотня.

Тут – умовні лише одиниці.

 

Хтось сигналив. Вона обернулась.

І відводить свій погляд стрімко.

Лиш на мить очима зустрілись

Ідеальна і Просто Жінка.

 

Просто Жінка кудись поспішала,

І в руках вже несла два пакети.

Вона явно не випила кави

Й не читала ранкову газету.

 

Знов проспала – ну що тут поробиш?

А лягала ж лише на хвилинку…

Почекає вчорашній посуд.

Одяглась –і летить на зупинку.

 

І коли прокидатись о шостій –

це для неї небесна кара.

Бо як спиш по чотири години,

То не дивно, що ти як примара.

 

Та коли жінки раптом зустрілись,

В їх очах усе пронеслося.

Чоловік. Господарство. Діти.

Навіть той недомитий посуд.

 

Він вночі підійде до дитини.

Це для неї багато значить.

Він забуде про їхню річницю –

 а вона засміється й пробачить.

 

Він її дуже сильно любить,

 хоч дарує так рідко квіти.

Від будує для них свій будинок,

І у них підростають діти.

 

Просто жінка на мить зупинилась.

Промайнуло усе,мов кадри.

Хай життя її не ідеальне,

Та вона посміхнулась, згадавши.

 

Ідеальна дивилась на неї

Чи то з жалем, чи то з розумінням.

І життя їй чуже промайнуло

Якимсь дивним, коротким видінням.

 

Вона довго й самотньо сиділа

У своїй Ідеальній Кімнаті.

Ледве стрималась. Вчасно згадала:

ІДЕАЛЬНІ ЛЮДИ НЕ ПЛАЧУТЬ.

 

Існує в світі геніальна думка,

але проста, як два на два – чотири,

що люди дуже схожі на будинки,

а деякі, скоріше, на квартири.

 

Когось можна роками будувати,

додаючи любові, як цементу;

когось купити, втратити, продати,

а з іншими – кредити чи в оренду.

 

У кожного свої скелети в шафах

і мотлоху багато на горищі,

та кожен хоче галасу і свята,

а інколи – благає трохи тиші.

 

І всі будинки, зовсім як і люди,

 стають сумні, занедбані, холодні,

якщо до них ніхто не ходить в гості,

якщо вони приречено-самотні.

 

А все, що треба – лиш додати світла…

Прийти –і запалити світло всюди!

Бо тільки той будинок стає Домом,

в душі якого проживають люди.

 

 

Ирина Коцюбенко