Індійські мандри Наталки Бардалим

 

Що ми взагалі знаємо про Індію? Кіномани знають «Зіту й Гіту» та Мітхуна Чакроборті, географи – Тадж–Махал, літератори  — «Рамаяну» та «Махабхарату». Більш просунуті згадають військові конфлікти з Пакістаном, а пересічні — індійський чай. Але Індія — це не лише все вищезгадане, це цікавий та маловідомий широкому загалу світ. В який завдяки мандрівниці з Кропивницького Наталці Бардалим випала нагода зануритись.

 

 — Побувати в Індії я мріяла з дитинства, — почала розповідь Наталя, — і ось нарешті цього року випала нагода реалізувати її. Разом з друзями–одномрійниками розробляли оптимальний маршрут, бронювали квитки та житло. Далі важкий переліт до Мумбая через Дубаї з Києва, і ось ми  на іншому кінці світу. Майже місяць ми з друзями мандрували цією країною, на ходу трохи корегуючи маршрут відповідно до обставин та власних бажань. Звісно, при нагоді повторити подорож маршрут був би іншим — десь затримались би на більший час, а дещо взагалі б оминули. Але тоді це була просто ейфорія. Ми всюди і все намагались фотографувати, тому майже тисячу світлин можна переглядати довго, мандруючи вже очима, одночасно пригадуючи те, що бачила вживу.

— Які міфи щодо цієї країни вдалося розвінчати? 

— Перед поїздкою начитавшись форумів та порадників на тему самостійних мандрівок до Індії, ми в першу чергу боялись крадіжок та харчових отруєнь. Набрали «шлункових» ліків, прихопили з собою навісні замочки, щоб зачиняти винайняті кімнати… Ми споживали виключно воду у пляшках, спочатку уникали куштувати фреші, салати та фруктові нарізки на вулиці (знову ж таки через воду, в якій миють овочі та фрукти), але потроху піддалися на вітамінну спокусу. Та Індія виправдала нашу довіру — отруєння та злодюжки нас оминули. Втім, звичайно ж, пильності втрачати не варто.

Другий поширений «факт» про Індію — мовляв, індуси справляють потребу прямо посеред вулиці, на березі річок та океану. Це мало не найперше «а правда, що…», про яке нас запитували по поверненню додому. Так–от — жодного разу цього не бачила.

Але на вулицях дійсно вистачає бруду. Ми були шоковані тим, що мешканці міст викидають пляшки, обгортки від продуктів просто собі під ноги. В Україні теж цього достатньо, але все ж набагато менше. Проте ми бачили й доволі чисті, облаштовані місця, що належали окремим релігійним конфесіям.

— Як відомо, Індія є полірелігійною державою. Чим запам’ятались їхні храми?

— Так, дійсно, крім основних — індуїзму, буддизму, ісламу, християнства, іудаїзму та джайнізму є десятки їхніх різновидів. Індуїстські храми та більшість мечетей закриті для туристів іновірців, а от буддистські храми відкриті для огляду та фотовідеозйомки, та й ченці легко зголошуються сфотографуватись. Проте вхід у більшість культових споруд є платним, на наші гроші близько 80 гривень — суттєво, як на мене. Плата для місцевих та іноземців може відрізнятись в десятки разів, на користь місцевого населення, звісно.

— Ви з друзями мандрували від міста до міста. Чим?

— Потягами, автобусами, плацкартними «спальними» автобусами, літаками, «тук–туками», річними трамвайчиками… У більшості випадків — потягами, це швидше та надійніше. Однак і тут варто бути готовими до сюрпризів: наприклад, один наш потяг спізнився більше ніж на 9 годин! І це особливо нікого не здивувало… 

Що у містах, що по трасах рух шалений та хаотичний. Всі рухаються вперед, доки в щось не впруться. І всі постійно тиснуть на клаксони — і вантажівки, і автобуси, і скутери, і так звані «тук–туки» (триколісні мотозасоби для розвезення замовлень та дрібних партій товару). Якщо десь затор — то це на години. Але що цікаво — попри такий броунівський рух я не побачила протягом всієї подорожі жодної аварії. Так, автівки побиті й подряпані, але ДТП я дійсно не бачила.

Узбіч на автошляхах немає, тому менш швидкісний транспорт рухається  в загальному трафіку. Причому, якщо на дорозі лежить відпочиваючий або дрімаючий песик (складається враження, що вони тут глухуваті — інакше як можна заснути посеред всієї цієї какофонії!), весь транспорт його оминає. На дорогу можуть вийти й кози або корови — їх також оминають.

— Найвражаюче місце в країні, на твою думку?

— З того, що ми бачили, — Варанасі, легендарне місто на березі Гангу. Історію цього міста відраховують від середини першого тисячоліття до нашої ери. Це місто є священним — сюди з усієї країни прибувають її мешканці, аби завершити свій земний шлях. Дехто чекає тут смерті десятки років! Індуси мріють (як би моторошно це для нас не було!) померти та бути спаленими в Варанасі. Адже це, згідно з їхньою вірю, гарантує завершення циклу безкінечних перетворень втомленої душі. 

Померлих спалюють на вогнищах — вони палають 24 години на добу! Попіл від спалених тіл найчастіше розвіюють над Гангом, вздовж берегів якого стоять сотні барж з дровами.

В цьому місті, крім доволі трагічного місця, є й так званий парк Оленів, де Будда, отримавши просвітлення, провів свою першу проповідь. На цьому місці стоїть давня ступа Джамехк, навколо якої безперервно рухаються віряни. Це дуже атмосферне та світле місце.

— А що не сподобалось?

— Важко відповісти. У деяких місцях нашу групу сприймали, ніби ми мавпочки, — охочих сфотографуватись на згадку було досхочу. Спочатку це дуже тішить, а  потім втомлює, особливо, якщо ти інтроверт…  Ми довго звикали до місцевої кулінарії — надто вже гостро і приправлено... Слід зазначити, що алкоголь в Індії — це здебільшого рідкість. Він є або у великих маркетах, або у спеціальних крамницях. І не кожен штат має дозвіл на продаж алкоголю.

Стосовно сервісу, то я себе почувала нормально — до дикого туризму я звикла. В цілому подорож вартувала витрачених коштів й часу.

Я сприйняла Індію як іншу планету, де діють свої закони і звичаї і на яку я «висадилась» побачити щось нове, а  не критикувати і розвішувати ярлики. 

Звісно, можна критикувати їх за катастрофічну забрудненість, спосіб життя, небажання відходити від кастової системи, яка калічить сотні тисяч життів, позбавляючи цілі покоління права обирати собі роботу, кохану людину і т.д. На цю тему можна багато говорити, і це буде непроста розмова…

Тим не менш, Індія — неймовірна країна, яка подарувала мені незабутні враження та досвід.  Побачене ще досі  не впорядкувалося в моїй голові, але я можу  точно сказати, що це одна з найяскравіших мандрівок у моєму житті.

— Куди мандруватимеш наступного разу?

— Ще не знаю, але Азія вабить і вабить. Хочеться потрапити до Середньої Азії — Казахстану, Узбекистану. І хоча всі мої думки ще досі десь в Індії, треба повертатись в інтенсивний робочий режим, щоб назбирати кошти на нові мандрівки. Можливо, це комусь здасться дивним, але подорожі — це єдине, на що мені не шкода витрачати великі, за моїми мірками, суми. Облаштування власного побуту, делікатеси і модні бренди — все програє в порівнянні з можливістю побачити ще один шматочок світу — чи в межах нашої області, а чи на іншому кінці континенту. Для мене нові враження — це найкрутіше придбання.

Максим Гуцалюк