Виховання — не дресура

24 ноября 2016
 
Більшість батьків, які звертаються за психологічною допомогою з приводу виховання дітей, зазвичай самі в дитинстві страждали від конфліктів з власними батьками. А отже, висновком є те, що стиль батьківської взаємодії мимоволі «записується» (закарбовується) у психіці дитини. Це відбувається дуже рано, ще в дошкільному віці, і, як правило, несвідомо.
 
Ставши дорослою, людина відтворює цей стиль поведінки як особистий, природний. Таким чином, з покоління в покоління відбувається соціальне наслідування стилю спілкування: більшість батьків виховують своїх дітей так, як їх самих виховували в дитинстві.
Ось навіть такий цікавий приклад, який приводять деякі батьки, розповідаючи про свої стосунки з дітьми: «Зі мною ніхто не возився, і нічого, виріс».
Інша частина батьків більш чи менш усвідомлює, у чому саме полягає правильне виховання, але на практиці мають труднощі. Вони дізнаються, що роблять «все не так», намагаються вести себе по–новому, швидко «зриваються», втрачають впевненість у своїх силах, звинувачують і таврують себе, а то і виливають роздратування на дітей.
З усього сказаного слід зробити висновок, що батьків треба не тільки вчити, але й навчати способам правильного спілкування з дітьми.
Тому пропоную розглянути принцип безумовного прийняття. 
Безумовно приймати дитину — означає любити її не за те, що вона красива, розумна, інтелектуальна, відмінник, помічник і так далі, а просто так, просто за те, що вона є!
Нерідко можна чути від батьків таке звернення до сина чи доньки: «Якщо ти будеш хорошим хлопчиком (дівчинкою), то я буду тебе любити». Або: «Не чекай від мене доброго, поки ти не перестанеш... (лінуватися, битися, грубити), не почнеш... (добре вчитися, допомагати по дому, слухатися і т.п.)».
Придивимося: у цих фразах дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно, що її люблять (або будуть любити), «тільки якщо...». Умовне, оціночне ставлення до людини взагалі характерно для нашої культури. Таке ставлення і впроваджується у свідомість дітей.
Причина оціночного (ярличкового) ставлення до дітей криється в твердій вірі, що нагороди і покарання — головні виховні засоби. Похвалиш дитину —  і вона зміцниться в добрі, покараєш —  і зло відступить. Але ось біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає і таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини — це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси.
Психологами доведено, що потреба в любові, в приналеж–
ності, тобто потрібності іншому, — одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини. Ця потреба задовольняється, коли ви повідомляєте дитині, що вона вам дорога, потрібна, важлива, що вона просто хороша. Такі повідомлення містяться у привітних поглядах, лагідних дотиках, прямих словах: «Як добре, що ти в нас народився», «Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю, коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом» і т.п.
Звичайно, дитині подібні знаки безумовного прийняття особливо потрібні, як їжа зростаючому організму. Вони її живлять емоційно, допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо ж вона не отримує таких знаків, то з’являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці, також й нервово–психічні захворювання.
Часто люди задумуються про смисл прийняття дитини — чи значить це те, що вони ніколи не повинні ображатися на дітей.  А відповідь проста. Ні, не значить. Приховувати і тим більше накопичувати свої негативні почуття ні в якому разі не можна. Їх треба висловлювати, але виражати особливим чином. Хочу звернути вашу увагу на ось такі правила спілкування:
1. можна висловлювати своє
незадоволення окремими дія–ми дитини, але не дитиною в цілому;
2. можна засуджувати дії дитини, але не її почуття — дитина буде розуміти їх як небажані;
3. незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття її;
Гармонію в сім’ю можна повернути завжди, але потрібно починати з себе. Чому з себе? Тому що у дорослих більше знань, здатності контролювати себе, більше життєвого досвіду.
 
Інна Хирса, практичний психолог
blog comments powered by Disqus
Просмотров(565)   Комментариев(0)   Оставить комментарий
Щастя жінки родом із дитинства

Щастя жінки родом із дитинства

07 июня 2017 196 Коментарии.....

Як виховати дівчинку впевненою, щасливою, адже дівчинка — майбутня жінка, мати.

Кризовий період першокласника

Кризовий період першокласника

Багато батьків, які мають першокласників, переймаються проблемою занадто активної поведінки своїх дітей.

Роль батька у вихованні хлопчика

Роль батька у вихованні хлопчика

Становлення хлопчика у дошкільному періоді є більш складним процесом

Яндекс.Метрика